Тарас Елейко: «Тріумф і трагедія Президента Зеленського»

Президент Зеленський, як всім відомо, отримав високу підтримку. Троє з чотирьох українців проголосували за нього. Це дало йому величезний кредит довіри. Він дістався йому абсолютно не за обіцянки. Його виборці швидше не за Зеленського, а проти відомих їм політиків. Люди дали висновок політичній системі, яку вони знають. І, з одного боку, це дуже добре і правильно, що вони дали свою оцінку.

Ці виборці проявили свої певні сподівання. А оскільки їхні сподівання були не певними обіцянками, а серіалом, то, в переважній більшості, бачачи, як діє «президент Голобородько», кожен собі фантазував свої сподівання.

Спілкуючись з різними виборцями Зеленського, розумію, що велика частина або, мабуть, половина, хоче кілька речей. По-перше, економити гроші, зменшення комунальної плати, збільшення заробітної плати, пенсії, зменшення податків, щоби більше коштів в себе акумулювати. А дехто взагалі думає собі, що газ буде безкоштовний. Є частина людей, які готові відмовитися від Криму за безкоштовний газ (цей меседж закидали нам московити).

Частина людей сподівається на боротьбу з корупцією і чекає шоу: думають, що будуть серйозні судові засідання, вироки, кров, видовище. І це правильне сподівання, бо обіцянки впродовж останніх 28 років так і залишались обіцянками. І своєрідним підсумком діяльності старих політиків став вибір більшості. 73% підкреслили риску під цим всім і кажуть: «Хлопці і дівчата, ви вже довго в тій політиці. Ви обіцяли – ми вам зараз вже не віримо».

У когось є сподівання щодо вирішення його проблем. Хтось говорить про земельні ділянки, хтось ще про щось. І цим людям здається, що зі зміною старої політичної системи, 100% зміняться люди на місцях і все в мить вирішиться. Хтось вважає, що президентство Зеленського – це дорога в рай, хтось хоче відрубаних рук. Ці люди мають право на такий запит.

Але постає питання: «Коли вони це отримають?». Ті, що хочуть їсти, що хочуть отримати прибутки вже, зменшити тарифи вже, я думаю, почекають якісь три місяці. Вони сядуть біля телевізора і чекатимуть зі думками: «Дай мені». І навіть якщо президент Зеленський їм не обіцяв цієї високої пенсії, вони однаково чекають. Є знайомі вчителі-пенсіонери, які кажуть:

«Ну ти хіба не знаєш, що у вчителів буде заробітня плата 4 000 доларів? А, відповідно, і в нас пенсія більша».

От на видовище чекатимуть довше: хтось рік, хтось два роки, дехто ще довше. Питання в тому, хто це буде робити. Люди, які зараз живуть сподіваннями, повинні розуміти, що з одного сподівання, що «добрий цар» їм зробить, нічого не вийде. Це просто неможливо. Тому на тих 73% чекає трагедія надзвичайно високих очікувань і їх несправдження.

Згадаймо очікування під час Революції на граніті. Так , молодь вийшла. Так, студенти вийшли на голодування. Так, вони домоглися усунення уряду Масола, а далі не пішло. Не дотиснули, щоб було перезавантаження Верховної Ради. І, відповідно, як ми пам’ятаємо, комуністи таки залишились на 23 роки на плаву.
Помаранчева революція. Всі були вже в Європі. Але до неї був ще один крок. Відповідно, очікування не справдилися і на наступних виборах Президент Ющенко отримав 5%.

Революція Гідності – це взагалі особливий феномен. Українці об’єдналися, українці поклали свою голову задля неї, найактивніші – добровольці, воїни української армії, волонтери – згодом пішли на захист своєї держави. Це був великий ресурс. Але що сталось? Цих людей не вистачило, щоб змінити країну. Якась частина зайшла в державні органи і щось міняла. Частина розчинилася, частині не вистачило сили і вона це залишила. Банально не вистачило тих активних і чесних людей. Тому аби ті 73% повністю не розчарувалися і не вийшло для них повної трагедії, їм треба активно включатись у всі сфери, а не просто чекати, що добрий пан це зробить. У Зеленського, який отримав 30% 31 березня, після першого туру відчувалась вже певна ейфорія. «Зірка». Тут є велика загроза.

Отримавши три четвертих, щоби корона не приросла до голови, йому треба працювати. Йому треба шукати людей. Питання в тому, де він їх візьме і як зробить всі ці речі, на які народ сподівається… Тому через рік на нього чекає холодний душ від тих, хто його підтримали, бо ті очікування виконати абсолютно складно. Це очевидно навіть по тих речах, які озвучує дехто з членів його команди. Нещодавно почитав деякі тези від можливого міністра оборони Апаршина щодо реформування Міністерства оборони. Він говорить перші три тези про надзвичайно високу оплату контрактникам, скасування обов’язкового військового призову та про відкриту роботу Міноборони. Фінансове питання буде складно виконати через брак коштів, наступні питання просто підірвуть обороноздатність. А люди це почули, це запам’ятали, і вони це захочуть бачити. Тому на нас чекають великі виклики. Оскільки в нас є новий Президент, перед нами стоїть завдання його підтримувати і контролювати, щоб зберегти Україну. Великі виклики чекають на Україну, на самого Президента Зеленського і на його прихильників.

Один монах із Церкви Покрови Пресвятої Богородиці каже, що така людська природа, що у нас завжди хтось має бути винен. Якщо впаде горнятко, то винен той, хто поклав його на краю. Не дивився під ноги, став у калюжу, а винен той дощ, що впав, чи комунальна служба, що її не помітила. Десь багато сміття – винні ті, хто насмітив, і нічого, що сам тихенько теж кидає папірці. Така людська природа, що всюди хтось є винен. А якщо його нема, то треба того винного призначити, і одразу стає легше. У 2014 році 50% голосували за Порошенка з гіперболізованими надіями, а далі його призначили винним. І ось меншість, яка була в опозиції до Петра Олексійовича, стала більшістю – її стало 73%. Тепер вони плекатимуть нові надії, і кожного разу шукатимуть винного. І ми вже знаємо, хто буде винний. Бо по людській природі їм буде некомфортно бути в таборі переможця, бути в більшості. І тоді 25% будуть кивати головою «Ага, а я ж казав», а 73% «рватимуть» того винного, тому Президенту Зеленському не варто почуватись в лавах тріумфатора, а закочувати рукави і дуже старатись щось зробити, аби не стати винним у всьому і проклятим своїми ж прибічниками.