регіональні новини
Написати нам
13 Березень, 17:03
Віталій Надашкевич: “Місто музеїв над Віслою”

Ще зі шкільних підручників пам’ятаю, що маю честь жити не в звичайному місті, а в «Місті-музеї». З яким інтересом я відвідував Музей-аптеку, Арсенал, Історичний музей, Музей меблів та порцеляни, Картинну галерею. Та, на жаль, з років мого дитинства, музейна сфера, недофінансована і недооцінена, як керівництвом держави, так і більшістю громадян (українці не ходять в музеї та на виставки  – така вже сумна правда) немовби законсервувалася, «припала» пилюкою, вступивши місце на львівській обгортці кнайпам та генделикам. Львів, носячи неофіційний титул «культурної столиці» України, наразі не долучився до світових тенденцій…

Поясню, про що йде мова. За даними порталу ArtPrice за короткий період 21 століття – з 2000 і по нині в світі відкрилося більше музеїв і галерей мистецтв, ніж за два попередні століття разом узяті!  Постійно зростає й інтерес відвідувачів, що дало можливість багатьом музеям відмовитися від дотацій і навіть заробляти. Так асоціація музеїв США щорічно фіксує 850 млн. відвідувачів! При цьому в Штатах функціонує 35 тис. музеїв – більше ніж МакДональдсів (14 тис.) та Старбаксів (11 тис.) разом узятих (Washington Post, 13.06.2014)! Найшвидше ж зростає кількість музеїв у Китаї. Якщо в 1949 році їх налічувалося лише 25, то сьогодні – 4 000!

Однак для того, аби отримати інтелектуальне задоволення від перебування в середовищі пізнання зовсім не обов’язково їхати світ за очі – достатньо провести ніч в автобусі й прокинутися у Варшаві. Ані одного дня, ані 2-3 денних вихідних не вистачить, аби більш-менш уважно оглянути тутешні музеї, тож доводиться вибирати. А вибирати є з чого.

Певне ні старий, ні малий не залишиться байдужим до відкритого в 2010 році грандіозного Центру науки «Коперник». Чого тільки нема на 15 тис. кв. м. корисної площі! Тут можна зрозуміти, як функціонували древні акведуки, провести корабель через греблю, подивуватися «електричному театру» Ніколи Тесли, за допомогою потужних мікроскопів зануритися в мікросвіт, а в планетаріумі помандрувати у космосі. І мова іде не про пасивні спостереження – відвідувач стає активним експериментатором й наполегливим дослідником. У стінах Коперніка фізика, хімія, математика, біологія та інші науки оживають, перевтілюються з теорії в дійсні сить, часто в неочікуваний спосіб!

Своїм масштабом не поступається й найновіший музей в Варшаві – нещодавно відкритий POLIN – музей польського єврейства, подібного якому нема і в Ізраїлі. Лише сама постійна експозиція розміщається на 4 тис. кв. м.!  Словом «Полін» гебреї з середніх віків іменували великий простір східної Європи, що  охоплював нинішні землі Польщі, України, Білорусії, Литви. Тому чимало цікавого з експозиції можна дізнатися й про свій рідний край та його мешканців. Адже хто ж в Україні зараз згадає, що і Галицька земля має свого літературного нобіліста – ним став уродженець Бучача Шмуель Агнон? Хто ж знає, що одеські євреї – це нащадки «гебреїв-галіціонерів», запрошених Катериною ІІ саме з Галіції? Хто ж знає про галицьке коріння великого філософа Мартіна Бубера, котрий в молодості щоліта приїздив до Львова навідати бабу з дідом? А яке значення для німецькомовної літератури має бродівець Йосиф Рот!? Тай сам засновник хасидизму Ізраель бен Елізер Баал Шем Тов походив з Поділля і все життя провів на теперішніх землях Західної України, де проповідував і зібрав довкола себе чимало учнів, які потім стали праведними «цадиками» – певний відповідник християнських старців.

