Пережитки та послідовники старої генерації політиків, від яких відверто тхне нафталіном, сприймають висвітлення діяльності, публічність, звітність, рекламу, піар як абсолютне зло.
Що каже Вікіпедія про піар? Це зв’язки з громадськістю, діяльність, спрямована на досягнення взаєморозуміння та згоди між людьми, соціальними групами, класами, націями, державами на основі цілеспрямованого формування громадської думки та управління нею.
Вільний доступ до інтернету та соцмереж визволив нас з полону власників жовтих і ще жовтіших газет. Ми маємо можливість говорити та писати про молодих, талановитих, енергійних, щирих людей. Гріх не скористатися.
Нікчеми, які не можуть, не вміють та не хочуть звітувати про свою діяльність, вважають публічність не чеснотою політика чи громадянина, а навпаки його великим гріхом. Абсолютна дурня. Закоцяблі в своєму розвитку та рості, представники партій вождів-олігархів, вважають, що достатньо світла від Петра, Юлі, Анатолія, Олега, щоб виборець обрав їх до місцевої ради.
Про особистий рейтинг, здобутки, добрі справи, воліють мовчати. Просто тому, що частенько немає про що говорити. Зробив добру справу – постарайся донести до людей. А далі ці люди вже як виборці зможуть обрати до ради добро!
Створена волонтерами в соцмережах потужна піар-компанія про їхню роботу підняла хвилю по всій Україні і наша армія отримала другий ешелон оборони. Диванники відверто “бакланили” волонтерів, звинувачували в самопіарі, але як по іншому? Через піар в мережах волонтерські середовища знаходили підтримку, черпали ресурси, звітували. На заклики авторитетних волонтерів в мережах піднімаються тисячі активістів, збираються мільйони, творяться добрі справи. Невже в цьому може бути зло?
Сидить собі щурик в норочці-кабінеті і бурмоче під ніс – “Ех, піарники”. Так піарники – бо є що сказати людям!
