Останніми днями багато говорять про збільшення видатків на сектор безпеки та оборони на 1,5 трильйона гривень після ухвалення Верховною Радою змін до державного бюджету. У багатьох виникло враження, що питання фінансування армії та підвищення зарплат військовим уже вирішене. Насправді це не зовсім так.
Ті зміни до бюджету, які були ухвалені парламентом, відображають насамперед домовленості України з міжнародними партнерами щодо кредитної програми обсягом 90 млрд євро на два роки. Із цих коштів близько 30 млрд євро становить військово-технічна допомога, ще приблизно 15 млрд євро передбачені на соціальні потреби в межах програм Ukrainian Facility та макрофінансової підтримки.
Саме ці кошти й стали основою для збільшення бюджетних видатків. Але є важливий нюанс: на сьогодні немає принципового рішення про використання цих ресурсів для підвищення грошового забезпечення військовослужбовців.
Більше того, якщо говорити відверто, то навіть для того, щоб просто зберегти нинішній рівень виплат без будь-якого підвищення, державі ще необхідно знайти близько 150 млрд гривень.
Я переконаний, що цього року ми ще побачимо додаткові зміни до державного бюджету. Президент уже поставив завдання щодо підвищення базового окладу військовослужбовців та збільшення виплат для окремих категорій. Але все впирається в одне питання – “де взяти гроші”.
Поки що відповіді на це питання немає.
На моє переконання, питання мобілізації та питання справедливої оплати праці військовослужбовців нерозривно пов’язані між собою.
Неможливо говорити про ефективну мобілізацію, коли останнє підвищення зарплат військових відбулося ще у 2022 році.
Тоді середня заробітна плата в Україні становила приблизно 20 тисяч гривень. Саме на такому рівні був встановлений базовий оклад військовослужбовця. Сьогодні середня зарплата в країні вже наближається до 30 тисяч гривень, а в Києві перевищує 40 тисяч.
Водночас базовий рівень грошового забезпечення військових фактично не змінився.
Тому коли ми говоримо про справедливість, потрібно враховувати просту річ: військовослужбовець не просто працює. Він ризикує власним життям. Його робота незрівнянно складніша за більшість цивільних професій.
Уявімо людину, яка до мобілізації працювала в Києві та отримувала понад 40 тисяч гривень на місяць. Після призову вона змушена утримувати сім’ю на значно менші кошти. Чи може це не впливати на мотивацію людей? Чи може це не впливати на ставлення до мобілізації?
Саме тому питання грошового забезпечення військових це не лише питання соціальної справедливості. Це питання обороноздатності держави.
Я часто чую, що фінансова складова не є головною. Не погоджуюся з цим. Більше того, вважаю, що вона є однією з ключових.
Коли ми говоримо про рекрутинг, про залучення людей до війська, ми повинні розуміти: людина має отримати чітке розуміння того, що держава цінує її службу. Це повинно проявлятися не лише в словах, а й у конкретній винагороді.На мою думку, зарплата військовослужбовця повинна бути щонайменше вищою за середню зарплату по країні.
Але для цього потрібні ресурси. Якщо говорити про серйозне підвищення базового окладу, йдеться про додаткові витрати на рівні 450–500 млрд гривень.
І тут ми повертаємося до головної проблеми пошуку джерел фінансування.
Одним із найбільш реалістичних варіантів я вважаю залучення міжнародних партнерів до фінансування частини витрат на грошове забезпечення українських військовослужбовців. Подібні ідеї вже обговорювалися раніше, і сьогодні вони можуть стати критично важливими.
Окремо хочу звернути увагу на ще одну річ.
Економісти традиційно визначають мобілізаційний потенціал країни як частку працездатного населення, яку можна залучити до війська без критичних наслідків для економіки. Але всі ці розрахунки базуються на припущенні, що держава самостійно фінансує свої видатки.
Україна з 2022 року воює значною мірою завдяки зовнішньому фінансуванню.
Щороку ми отримуємо від 35 до 42 млрд доларів міжнародної допомоги лише для підтримки соціальних видатків. Якби цих коштів не було, країна була б змушена підвищувати податки, скорочувати споживання, шукати додаткові внутрішні ресурси та ухвалювати рішення, характерні для економіки воєнного часу.
Саме тому важливо розуміти: сьогодні українська податкова система мало чим відрізняється від тієї, яка існувала до повномасштабної війни.
Максимальною зміною стало збільшення військового збору. Все.
Більшість інших рішень, які зараз активно обговорюються, стосуються не збільшення податків, а адміністрування вже існуючих податкових надходжень.
Фактично сьогодні Україна живе в податковій базі мирного часу. І це можливо лише тому, що значна частина соціальних видатків фінансується за рахунок міжнародних кредитів та допомоги партнерів.
Саме тому питання підвищення зарплат військовим, фінансування армії та забезпечення мобілізації неможливо розглядати окремо від загального стану державних фінансів.
Пошук нових джерел коштів для оборони стає одним із головних викликів для держави. І без вирішення цього питання говорити про справедливу винагороду військовослужбовців та ефективну мобілізацію буде дедалі складніше.
