«Курс на ЄС і НАТО» в нашій Конституції. Віднедавна це факт. Але яка ще країна Європи робила подібні радикальні зміни ГОЛОВНОГО закону? Без референдуму чи бодай широких парламентських обговорень?
Шукав приклади і не знайшов.
Конституція – своєрідна “Біблія” держави. Але ж не приватна газета, у якій що хочеш те й пишеш на догоду політичному тренду. Вона вимагає виваженості і, головне, поваги та найвищого рівня захищеності від недалекоглядних втручань. Тим паче під час війни!
У Конституції США було затверджено лише 27 окремих поправок із 10000 тисяч поданих. За усі 240 років існування країни! І жодної поправки про НАТО чи якісь інші зовнішньополітичні «курси».
Для чого імітація бурхливої діяльності, коли основні необхідні документи «на підписі»: Угода про асоціацію з ЄС та щорічна програма співробітництва Україна-НАТО?! Ніщо і ніхто нам не заважає працювати за цими «дорожніми картами».
Що це: ще одна ідеологічна декларація короткозорих політиків чи тонка гра (не)наших еліт із намаганням позбавити Україну суб‘єктності та права маневру на міжнародній арені?
Варто чітко розуміти, що НАТО і ЄС – це лише військові та політичні об‘єднання на вимогу часу. А не «земля обітована». Вони минущі, як і їхні попередники. За десять чи сто років їх теж замінить якась інша конфігурація. Зі своїми хибами та циклами життя.
Безперечно, натепер, ми тісно пов‘язані із національними членами блоків. Нас об‘єднують спільні загрози і певною мірою глибоке культурне коріння. Природньо, що ми вимушені триматись купи і шукати союзників, коли власних сил бракує.
Втім, чи була необхідність розплачуватись за цілком виправданий курс «на Європу» своєю ідентичністю і паплюжити Конституцію?
Навряд. Потребу політичної кон’юнктури знову поставили вище стратегічних завдань держави, знехтувавши елементарними нормами права і здоровим глуздом.
Адже «Європа» починається там, де діє сила і традиція Закону. Де враховують національні інтереси. Де політичні еліти відповідають головою за результати своїх вчинків. Решта від лукавого.
