Три великі кроки для подолання корупції

За останні 7-8 років тема боротьби з корупцією в Україні стала ледь не головною. Про неї говорять усі, постійно і щодня.
Та проблема полягає у тому що в безкінечному потоці інформації не усі розуміють яку роль відіграє корупція і що з нею потрібно робити. А також чому нам все таки цю корупцію ніяк не вдається подолати.

Коли ми говоримо про корупцію в Україні і у Львівській області, то перед нами постає два питання. Перше – де є корупція? Відповідь проста і зрозуміла: корупція майже скрізь. Україна згідно індексу сприйняття корупції займає 130 місце серед 180 країн. У 2017 році темпи впровадження антикорупційної реформи впали у два рази, а у 2018-2019 рр. очікується, що реформа замре. У Західній Україні ситуація не краща. Львів згідно останнього соціологічного дослідження групи «Рейтинг» на 4-ому місці за рівнем корупції в Україні.

Що робити з корупцією, щоб її подолати? Світовий досвід нам підказує, що є два шляхи подолання корупції: природній та інституційний. Якщо природній полягає у зміни самої природи і якості держави з примусу та сервіс, тобто знесення старих правил і формування якісно інших, то інституційний – це як ремонт у квартирі, часто косметичний. Щоб подолати корупцію мають бути створені 3 умови: прозора і конкурентна економіка, сервісна та доступна в сенсі політики держава та тюрма для корупціонерів.

Як інші країни долали корупцію природньо? Перше – це впровадження пакету реформ 7Д. Дерегуляції, децентралізації, дебюрократизації, деконцентрації, демонополізації, деолігархізації та детінізації. Що означають усі ці де? Держави має ставати менше в сенсі повноважень, у руках держави має бути все менше підприємств та активів. Суттєво менше має стати і самих чиновників, щоб дозволить підвищити заробітні плани іншим. Чим менше довідок від вас вимагають, тим менше у чиновника змоги «витягнути» за них хабар. Більше повноважень в місцевих громад, а тому корупція нецентралізована, її краще видно і помічати її це справа місцевих громад. Запровадження е-врядування. Якщо замість чиновника є комп’ютерна програма, сервіс, то його не треба просити робити щось швидше і не треба платити. Якщо усі повноваження в країні в президента, в уряду, в парламенті, то це породжує корупційні ризики. Якщо є система взаємного контролю як в США, то ці ризики частково перекриваються. Якщо економіка дійсно ринкова і вільна, а у ній є лише конкуренція, то і менше корупції. Якщо ж є монополії з них використає корумпований олігархат. Корупція залишає тінь і вона зникає з променями світла, економікою, що вільно дихає та не чує адміністративного тиску. Про які країни мова? Про скандинавські, Нову Зеландію, Швейцарію.

Друге – пакет інституційних реформ: 1) створити незалежний антикорупційний суд, 2) посилити гарантії незалежності таких органів: НАБУ, САП, ДБР, АРМА, судів, СБУ, ГПУ, МВС, НКРЕКП, Антимонопольний комітет, Рахункова палата, Державна аудиторська служба, ДФС), 3) посилити антикорупційну спроможність кожної людини через законопроект 4038а про викривачів корупції. Громадяни мають отримати право фіксувати корупцію, 4) підвищення ефективності інструментів масового «антикорупційного ураження» (автоматична перевірка е-декларацій, посилення санкцій за звітність партій).

Третє – стимулювання моральної поведінки. Корупція як явище – це не тільки наслідок неефективної держави, а ще й проблема моральна. Саме тому так важливо примножувати антикорупційну культуру суспільства, перш за все, за допомогою освіти. А ще відповідальності. Ніщо так не виховує культуру як штрафи і відповідальність за невиконання правил. Без невідворотності покарання повноцінна антикорупційна реформа не відбудеться. Але і тут є але. В Китаї за корупцію страчують, у Саудівській Аравії відрубують руки, але корупція там не зменшилась. Чому? Бо, знову ж таки, природа держави не змінилась. В Україні є ще одна проблема. Згідно дослідження World Values Survey в Україні критично погана ситуація з відчуттям безпеки. Було до війни зле, а зараз і того гірше. Якщо нема відчуття безпеки – то потреба виживання стає ключовою. Виживання за будь-яку ціну. І тут корупція розквітає.

Отже, що нам потрібно для того, щоб подолати корупцію на рівні держави? Іншу природу держави, низку структурних реформ, підвищення рівня життя та безпеки. Для змін потрібна політична воля. Раз до цього часу її не було, то це означає, що потрібні інші політики. Щоб були інші політики потрібна інша виборча система, деолігархізація ЗМІ. Корупційні політики не будуть очищати самі себе, а тому без чіткого суспільного запиту на відповідні зміни нічого не зміниться. НАБУ чи Антикорупційний суд не зможуть подолати корупцію в країні, бо цього замало для зміни природи держави. Для зміни природи держави громадяни мають захотіти іншої держави, мають захотіти стати іншими.

Наше НАБУ почало «брати» високопосадовців на першому році існування, у в Румунії – на 8-му. Але в Румунії на стороні антикорупційного органу були прокуратура, спецслужба і більш менш нормальні суди. А також румуни, що сотнями тисяч виходили на масові протести. І цього нам дуже бракує.

Як забажати змінити природу держави? Зрозуміти, що будь-яка корупційна схема – це пряма крадіжка наших з вами грошей. Бюджет – це не якісь ефемерні державні гроші. Бюджет – це сплачені нами податки. Розмови про бюджет мають стати розмовою про використання наших грошей.

На жаль, в нас досі нема розуміння згубних наслідків корупції для держави. Криза Майдану 2004 та прихід до влади Януковича були наслідками корупції. Слабкість країни у світі, її нездатність протидіяти російській агресії, у тому числі, через розвалену армію,  також були наслідками корупції. Провал ключових реформ Майдану та збереження впливу екс-регіоналів. Те саме. Вже мовчу про повільні теми інтеграції в ЄС і НАТО, відсутність інвестицій.

Підсумовуючи втрати від корупції наведу декілька цифр.

Щороку Україна від корупції на українській митниці втрачає до 4,8 мільярда доларів США, втрачає до 750 мільйонів євро податків через існуючі схеми з уникнення їхньої сплати. Є підрахунки, що за незалежність ми втратили через корупцію 250 мільярдів доларів. За 10 останніх років втрати – це 20% ВВП. Рівно стільки ж ми втратили від агресії РФ у Криму та на Донбасі.

І це потрібно розуміти.