Той період, в якому зараз живе Україна, є одночасно важкий та драматичний, і характеризується не лише однією економічною кризою. До цього додається ще й карантин, спричинений відомою пандемією, а ще час, який при цьому раптово вивільнився у багатьох. Всі ці чинники дають нам можливість для роздумів та переоцінки як власного життя, так і тієї ситуації, що відбувається навколо нас.
З самого початку карантину стало зрозуміло, що у всьому цьому хаосі найпершою потребою людей є почуття власної захищеності, а потім вже особисті права, свобода пересування, спілкування та інше. Тому в цих обставинах визначальною є об’єктивна потреба громадян в належному управлінні, відчуття безпеки й розуміння того, що нас чекає завтра, чим займається влада і куди рухається країна.
Звісно, влада – це не сукупність добрих людей у високих кабінетах, які тільки й думають як покращити життя простих громадян. Але владу слід правильно розуміти як гарантію балансу між силою, грошима та людьми, що проживають у державі. Варто визнати, що в умовах, які склалися протягом останніх років, представники державної влади в Україні не надто сильно горіли бажанням реалізовувати принципи доброго врядування на практиці. Попри вагомі досягнення, які теж є, належне врядування все ще не усталене, що знижує рівень довіри до державних інституцій й створює численні перешкоди на шляху до реформування та подальшої модернізації.
В європейських країнах «добре врядування» означає, найперше, відповідальну, прозору і підзвітну роботу всіх без винятку державних структур та органів влади, починаючи від місцевого самоврядування й до глави держави. Ця робота будується на принципах результативності й прозорості, з метою відстоювання громадянських прав та державного інтересу, засвідчуючи вираження політичної волі щодо забезпечення комфорту й матеріального добробуту громадян, суспільного розвитку та соціальної справедливості. Також, під добрим врядуванням багато хто розуміє верховенство закону й ефективне державне управління, прозорий розподіл ролей та повноважень і сильне громадянське суспільство, що є незалежне від держави. На місцевому рівні, належне врядування варто реалізовувати в таких напрямках як якість життя, розвиток бачення та спільної мети для громади, ефективне й прозоре вирішення проблем, чутлива політика на запровадження інновацій, а також подолання конфліктів та партнерська співпраця з громадськими об’єднаннями. Добре врядування має бути не лише учасницьким, але одночасно прозорим та підзвітним, і при цьому ефективним та неупередженим. Сприяти забезпеченню законності й гарантувати визначення будь-яких соціальних чи політичних пріоритетів на підставі широкого громадського консенсусу і обов’язкового врахування думки більшості зацікавлених осіб та найвразливіших верств населення, при постановці цілей розвитку, ухваленні рішень про розподіл коштів чи інших ресурсів.
Добре врядування – це також і прозорість через прямий доступ до інформації, це неупередженість та чіткі правові рамки, і, головним чином, це служіння чиновників та посередницька діяльність між різними групами інтересів для забезпечення консенсусу й досягнення добробуту та стабільності. Це ефективність і результативність згідно задоволення потреб та очікувань, одночасно з раціональним використанням ресурсів. А ще формування потенціалу та широке стратегічне бачення розвитку на довготривалу перспективу.
За останні двадцять років Україна суттєво змінилася. Разом ми домоглися проведення чесних виборів та забезпечили можливості для громадян мати свій голос у вирішення місцевих питань через громадські слухання, петиції й публічні консультації. Ми досягнули, що місцева влада чутливіше реагує на очікування й потреби громадян, при цьому діючи прозоріше та відкрито забезпечуючи публічний доступ до інформації про свої рішення та ведення поточних справ. Нам варто продовжувати працювати на підтримку справедливості і верховенства права, постійно пильнувати результативність роботи влади та впливати ще й на етичну поведінку окремих осіб, щоб забезпечити перевагу суспільних інтересів над приватними. Дуже часто нам бракує спроможності, щоб впливати на здатність представників влади та посадових осіб належним чином виконувати свої обов’язки, та при цьому, нам не позичати компетентності, згуртування й мотивації щодо контролю й відповідальності посадовців, їх підзвітності про роботу. Зокрема, це здоровий громадський тиск та постійні нагадування про ощадливе і продуктивне використання бюджетних коштів та збереження ресурсів для майбутніх поколінь.
