регіональні новини
Написати нам
03 Січня, 19:21
logo-black

Вікторія Тріфан: «Перестаньте думати, що брати кредити – це соромно»

Софія Мінджоса

32-річна Вікторія Тріфан – благодійниця та бізнес-тренерка. За освітою вона психолог та педагог, та в житті займалася більше ніж 14-ма справами. Народилася у небагатій родині, тож усього добивалася сама. Як вдалося стати успішною, Вікторія розповіла LMN.

Зустрічаємося в одному з львівських кафе. Вікторія родом з міста Рудки Самбірського району. 6 років тому переїхала у Новояворівськ, що на Яворівщині. Останні півроку живе на дві країни – чоловік та син в Польщі.

Кажуть, ви за годину можете навчити людину вести бізнес.

Так, години достатньо. Головне, переконати клієнта не боятися почати бізнес і допомогти йому зрозуміти, яка саме справа – його, – усміхається. – Мій друг працює музикантом на весіллі. Зарплати йому не вистачає, він молодий хлопець, має багато потреб. Я завжди йому казала: «Назаре, робить щось!». Музичної освіти в нього немає, тож відкрити музичну студію він не може. Якось ми сиділи двоє і думали, чим він має зайнятися. Написали список того, що він вміє робити. І виявилося, що раніше Назар працював інструктором водіння і вміє керувати вантажівкою. Вирішили, що він буде возити товар. Однак грошей, щоб купити фуру, Назар не мав. Придумали, в кого можна позичити 25 тисяч доларів. Я йому показала, де шукати замовлення, пояснила, скільки треба витрати грошей на пальне. За 9 місяців він сплатив більшу частину позики.

Таких прикладів у мене безліч. Якось подзвонила моя подруга дитинства Оля. Вона працювала вчителькою в сільській школі. Почала плакати в трубку, бо в неї не було грошей на подарунки дітям на Миколая. В той же вечір ми почали шукати приміщення для оренди. 1 лютого Оля відкрила свою вокальну студію. Я привезла туди свій обігрівач, проектор. На Миколая подарувала їй банери з інформацією про те, що відкривається вокальна студія. Власник приміщення погодився взяти гроші за оренду через місяць. За два роки існування студії учні Олі мають 14 призових місць. Їздять по всеукраїнських конкурсах, організовують благодійні концерти.

79451542_2648885158529996_3384655776546029568_o

Скільки коштує така консультація?       

Друзям даю поради безкоштовно. А клієнти платять 1900 грн. Після консультації надсилаю людині файл, в якому все покроково розписую та даю потрібні контакти.

Звідки у вас стільки ідей та знань про бізнес?

З життя, – усміхається. – Я виросла у небагатій сім’ї. Колись в Рудківську школу привозили допомогу з Америки. Ми з сестрою брали там різні речі і мама нам шила з них одяг. Згодом батьки розлучилися. Мама поїхала за кордон. Тато –  розумна начитана людина, але алкоголь – це страшна сила. Коли мені було 18 років, так склалися обставини, що я пішла з дому. Під моєю опікою був 6-річний брат, крім того мусила чимось помагати сестрі.

У 18 років я працювала репетитором англійської мови. Паралельно на позичені гроші відкрила магазин з дитячим одягом. Їздила у Хмельницький по товар. Мала продавця, ми торгували по черзі. Але згодом я впала і зламала куприк. Півроку мені не можна було сидіти. Тому мусила закрити магазин, бо вже не могла їздити по товар.

Коли ми переїхали в Яворів, зайнялася косметикою. Проводила майстер-класи. Поставила в центрі міста столик і продавала. Якийсь час навіть секонд-хенд продавала. Згодом влаштувалася на роботу в логістичну фірму. Там була правою рукою керівника. Якось замовник не заплатив нам гроші, але товар залишився на наших вантажівках. Я запропонувала продати це все в Польщу, сама зайнялася цією процедурою. Пройшла все митне оформлення.

Тоді вирішила почати свій бізнес. На позичені 250 гривень зареєструвала ФОПа. Вирішила, що буду експортувати товар в Європу. Почала шукати клієнтів з Польщі. Мови не знала, все робила через перекладач. Поляки приїхали до мене в Україну і сказали, що дадуть мені гроші на фірму. Так я навчилася вести бухгалтерію. Займаюся експортом до сьогодні. Продавала все, що було актуальним на ринку, навіть кавуни в Європу з України.

У Новояворівськ переїхали через бізнес?

Так, місто здалося мені комфортним, бо недалеко кордону. Я там навіть очерет продавала, в Голландію, – сміється. – У нас його спалювали, а голландці використовували при виробництві даху. Ми почали косити його біля кар’єру. Мали своїх робітників. Але згодом на тому місці почали встановлювати сонячні батареї і наш бізнес «накрився». Тепер вже нема де косити. Тому я переважно торгую зерном. Працюю з фермерами. Це мені до душі, бо ж виросла в селі. Зараз ще допомагаю одному фермеру створити завод з виробництва біодизелю.

Звідки таке бажання постійно змінювати сферу діяльності?

