Вчора думки перепліталися – Цемаха чому звільнили під особисте зобов’язання, при тому постійно було розуміння, що щось має відбуватися. Він або має пропасти, або померти від раптового серцевого нападу, бо ж точно московити не зацікавленні, аби такий важливий свідок залишався живим. З’явилося розуміння, що наші спецпризначенці СБУ разом з військовими, провели у червні фантастичну спецоперацію із захоплення Володимира Цемаха в Сніжному. Зловили тим самим велику ключову фігуру і московитам дуже вже залежало повернути її на підконтрольну територію і потім ліквідувати. Адже серед тих бойовиків, які були викриті нашими спецслужбами і сиділи в СІЗО, не було досі важливої фігури, рівня Сенцова. Козирної карти, на яку можна було торгуватися, отримати перевагу, аби окупанти йшли на переговори.
Пам’ятаємо, коли звільняли Савченко, московити йшли на перемови, лише через можливість повернення двох грушників. Тому й відбувся обмін.
Цього разу наші сбушники ціною життя Олександра Колодяжного, який загинув під час цієї спецоперації, дав можливість опинитися на волі 24 нашим морякам і ще 11 заручникам. Звісно ми б хотіли, аби ті, що полетіли нині до Москви, десь на березі хиталися, чи довічно були засудженні, так, як у нас немає смертної кари. Але життя наших патріотів набагато важливіші.
Сьогодні Президент Зеленський говорив, що місяць тому, з президентом московитів домовилися про певних три етапи. Перший – був саме цей обмін. І тільки тому, що знагодилася ключова фігура Володимира Цемаха. Він був би дуже важливим свідком, коли почнеться судова процедура щодо збитого боїнга МН-17. З одного боку в України погіршиться становище в Європейській мапі. Нідерландці, навряд, чи швидко нам пробачать звільнення цього важливого свідка, якого просили не відпускати і не обмінювати. Якийсь момент ми будемо позбавлені їхньої підтримки. Вони від нас можуть відвернутися. Але ж знову ж таки, життя наших земляків важливіше.
Повернуся до того, що говорив президент. Після першого етапу, має наступити другий – це розведення військ. Він вже анонсував, що воно починається в Золотому, Попасній, а далі – повернення українських земель. Війська можна розвести і це навіть добре, коли нарешті б закінчилися гарячі фази. Щоб кожного дня не помирали побратими. Але тут інше важливе питання. На жаль, президента ловить ейфорія, що йому вдалося домовитися з Путіним. Боюся, аби він не ввів себе в оману. Адже Путін пішов на домовленості тільки тому, що була дуже важлива обмінна карта в руках України. Друге питання для імператора «всіярусі» є лише для замилювання очей, а от третє питання… За яку ціну він поверне нам окуповані території? Тут вже лячно. Що саме ми після всього будемо мати? Як не як, за 5 років окупації, люди на тих територіях під іншою пропагандою, під іншою ідеологією. У декого з них і так була службова мета – продати свою територію і батьківщину, хтось за вищу пенсію, хтось за вищу зарплату на держані роботі, хтось просто хотів в Росії померти, тому кричав: «Путін ввведи войска!». Там підросли цілі покоління, які на початок війни ще були піонерами, у яких хтось постраждав у тій війні, хтось загинув з друзів і родини. Ті діти, які формувалися за цих 5 років, точно вже ніколи не будуть любити України…
Як нам реінтегрувати це населення? З ними треба працювати і це робота не на рік, і не на два. Там має бути, напевне, якась лінія санітарного контролю. Мають працювати силовики і служба безпеки. Мають розбиратися, хто був колаборантом, як і на кого працював. Так, цивільне населення однозначно не винне, так сталося, воно опинилося на підконтрольній території, але з ним потрібно буде працювати. І я, наприклад, категорично не погоджуюсь із їхнім якимось особливим статусом, чи автономією. Як і не можу погодитись, що ми просто так забираємо ці території. Московити мають забрати свої війська зі своїм мінним полем, своїх преслужників-колаборантів. Вони мають відбудувати ці території, які знищили. А ще виплатити Україні репарації. Наша держава багато ресурсів потратила. Тільки після всього можна буде про щось говорити.
Просто повернути цю територію, це як яду випити. Організм здоровий, але стакан яду і все… Або як ракову пухлину залишити, вона буде розростатися рано чи пізно.
Президенту Зеленському, перед тим, як про третій етап домовлятися потрібно, багато чого пам’ятати: військовий парад, коли в Донецьку виводили наших полонених, як на них плювали і кидали каміння. Пам’ятати жінку, яку прив’язали до стовпа з українським прапором, яку били і обпльовували. Хай згадає, при розмові з Путіним нашого льотчика, який катапультувався із збитого палаючого літака, а матері опалченців лопатами його забили, засікли… А ще наших військових, з яких, ті ж опалченці, знімали скальп і зрізали шкіру з обличчя, м’язи. Виставляли потім світлини, називаючи фонтамасами. Наших військових, яких давили БТРами і танками, проїжджаючи по них туди-сюди. Хай пригадає, тіло вояка, якого завішали на високовольтні проводи, або відрізані голови наших хлопців у ящиках. Це не можна забути! Слід нагадувати при кожній зустрічі, перед тим як домовлятися. А ще 29 серпня – Іловайськ… Бо це день нашого болю, трагедії. Цю пам’ять не можна просто принизити.
Кожен раз слід пам’ятати ще одне важливе – московити розуміють тільки мову сили. Мова дипломатії у них не панує. І коли ти сідаєш з ними говорити, домовлятися, шукай підводні камені, де вони тебе хочуть здурити. Підступності та цинічності московитів не має меж.
