Мені не соромно, що не стояв осторонь тоді, шість років тому.
Мені не соромно за жоден день від 21 листопада й до 20 лютого 2014 року.
Мені не соромно дивитись в очі батькам загиблих і зниклих.
Не соромно за людей, що стояли праворуч і ліворуч у балаклавах і без. З палицями і без. В Києві чи будь-де. Що звертались до Христа чи Магомета.
Повага. Рівність. Жертовність. Цього ніхто не забере. Як би не старались речники холуйських мас нівелювати, очорнити, стерти навіть згадку про здвиг Майдану. Смак стихійної свободи назавжди в’ївся в пам’ять.
Ті, хто її скуштували бодай одного дня, вже не забудуть. Решті той смак нестерпний.
Коли ж мене запитає нащадок, що я робив у ті страхітливі миті, я знатиму що відповісти. Щонайменше – не стояв осторонь.
Тож мені не соромно. А вам?
