«Тоді опускалися руки. Була реальна безвихідь, на руках двоє дітей перший і п’ятий клас. Я сама, помогти нема кому. І пішла би на роботу, але тут школа – забрати, відвести. Ще й люди судили, мовляв, народила, а тепер хоче, аби гроші їй давали. Зверталася у міську раду, соціальні служби. Кругом чула лише: таким як ви – не допомагаємо. Від роботи ніколи не відмовляюся, гарно стрижу, то підробляю перукаркою. Для нас з дітьми вистачає. Але відкласти, аби купити будинок, було просто нереально», – розповідає Таня.