Купивши квиток до музею, ми подібно до середньовічних євреїв-ашкеназів, запрошеним до  земель Корони Казимиром Великим потрапляємо до загадкового лісу, повного голосів диких тварин… Відвідувач забуває про світ, залишений на вулиці і відкривається для пізнання нового. Починається рух – далекі купецькі подорожі, розбудова міст та розвиток ремесел, ось синагога з розкішними, наповненими символами розписами… Час летить і раптом ми потрапляємо на вуличку типового містечка – заходимо в кав’ярню, де йде мова про політику – асиміляція, сіонізм, чи слідування традиції, яку партію підтримувати з огляду на ці питання допоможе інтерактивна анкета. А ось  потрапляємо в кінотеатр, де на екрані актори львівських театрів втілюють повну містицизму історію, що сталася в типовому галицькому містечку-«штетлі» в знаменитій стрічці «Дібук» («дібук» – в єврейському фольклорі злий дух, або дух померлого, що оволодіває тілом живої людини). А ось вокзал, в стінах якого можна взяти на пам’ять репринт квитка 19 століття (взагалі відвідини експозиції передбачають цілу купу цікавих пам’яток) та чимало дізнатися про численні хвилі еміграції в далекі краї – до Ізраїлю, Америки, Аргентини.

Надзвичайно атмосферним музеєм є й перший, як на мене, музей нової генерації – відкритий в 2004 році стараннями загиблого під Смоленськом Президента Леха Качиньського Музей Варшавського повстання.  У величезному приміщенні давньої електростанції (3 тис. кв. м. під експозицією) ми спершу потрапляємо в темряву. Тишу раптово розриває свист падаючих бомб… Шалений свист, який переходить в вибухи. З’являється здоровенний бомбардувальник – це не проекція, не макет, а справжній раритетний експонат! Вибухи припиняються і лише чорна, побита кулями і мінами стіна заповнює залу наростаючим серцебиттям… Експозиція розповідає про Варшавське повстання в цілому, та про сторони, що приймали в ньому участь – повстанців та Армію Крайову (тут можна, до речі побачити, Львівську політехніку та Ратушу після їх визволення АК в ході акції «Буря»), мешканців гетта, Червону армію, що стояла на правому березі Вісли, чекаючи придушення повстання силами Вермахту, в бункер якого потрапляємо в підземеллях музею. Протиснувшись вузькими каналізаційними колекторами (щоправда, чистими) можна зрозуміти в яких складних умовах існували повстанці – адже лише підземні ходи були відносно безпечними. Оскільки експозиція є непростою для дитячого сприйняття, дітей можна лишити в Залі малого повстанця, де вони зможуть побавитися іграшками та дізнатися про історію в адаптований для них спосіб.

Звісно не забувають над Віслою і про свого величного композитора – Фредерика Шопена. Відкритий ще 1955 року він засадничо поновив  свою експозицію в 2010, поєднуючи в собі риси одного з найсучасніших біографічних музеїв Європи з купою мультимедійних об’єктів та старовинні розкішні інтер’єри палацу родини Острозьких (прізвище не випадкове – мова йде власне про Острозьких, які так сильно спричинилися до розвитку волинського Острогу та Острозької академії). На 4 поверхах знаходиться 11 залів, які докладно розповідають про найважливіші етапи життя та творчості видатного композитора. І звісно з ж у відвідувачів є можливість послухати його твори.

Поза останніми «новинками» музейної Варшави уваги заслуговують і старіші установи. У першу чергу рекомендував би Національний музей з надзвичайно багатою галереєю живопису (Ян Матейко, Юзеф Мехофер, Станіслав Виспяньський, Александр Гєримський та інші, а також розкішна колекція готичного сакрального мистецтва). Цікаво, що проект будівлі в функціональному стилі проектував один з найкращих архітекторів міжвоєнної Польщі Тадеуш Толвінський, який народився та провів дитинство в Одесі.

