«Хотіла приїхати в Україну більше, ніж у якесь величезне місто в Європі», – індійська письменниця Арундаті Рой

реклама

«Як з індійського фільму! Цікаво, вона завжди так вдягається? Чи є й звичний для нас одяг у гардеробі Рой?», – перешіптуються в залі.

«Я не зірка. Насправді, я вважаю себе лише  письменницею, – розпочинає розмову Арундаті. – Я людина, яка вірить, що дуже добре жити у світі читачів. І так, так, була та Букерівська премія, але не це найважливіше. Найважливіше те, що я можу конструювати нові світи для читача. Це ті світи, де перебувають разом і письменник, і читач. Не треба мене сприймати, як недоступну зірку. Ніби я дуже зайнята і в мене насичений графік. Насправді я хочу жити розмірено, зі своїм темпом і ритмом, адже я живу в країні, яку одночасно люблю і ненавиджу».

 

«Звісно, хотіла їхати. Навіть, можливо, більше, ніж до якогось величезного міста в Європі чи ще якогось, – каже. – Мені надзвичайно приємно сидіти тут поруч з перекладачем моїх книг. Мабуть, він краще знає мене, ніж я, бо він був у моїй голові, намагаючись все осягнути!»

«Книга написана в океані різноманітних мов. Там різна англійська, кашмірська і ще багато інших мов та їх варіантів. Я писала так, як відчувала, і справді дивуюсь, мені в голові не вкладається, як вам все це вийшло перекласти», -запитує письменниця.

«Я не знаю, – жартує Маслюх.  – Якщо при перекладі «Бога дрібниць» у мене був постійно відкритий один словник, то у роботі над «Міністерством» їх було аж чотири.  Перша книга Арундаті дуже глибока. У другій до глибини додається ще ширина. Для мене було важливо все це передати, тому я пірнув у книгу, як в океан. Я ніколи не був в Індії, тому, щоб мати якесь уявлення, переглянув сотні фотографій. Я гуляв індійськими вуличками по онлайн-картах. Для мене було важливо відчути атмосферу».

«З самого початку були судові провадження проти мене. Нібито ця книга – ображення суспільної моралі. Насправді книга про сувору, чітку кастову систему. Я говорю про  лібералів, комуністів та владу. Скажу так: був роман і був успіх. Але це різні речі, я б це розділяла»,- каже.

«Усвідомлення того, що я можу створити місце, де людині буде затишно, такий притулок – оце є щастя. Це для мене величезна розрада. Життя різне, буває страшне, болюче, погане і важке, але якось треба з цим давати раду, – переконує письменниця. – Я щаслива з того, що можу писати. І найбільше щастя мені приносить красиво висловлена і сформульована фраза. В Індії зараз відбувається страхіття, на людей нападають, критикують за певні дії. Однак ми можемо ці страшні речі описувати красивими словами, щастя моє у писанні».

«Я записую в нотатки те, що мене надихає. Однак це зовсім не те, що ви можете собі уявити. Це не схоже на щось конструктивне. Наприклад, може навіть контур хмари мені нагадати щось, і я напишу метафору, яку пізніше використаю у романі».