«Хочеш жити – вмій крутитися» – це про мене. Нам з сестрою потрібно було забезпечувати себе і брата. Я хотіла, щоб він добре жив, щоб мав найкращу сорочку на перше вересня. Зараз я дуже ним пишаюся. О, пригадала, я ще займалася оформленням віз в Новояворівську, – Вікторія усміхається. – Ми мали 80 клієнтів на місяць, а це дуже високий результат. Однак згодом запровадили безвіз. Знаєте, я не вмію ні співати, ні танцювати, ні навіть пришивати ґудзик. Але в мене є комерційна жилка. Я люблю ризикувати, а в бізнесі без цього ніяк.

Що порадите людям, які хочуть відкрити власний бізнес, але бояться?

Подивитися, чи такий вид діяльності підпадає під державні програми фінансування бізнесу. Мій знайомий отримав 28000 грн на вирощення полуниці.

Перестаньте думати, що зичити гроші – це соромно. Соромно нічого не робити.

Розказуйте багатьом людям про ваш задум. Так ви зможете почути різні думки. Не бійтеся, що хтось вкраде вашу ідею. Інший погляд на ту саму річ може стати для вас дуже корисним.

І, як каже мій друг: «Маєш ідею, прочитай про неї 10 статей і так ти визначишся хороша вона чи погана».

Як створили благодійну організацію?

Коли чотири роки тому я стала депутатом Новояворівської міської ради, в мене на окрузі сталася біда – в дітей із Новояворівська померла мама. Це була страшна історія, тато – алкоголік, мами не стало. Я почала займатися цією сім’єю, допомагала бабусі, яка живе у Шклі, отримати опіку над дітьми. Кожного ранку своїм автомобілем возила дітей в Новояворівськ, у школу та садок. Не хотіла їх ще більше травмувати і одразу переводити в сільську школу. В один момент захворіла їхня бабуся. Тоді люди запропонували мені написати про це на своїй сторінці у Фейсбуці, вона в мене була досить активною. Так ми зібрали кошти і вилікували бабусю.

Два роки тому, 28 серпня, на свято Марії, до мене прийшла жінка, в якої була пухлина головного мозку. Попросила допомогти знайти лікарню за кордоном. Це був дуже символічний день, якийсь знак зверху. Я запропонувала зробити публічний збір коштів, бо іншого варіанту не було. За два дні організувала акцію: на всіх шкільних лінійках продавали кульки з написом «Я допомагаю Чаплі Оксані». Так все і почалося. Я спілкувалася з польськими лікарями, бо краще знала мову. Ми з моїм чоловіком самі завезли Оксану в Польщу до лікарні.

Десь так прийшло розуміння, що благодійництво – це моє покликання. У мене три молоді подруги померли від раку. Одна прожила 7 місяців після того, як їй поставили діагноз. Вирішила, чим можу, допомагатиму людям переборювати цю страшну хворобу.

В листопаді через Фейсбук запропонувала друзям об’єднатися в благодійну організацію. Відгукнулося 26 жінок. Так і з’явилося «Місто добрих людей».

Кому найперше допомагаєте?

Не відмовляємо нікому. Хоч позиціонуємо себе, як локальний Яворівський фонд, але коли є нагальна потреба, то допомагаємо і людям з інших районів. Якось благодійник передав 20 тисяч гривень, то ми віддали їх дитині зі Стрия. Всі кошти надходять одразу на рахунок хворих. Ніхто з працівників фонду не має ні зарплати, ні відсотків. Гроші шукаємо через Фейсбук. У нас нема потужних спонсорів. Переважно допомагають прості люди, підприємці, знайомі бізнесмени. Найбільші суми збираємо на благодійних акціях. Люди співпрацюють безкоштовно. Ресторани дають приміщення, господині готують страви.

Якось потребуючій сім’ї з села Дубровиця придбали дім. Я звернулася до журналістів, вони зняли сюжет. Так ми знайшли спонсора, який дав 5 тисяч доларів на будинок.

81142491_2689905591094619_7865683035788673024_o

Скільки коштів зібрали за весь час існування «Міста добрих людей»?

20 мільйонів. В мене мурашки по шкірі йдуть, коли я називаю цю суму. Зібрали кошти на лікування 15-х хворих. Частина з тих грошей належала Юлічці Ірзі. Це була страшна біда, коли вона померла. Ми боролися до останнього. Люди збоку говорили: «Та вона все одно помре». Я розуміла, що це може статися, але дуже надіялася. Мій син такого ж віку як Юлічка. Я завжди чекала, коли вони почнуть дружити. Дуже люблю її і не знаю, коли ця рана загоїться. Ми вважаємо Юлічку своїм ангелом.. Всі кошти, які залишилося, її батьки передають хворим.

Ми завжди шукаємо шляхи для того, щоб вийти з ситуації з мінімальним залученням. Я оформила людину, яка хворіє раком, в себе на роботі в Польщі, і зараз вона лікується безкоштовно.

Плануєте переїхати в Польщу?

Мій чоловік молдаван, у Польщі винаймаємо квартиру. Син там ходить в садок. Наступного року має йти в школу, і ми вже мусимо визначитися, де будемо жити. Надіюся, зможу перетягнути родину сюди, – усміхається. – Чоловікові тут подобається, в Україні всі наші друзі.

  • 0
  • 3278
Схожі інтерв'ю