Помилуватися мистецтвом можна також і в Королівському замку на Старому місті, барокових резиденціях Палац на воді в Лазєнках та Вілянові. В останньому, до речі міститься музей плакату (один з найбільших в світі – в колекції аж 55 тис. плакатів), в районі Новий світ є музей карикатури. Сучасне мистецтво, натомість, експонується, в ренесансовому Уяздовському замку та бувшій горілчаній фабриці на Празі (так зветься правобережна дільниця). Любителів транспортних засобів зацікавлять Музей залізниць та Музей моторизації з більш як 300 ретро-автомобілями. До 100 музеїв в столиці над Віслою слід долічити ще й непоганий зоопарк та 2 ботанічні сади.

Ціни на квитки коливаються в діапазоні 60-360 грн. з дорослого, для родин (мама, тато і діти) – існують знижки. Однак, як правило, кожна установа раз на тиждень відкривається для відвідувачів за дарма – розвиток громадян – безпосередня функція держави і муніципалітету, тож і малозабезпечені мають мати повний доступ до знань.

Раз на рік, як правило у травні, Варшавські музеї, знову ж таки, безкоштовно приймають відвідувачів уночі. Ніч музеїв – це не просто відвідування місць, котрі варто оглянути й пізнати, це надзвичайна атракція й феєрія, в котрій усе місто поринає в атмосферу казки, а прив’язка до культури забезпечує позитивність, в якій нема місця п’янству та різним авантурам, що можуть траплятися на інших масових заходах уночі. До ночі готуються не лише музеї. Як правило, приймають усіх охочих Сейм і Сенат, Палац Президента, Канцелярія прем’єра, навчальні заклади, найстаріша в Європі діюча водогінна станція. Кілька років тому вночі можна було потрапити на найбільшу східноєвропейську фондову біржу, що обчислює ключовий для України індекс WIG-Ukrain, а цьогоріч до акції вперше долучилася знаменита Фабрика «чоколяди» Ведель, з якої кожен міг взяти стільки шоколадок, цукерок та вафельок, скільки міг запхати в кишені та утримати в долонях. До слова, саме на цій знаменитій фабриці в 1936 році винайшли «Пташине молоко» – молочна пінка в шоколадній поливці – ці цукерки підкорили весь світ!

Звісно, не усі об’єкти, що відчиняють свої двері на Ніч музеїв знаходяться поряд. Аби дістатися у віддалені (і не дуже) зорганізовують спеціальні маршрути, на котрі «потрусити стариною» виїжджають автобуси 60-тих, 70-их. Найпопулярніші – округлі Jelcz MEX 272, звані в народі «огірками». На радість варшав’ян, деякі з них приїздять аж з Чехії. Не знаю, чи проміняли би варшав’яни  сучасні Man, Scania чи Solar на старенький Jelcz, однак в ніч музеїв кожен хоче отримати задоволення проїхатися на справжньому ретро, доведеному дбайливими руками членів любительських клубів майже до ідеального стану «прямо з конвеєра». Та й інженерна думка 60-их цілком витримує критику – зручніше, аніж в сучасних українських маршрутках (як взагалі контролюючі органи допускають, щоб пасажирів перевозили в «недо-Богданах» та «недо-Еталонах»!?). Розсікаючи варшавські вулиці на старенькому доглянутому «огірку» бачиш театральні постановки та перформанси, чудернацьку, часто динамічну підсвітку, що підготовлена спеціально для цієї неординарної події, а також сотні, тисячі зацікавлених і небайдужих відвідувачів. Ніч музеїв у Варшаві – море інформації та позитивних емоцій. Для тих, хто ще на такому не був – справжня революція у світогляді, культурно-інтелектуальний шок в позитивному сенсі цього слова.

А як би хотілося, щоб Львів принаймні не наздогнав, не наблизився, а принаймні ступив би на той шлях музейного, та й загалом, культурного життя, яким іде Варшава. Адже більш підходящого міста для цього, годі й шукати. Не даремно ж колись хтось влучно назвав Львів «містом-музеєм». Слід змести порох з цього визначення галицької столиці, адже власне музеї, галереї, театри, культура загалом (а зовсім не генделики) здатні притягувати в місто нових людей, нові ідеї, нові інвестиції.

 

 

  • 0
  • 1065

Схожі публікації