До нас звертались діти — вимушені переселенці з Херсону, Харкова, Бахмута, Маріуполя та інших населених пунктів, де ведуться бойові дії. Вони мали ознаки травматичного стресу, а це нав’язливі думки – чи мене не вб’ють, чи не впаде на наш будинок ракета тощо. Але окрім думок про війну, у них є проблеми з соціалізацією. В період весни-літа 2022 року діти змогли так чи інакше пристосуватись до сирен та періодичних вибухів, але вдалині від домівки почали перейматись іншим. Зараз їх більше хвилює, як вони виглядають серед інших дітей, в школі, наприклад. Питання менталітету різних регіонів хвилює їх від «не такої» зачіски до одягу. Їм важко адаптуватись, «вписатись» в колектив. Чимало дітей комплексували через фінансові труднощі, бо жили в модульних будиночках та не мали власної кімнати. Але частина проблем забувалися, коли мама купувала новий светр чи уважно вислуховувала, допомагала налагодити стосунки з ровесниками. Тому, якщо проблема була в такій ніби дрібниці, я підказувала батькам, що іноді нова річ для дитини буде цілим святом та зменшить страждання до адаптації у чужому місті.
До речі, у Львові працюють психологічні групи для допомоги дітям з інших регіонів, організовані благодійними фондами, з якими ми співпрацюємо.