Юрій Гамар: “Крізь об`єктив світ бачиш інакшим”

Напевно, якби можна було повернути час назад, я б став фотографом. Пригадую, наскільки випадково це сталося. Знайомий запропонував придбати собі фотокамеру за прийнятну ціну. Купив. То було років з десять тому. Як згадаю… інструкція англійською мовою, меню камери теж. Тоді фотографував на рівні інтуїції. Випробовував кнопки, режими.

Теперішня ж камера вже п`ята за ліком. І вона не дзеркальна. Навмисне не купую модних нині дзеркалок. Для гарного фото, вважаю, техніка не є вирішальним фактором. Важлива душа.

Фотографування змінює світогляд. Самому часом дивно, як люди по-різному сприймають усе. Та й сам стаєш іншим, помічаєш те, на що колись не звертав увагу. Розповім історію одного фото. Якось гуляли ми невеличкою компанією друзів в Ужгороді. Чую, штовхають мене: «Дивись-дивись, діставай камеру і фотографуй!» А вона (камера) часто зі мною. Дістаю і швидко роблю гарний кадр. От тільки виявилось, що друзі показували на темношкірого матроса, а я побачив молодого татуся, який ніжно притискав до грудей своє немовля.

Я не можу сказати, що у колекції моїх світлин є якісь, котрі я більше люблю, або ж маю улюблене фото. Ні. Навпаки: одне з найважчих завдань – обрати один найбільш вдалий кадр з цілої серії. Хтось цінує у фотографії композицію, довго думає над її побудовою, для інших – найцінніше кольори. Я ж люблю, щоб у кадрі був зміст. А ще більшість моїх фото мають свою історію. Люди – не часто потрапляють у мій об`єктив. Але, коли вже потрапили, то не просто так.

Одне з моїх улюблених фото зроблене у Львові на проспекті Свободи. Зовсім небагатий чоловік сидить на лавці. Позаду яскраві вітрини дорогих магазинів. Люди проходять. Автівки класу люкс. А він сидить і посміхається пташкам, що сіли поруч. Спостерігає за ними. Це ніби два світи. Цей чоловік сповнений внутрішнього спокою і світла. Коли дивишся на його обличчя, розумієш, як мало людині треба, щоб бути щасливим.

Загалом, якщо вже людина потрапила мені у кадр, начить зачепила чимось: колоритністю, емоціями… Раніше я любив просто поспілкуватися з людьми. Їдеш кудись, навіть і електричкою, зустрічаєш багато людей. Цікаво було розмовляти з незнайомцями. Безліч різних думок. Тепер, зі зміною роботи, хоч інколи хочеться побути на самоті. Робота з людьми часом виснажує. Тоді, як є можливість, йду на прогулянку з камерою. Найбільше люблю фотографувати птахів. Цікаво спостерігати за їх поведінкою, а ще більше – передбачити її.

Колись і не замислювався, як їх багато на наших теренах. Кожен пернатий по-своєму цікавий. Тепер вже навчився розрізняти їх. Приємно було, коли навіть фахівці-орнітологи звертались з питаннями, де саме я зустрів того чи іншого птаха.

Багато подорожую по роботі. Деколи і в поїздках вдається  зробити серію цікавих кадрів.

Пригадую і давню історію, як через одне фото  ледь не загубився в Парижі. Так захопився, поки знімав… Коли оговтався, зрозумів, що моя група безнадійно щезла у натовпі. Врятувало мене те, що наперед приблизний маршрут таки подивився. Та прогулянка надовго запам`яталась. До того ж, блукаючи старовинними вуличками французької столиці у пошуках групи, вдалося зробити ще багато кадрів вражаючих архітектурних шедеврів.