регіональні новини
Написати нам
22 Лютий, 21:15
Віталій Надашкевич: “Чи реально жити без кредиту”

Живемо в час гігантської заборгованості всіх і вся, якої не знала економічна історія. Заборгували всі: уряди, банки, підприємства, прості люди. Що це значить? Всі мають в своєму розпорядженні більше активів, благ, ніж реально можуть собі дозволити.

Борг узалежнює так само сильно, як алкоголь чи паління. Часом, беручи черговий кредит людина, розуміє – не варто, слід зупинитися…  Але вже не може. Занадто важко контролювати свої фінанси, коли реклама давить на тебе звідусіль, глобальне інформаційне поле створює все нові штучні потреби. Як писав французький філософ Жан Бодріяр, маркетологам і рекламістам вдалося знайти вічну псевдопотребу, яку не вдасться ніколи задовольнити – бути моднішим, сучаснішим, “крутішим”, ніж твій ближній. Власне, цей фетишизм гаджетоманії – прапор філософії споживання, а борг – її економічна база, котра уможливлює втілення концепції в реальність.  В минулих століттях лише аристократія могла жити не по доходах. Марнотратство було вирізняючою ознакою приналежності до еліти. Завдяки кредитуванню відчути себе на висоті, жити не по доходам, на Заході змогли широкі верстви. Що ж в цім поганого? Згадаймо, до чого привів вищеописаний спосіб життя аристократію – до повного розорення. Чи не загрожує воно тепер цілій західній цивілізації?

Довгий час заборгованість в багатих країнах росла швидше ніж доходи. В США, флагмані світової економіки, борг приватного сектора зріс з 50% ВВП в 1950 р. до майже 300% на сьогодні. Причина цього – зміна суспільних засад, зміна ставлення людей до таких понять, як праця, ощадність, борг, банкрутство.  В XIX столітті боржників висилали до тюрми, непоодинокими були випадки самогубства невдалих підприємців. Їх думкою лише в такий страшний спосіб вони могли змити з себе ганьбу банкрутства.  Покоління, що пройшли через світові війни, велику депресію, навчилися лічити гроші.

Але часи змінилися. Англійський економіст і політичний діяч Джон Кейнс в 30-ті роки перевернув уявлення людства про забезпечення швидкого неперервного росту. Постійно зростаючий попит – от що стимулюватиме економіку. А як збільшувати цей попит? Заощаджувати менше, ще менше, нічого не заощаджувати, видавати весь дохід і брати ще й в борг.

В 70-ті роки поширення кредитних карток в США уможливило широко впровадити принцип “купи зараз, заплатиш потім”. Жити в борг увійшло в моду. В часи буму на Заході споживачі використовували кредит, щоб змінити стиль життя, фірми – щоб розвиватися, встигати за попитом, інвестори – для економічної експансії. Професор Гренобльського Університету (Франція) Патрік О’Саліван розповідає:

“Банки так захопилися експансією, конкуренцією на ринку кредитування, що для збільшення своєї частки почали кредитувати так званих ніндзя. Мова не про японських воїнів-невидимок, а про ніндзь економічних – людей “невидимих” для економіки – без активів (грошей, майна), без роботи, без освіти.”

Фірми теж не відставали. В 1981 р. середній рейтинг облігацій американських АТ був на позначці А, сьогодні – ВВВ-. Держава не втручалася в процес, адже він вписувався в Кейнсіанську доктрину. Було навіть законодавчо обмежено ліквідацію фірм-боржників їх кредиторами, що стимулювало подальше зростання заборгованості і виникненням так-званих фірм-трупів.

Після 2008-2009 рр., коли світ охопила криза, уряди застосували рятівні заходи – кинулися рятувати падаючі фірми, стимулювати паралізований попит. Але причин кризи цим не зліквідувати – з приватного сектору борг перелився в публічний, і тепер вже цілі країни, а не окремі компанії, стикаються з фінансовими проблемами.

Чи може Україна витягнути з ситуації якісь користі? Напевно ні, а от висновки зробити варто. Вже в 2008-2009 рр. Україна відчула зменшення притоку інвестицій і капіталу. Ситуація радикально не зміниться, а гроші якщо й приходитимуть, то скоріше зі сходу, скажімо від світового кредитора – Китаю. Проте першочергово слід подумати про створення національного капіталу, про те, як не повторити помилок Заходу.

Думаю, можна було б використати японській досвід будівництва економічної потуги після закінчення американської окупації. Важливу роль в створенні національного капіталу відігравала програма примусових депозитів – частина зарплати в обов’язковому порядку клалася на депозити до банків. Такий крок збільшував розміри інвестицій, а одночасно гальмував інфляцію. В нашому випадку примус відкладати частину зарплати, можна було б замінити податковими стимулами – заощаджену частину зарплати оподатковувати згідно з пільговим тарифом. До речі, у нас вже є позитивний досвід “депозитної політики” – при поверненні заощаджень населення в Ощадбанці УРСР людям пропонувалося відкривати ощадні рахунки, куди й вливалися компенсації.

Ну, а крім цього всім українцям, а в першу чергу новобагатим, слід трохи подумати над доцільністю споживати лише для того, щоб бути “ліпшим” від ближнього свого. Їздити на Лексусі по розбитим дорогам злиденної країни – аморально, але не тільки. Адже всі гроші, витрачені на дорогі іномарки, невикористовувані житлові площі, різноманітні гаджети-фетиші – це гроші вилучені з обігу, майже закопані. З них нема користі ані економіці в цілому, а не самим новобагатим.

  • 0
  • 1287

Схожі публікації