Здавалось, що на історії із мовою вже поставлена крапка. Здавалось, що з початком повномасштабного вторгнення росії в Україну, з постійними бомбардуваннями наших міст і сіл, а найголовніше, з постійними вбивствами росіянами наших захисників, всім українцям мало б стати ясно, хто є нашим смертельним ворогом і на якій мові цей ворог спілкується.
Мало б, але не стало.
Спілкуючись з жителями Північного Заходу України, відкрила для себе дуже сумну реальність. Розмовляємо у повністю україномовній місцевій спільноті. І, як саме собою зрозуміле, жіночка раптом говорить: “Ну, мій син до другого класу спілкувався російською, і що тут такого? Зараз він навчається в Києві у військовому навчальному закладі, і запевняє, що мова не має жодного значення”.
Її підтримує молодий чоловік, що недавно повернувся з фронту (!): “Так, багато військових, що зараз захищають Україну, спілкуються російською”.
Що можна на це сказати? Дійсно, дуже багато наших хлопців, які щоденно ризикують своїм життям заради нас і нашої держави, спілкуються матом. Чи це означає, що мат – щось нормальне і прийнятне?
Неймовірно багато воїнів курять. Чи це свідчить про те, що паління відтепер не шкідлива для здоров’я звичка, яка в багатьох випадках може бути навіть смертельною (наприклад, один мій знайомий–доброволець, що отримав жахливе поранення черепа, зараз є живим виключно тому, що ніколи не курив і його судини чисті та здатні витримувати ті страшні перепади тиску, які в нього відтепер постійно), а є елементом патріотизму?
І, так, багато воїнів розмовляють суржиком чи російською. Але чи це є свідченням того, що мова неважлива, а чи радше навпаки? Питання: а як так сталося, що вони розмовляють чужою, навіть не просто чужою, а ворожою мовою? І чи довелося б їм сьогодні жертвувати своїм життям, якби свого часу їхні батьки і діди не зробили б усвідомлене повернення до рідної мови і усвідомлену відмову від всього “руского міра”?
Свого часу їхні діди, батьки і прадіди (та й вони самі у юності) були зґвалтовані російською мовою. І я знаю такі пари, де жінка, навіть розуміючи, що не так, все ж продовжує мати нездорову психічну прив’язаність до того ґвалтівника, виправдовує його перед людьми, а найголовніше – перед самою собою. І найбільше за все боїться з ним порвати.
Ти українець? Живеш в Україні? Але потрапляєш в ситуації, коли (як тобі здається) “вимушений” спілкуватися російською? Чи слухати російське? Вимушений терпіти звернення до себе цією мовою? Твоя дитина говорить російською? Дивиться російські відео/передачі/мультфільми?
Ну то тобі слід зрозуміти, що кожна така ситуація – це чергове зґвалтування тебе “язиком”. Тебе. Твоєї сім’ї. Твоїх дітей. Твого майбутнього. Нашої країни. України.
