“Коли іде війна такого масштабу, то тут не місце для роздумів” – воїн Антон Петрівський | Львівська мануфактура новин
Підтримати проект
регіональні новини
09 Січня, 13:00
logo-black

“Коли іде війна такого масштабу, то тут не місце для роздумів” – воїн Антон Петрівський

Є українці, яких не треба просити захищати рідну землю. Їм не потрібні офіційні повістки, вони не беруть часу на роздуми і вагання. Коли ворог перейшов межу, такі люди просто стають до бою, бо розуміють, що розмова з окупантом можлива лише за допомогою зброї.

Власне, це про Антона Петрівського. Чоловік захищав Україну ще у 2014 році. Зараз, коли російська армія вдалася до повномасштабного вторгнення, питань про те, як бути далі, в Антона не виникало, хоча вдома на нього чекає дружина та маленька донечка.

Антоне, знаючи вашу позицію, те, що ви пішли воювати – зрозуміло. Однак розкажіть, як пройшло ваше 24 лютого?

24 лютого вдень ми зібрались нашим ветеранським середовищем обговорити ситуацію, а 25 вже були ввечері з побратимом Юрієм Геруном у військкоматі. 26 лютого “випросили” собі місця у 80-й ОДШБ і через декілька днів відбули розподільчий пункт у центральну Україну. Звідти відправились на фронт.

Скільки разів ви були вдома від 24 лютого?

Був два рази. На початку літа 3 дні у відрядженні і в жовтні – у відпустці тиждень.

В тилу є періоди, коли цивільні люди розчаровуються, опускають руки, депресують, хочуть просто повернення до мирного життя. Як з цим на фронті? Як з цим у вас особисто?

Емоційні ями є у всіх і не лише в часі війни. І в мене вони є. Але на фронті дуже додає сили у такі моменти відчуття того, що позаду тебе мільйони твоїх братів і сестер в тебе вірять і надіються на твою силу і впевненість. А між тими мільйонами ще маленьке серденько моєї доці, яка ще нічого не розуміє, але також потребує татового захисту від нації дегенератів і убивць. І все це не дає рукам опускатися. Все це спонукає тримати міцно зброю в руках.

Знову ж таки – в тилу часто можна почути, що «прийдуть хлопці з фронту і наведуть порядок». Це стосується якихось інцидентів з владою, недобросовісними чиновниками тощо. Що ви про це думаєте? Хлопці з фронту готові після перемоги «воювати» ще вдома?

Порядок будуть наводити всі. І цивільні люди також. Бо на відміну від 2014 року у 2022 році війна торкнулась кожного українця. І для кожного українця держава Україна стала цінністю. 

Щодо самих ветеранів, які повернуться, то тут є також багато загроз. Бо за їх душі будуть змагатись політики, партії і кримінальні структури. І використовувати вони будуть ветеранів активно. Питання лише в кількісних показниках. Але безперечно, що тих людей, які після війни будуть активно змінювати все навколо себе на краще буде в рази більше.

Зараз в Україні святковий період. Як ви вважаєте, як можуть чи мають відзначати їх цивільні? Як вам відгукується те, що українські чоловіки, які не беруть участі у війні, ходять в кафе, їздять на шашлики чи на лижі? Чи зачіпає це вас, як воїна? Чи ви вважаєте, шо ті, хто не воює безпосередньо, можуть проживати життя наповну?

По-перше, треба розуміти, що багато з тих чоловіків, які не воюють і їздять на шашлики, можуть завтра опинитись у військккоматі, а післязавтра – на фронті. Зрозуміло, що святкування мають бути не помпезними і не публічними. Але відмовлятись від звичного життя ні в якому разі не можна. Треба сміятись ворогу у вічі і показувати що ми продовжуємо жити. Зрештою, наші діти повинні час від часу відчувати атмосферу свята. Вони, як ніхто, заслуговують на це.

Ви захисник можна сказати «зі стажем». Часто після загибелі наших військових у суспільстві можна зловити месидж про зраду, недолугі завдання військового керівництва, «хлопців кидають на м’ясо» тощо. Як ви оціните ситуацію на українському фронті? Що про це думаєте?

Ніхто свідомо не кидає українських солдат на м’ясо. Навіть, якщо б хтось хотів це зробити, то в наших умовах це неможливо через те, що ми живемо в інформаційну епоху, де яскраво виражений злочинний наказ отримає публічний розголос. Ну і “зрада”, яка часто вилазить в публічну площину, часто є висмоктаною з пальця. Це не означає, що в нашій армії немає проблем і недолугих наказів. Але армія вдосконалюється і часто рішення приймаються на оперативно-тактичному рівні офіцерами середньої ланки, без генералів, що впливає на швидкість і якість виконання завдань. Цим ми якісно відрізняємось від армії окупанта.

Ваше ставлення до ухилянтів від повісток? Чи нормально, коли людина уникає повістки, чи попри все – будь-хто має бути готовим стати на захист України?

Коли іде війна такого масштабу, то тут не місце для роздумів, що воювати мають ті, хто вміє, хто хоче, хто не боїться. Воювати мають всі, кого мобілізовують. Бо для того, щоб сидіти з лопатою і автоматом в окопі великих навиків не потрібно. Але якщо там не буде ніхто сидіти, то ворог буде просуватись далі. Все дуже просто. Ну і прихильникам “професіоналів” в армії я завжди кажу – коли до вас додому увірвуться озброєні грабіжники і будуть загрожувати вашій сім’ї ви не будете кричати, що мають приїхати професійні поліцейські і нічого не робити. Ви візьмете біту чи дрючок і будете відбиватись від них, захищати рідних.

Перемога.. Ми у ній не сумніваємось, звичайно. Особливо з такими захисниками. Та що ви, особисто ви, вкладаєте у це слово? Який зміст? Що для вас буде ознакою того, що ми перемогли?

Я тут дуже прагматичний. Повернення територій, які були в складі України станом на 1991 рік, розпад російської федерації, приєднання нових територій (якщо союзники не чинитимуть перешкод), встановлення контролю над частиною енергоресурсів колишньої росії для компенсації завданої шкоди нашій економіці і інфраструктурі, засудження до смертної кари частини військово-політичного керівництва росії та ліквідація нашими спецслужбами втікачів за кордон з цієї когорти. Ну і українізація значної території колишньої рф.

Розмовляла Тетяна Дзяма

  • 0
  • 2635
Схожі інтерв'ю