Задача батьків — створити для дитини безпечне середовище та вміти правильно пояснити ситуацію: психолог розповіла, як позначилась війна на психіці українських дітей

Минув рік з початку повномасштабного вторгнення росії в Україну. Вже рік українці живуть в умовах воєнного стану: повітряних тривог, ракет, вибухів тощо. Очевидно, що така реальність не є нормою для людської психіки, тим більше для дитячої. Про те, як повномасштабна війна вплинула на психіку дітей в Україні Львівській мануфактурі новин розповіла практичний психолог Оксана Зембович, яка працює в Клініці психічного здоров’я дітей, підлітків та молоді при Західноукраїнському спеціалізованому дитячому медичному центрі.

З моєї практики, найгостріше реагують на війну внутрішньо переміщені особи та діти з особливостями розвитку. Діти з особливими потребами важко перелаштовуються до змін урозкладі дня, наприклад, коли вночі при повітряних тривогах треба йти в укриття чи коридор. Такі діти чутливо реагують на сирени та незвичні звуки. Проте чітко розуміти, що це війна, не завжди здатні. Якщо говорити про усіх інших дітей, вони, розуміючи реальність, можуть бачити видіння уві сні, вночі здригатись. Проте багато чого залежить від батьків: якщо вони пристосовані до умов війни і реагують впевнено та контрольовано, то діти бачать їх спокій і довіряють ситуації.

До нас звертались діти — вимушені переселенці з Херсону, Харкова, Бахмута, Маріуполя та інших населених пунктів, де ведуться бойові дії. Вони мали ознаки травматичного стресу, а це нав’язливі думки – чи мене не вб’ють, чи не впаде на наш будинок ракета тощо. Але окрім думок про війну, у них є проблеми з соціалізацією. В період весни-літа 2022 року діти змогли так чи інакше пристосуватись до сирен та періодичних вибухів, але вдалині від домівки почали перейматись іншим. Зараз їх більше хвилює, як вони виглядають серед інших дітей, в школі, наприклад. Питання менталітету різних регіонів хвилює їх від «не такої» зачіски до одягу. Їм важко адаптуватись, «вписатись» в колектив. Чимало дітей комплексували через фінансові труднощі, бо жили в модульних будиночках та не мали власної кімнати. Але частина проблем забувалися, коли мама купувала новий светр чи уважно вислуховувала, допомагала налагодити стосунки з ровесниками. Тому, якщо проблема була в такій ніби дрібниці, я підказувала батькам, що іноді нова річ для дитини буде цілим святом та зменшить страждання до адаптації у чужому місті.

До речі, у Львові працюють психологічні групи для допомоги дітям з інших регіонів, організовані благодійними фондами, з якими ми співпрацюємо.

Не скажу, що війна на них дуже позначилась. Вони, як і раніше приходять за іншими питаннями – стосунки з ровесниками, батьками, перше кохання, розлади сну, настрою, підвищена тривожність через різноманітні труднощі (вступ до вузу, конфлікти, хвилювання за майбутнє та ін.). Але в деяких все ж додались переживання з приводу війни. Якщо говорити про дітей молодшого віку, то їхній стан дуже залежить від того, наскільки спокійні доросли поруч з  ними. Часто молодші школярі радіють повітряній тривозі, бо в укритті з ними бавляться та співають.

Я відчувала, що внаслідок війни багато українців матиме якщо не депресію, то тривожність або пригнічений настрій. Але ж переконалась, що українці дуже сильні та незламні духом. За цей рік ми навчились організовуватись та жити навіть в найскладніших умовах.

Якщо говорити про підлітків, то ні, вони більш автономні від батьківської реакції. Але молодша дитина, ментально залежніша від батьків. Задача мами і тата створити для дитини безпечне середовище та вміти правильно пояснювати ситуації. Тоді дитина відчуватиме себе більш стабільно та комфортно. Також залежить від того, що бачила ця дитина, якщо говорити про війну її очима.

Про це свідчить зміна у поведінці та настрої. Якщо дитина не може нормально спати та їсти. Або постійно ставить питання: «Чи мене не вб’ють, чи не впаде на наш будинок ракета?». Загалом ознаки посттравматичного стресу це перебільшена реакція на будь-які ситуації.

Наприклад, коли при стуку дитина здригається чи плаче. Або гостро реагує на звук, схожий на звук повітряної тривоги. Це все є ознаками посттравматичного стресу. В таких випадках потрібно звертатись за допомогою до психолога чи психотерапевта. Психолог вирішує проблеми на рівні розмов, психіатр це лікар, який займається медикаментозним лікування, а психотерапевт лікує психотерапією (розмови, творчість, вправи). Часто ці фахівці працюють командно.

Олена Лещенко