Леся Добрянська з Городка місяць шукає зниклого родича

реклама

«Дядько – хворий, йому важко розмовляти. 20 років жили разом, ніколи такого не траплялося. Не знаю, що він собі тоді надумав, – розповідає LMN Леся Добрянська. – Ми вже всі львівські вулиці обійшли, лікарні та притулки відвідали – нема. Якось ввечері мені телефонує власниця перукарні «О-ля-ля» на вулиці Замарстинівській. Каже, що дядько заходив до них близько третьої в обід. Ввечері вона на «Варті-1» побачила, що його розшукують. Ми поїхали туди, але його вже не було. Я не вірю в екстрасенсів, але одному зателефонувала. Каже, що дядько живий, але виснажений, голодний та змерзлий. Де його шукати, де? Поліція до пошуків ставиться пасивно».

«Згідно законодавства, поліція приймає заяву по зникнення людини аж на третій день. Ми ж починаємо пошуки одразу, як тільки до нас звернулися, – каже Ігор Зінкевич. – Буває, що через три дні самі несемо заяву у поліцію, бо люди не хочуть. Інколи чуємо нарікання: поліція не шукає. Такі справи для правоохоронців є третьою категорією виклику. Вони ще, крім пошуків зниклих, мають вбивства, грабежі, напади. Коли їдуть у таких справах, не забувають і про зниклих. Звісно, це не стосується зниклих дітей. Їх посилено шукають».

«Ми працюємо з інформацією. Збираємо відгуки від людей-очевидців. Одразу виїжджаємо на місце, де, можливо, є людина, яку шукають. Також дізнаємося, чому вона пішла. Часто людей, які пішли після сварки вдома, знаходимо у церквах. Буває, що людина поїхала закордон чи в зону АТО, рідним не сказала, а вони шукають, – додає Зінкевич. – Трапляється, що шукаємо-шукаємо, а людини вже нема в живих. Грибники знаходять тіло у лісі, коли сніг зійшов».