регіональні новини
Написати нам
Мирослава Пельц: «У роботі ціную професіоналізм і відповідальність, у сім’ї – повагу і взаєморозуміння»
06 Серпня, 11:34

Мирослава Пельц: «У роботі ціную професіоналізм і відповідальність, у сім’ї – повагу і взаєморозуміння»

Оксана Семен, газета “Наш край”

Її стаж роботи у банківській системі – 25 років. Десять з них Мирослава Степанівна Пельц займає посаду начальника мостиського відділення ПАТ АКБ «Львів». Очолила цю фінансову структуру з часу відкриття і успішно нею керує. А до цього, у дев’яностих, як-то кажуть, «з нуля» відкривала у районі відділення АТ Західноукраїнського комерційного банку, який на той час був пов’язаний з польським капіталом і капіталом європейського банку. А ще – вона успішна бізнес-леді, підприємець, меценат, учасник багатьох благочинних про- єктів на Мостищині і за її межами. У цьому інтерв’ю з Мирославою Пельц – про здобутки професійні, родину, меценатську діяльність, – пише районне видання.

Відділення банку, яке ви очолюєте за останні роки двічі займало перше місце за підсумковими показниками. У чому секрет успіху?

– Гарний результат – це щоденна праця помножена на любов до обраної справи. У банківській роботі надзвичайно важливими є взаємовідносини з клієнтами. Тут, перш за все, має бути партнерство і довіра. Що ж до мене, як до керівника, то завжди намагаюся ставити «планку» так, аби її досягнути було не просто. Це додає сил, мотивує, змушує шукати нові рішення. А працелюбності і наполегливості мене вчили з дитинства.

Ви народилися у багатодітній сім’ї, де виховувалося п’ятеро дітей.

 

– Так, мої батьки Степан Іванович та Ірина Володимирівна Коритницькі виховували змалечку ще двох діток батькової сестри, які залишилися сиротами. Тата уже одинадцять років немає на цьому світі. А мати і сьогодні чекає з нетерпінням у гості тепер уже не лише своїх дітей, а й онуків з родинами, правнуків. Розійшовся наш рід по Україні. Один з братів уже давно мешкає у Москві.

Ви не одразу прийшли у банківську сферу, маєте досвід роботи у кооперації, фіскальній службі.

– Так, я навчалася у Мостиській середній школі №1. Потім вступила спочатку у кооперативний технікум, який закінчила з червоним дипломом, а далі – здобувала вищу освіту у Львівському торгово- економічному інституті. Мій трудовий стаж розпочинався у системі кооперації, потім, п’ять років пропрацювала у контрольно-ревізійному управлінні, яке діяло на той час у районі. А вже у 1996 році очолила Мостиське відділення АТ «ЗУКБ». Так розпочалася моя діяльність у банківській сфері.

 

У вас чимало нагород за професійні успіхи. Є і високі відзнаки за благочинну діяльність, меценатство, а орден «Єдність і воля» вручено, як волонтеру.

– Підсумовуючи те, що зроблено на сьогодні, можу сказати, що багато чого змогла досягти у житті. Я – керівник успішної установи, у моєї родини свій бізнес, який дає прибуток. Маючи можливість допомагати іншим, не можу цього не робити. Це – справа совісті.

Ви допомагаєте релігійним громадам у нашому місті, і за його межами, надавали спонсорську допомогу у різні роки для фінансової участі громад у мікропроєктах місцевого розвитку, підтримуєте громадські організації та товариства.

 

– Бо не можливо бути осторонь, коли потребують допомоги люди з обмеженими фізичними можливостями, діти, малозабезпечені родини. Віддавна підтримую товариство «Надвечір‘я». У нас гарні відносини. Ветерани АТО – це особлива тема. Не можна залишатися осторонь, коли є люди, які потребують реабілітації після участі в АТО чи ООС, але не мають на це коштів, або доступу до потрібної медичної допомоги. На жаль, останнім часом уже якось звиклося, що живемо в умовах військової агресії іншої держави на нашу територію. З перших поїздок на Схід, через отця Т. Шпега, військового капелана, який знає потреби наших військових, вирішували чимало питань, зокрема і фінансової допомоги. Це – обов’язок кожного в міру своїх можливостей.

Уже багато років підтримуєте будинок престарілих у Підбужі.

 

–  Лише тоді, коли бачиш одиноку старість людей, по-справжньому цінуєш те, чим нагородив Господь. До речі, побувати хоч раз у такому закладі варто було б багатьом, аби задуматися над смислом життя і вагомістю Господньої долоні в наших долях. Там доживають віку люди, які мали і майнові статки, і становище у суспільстві. Заглиблюючись у цю атмосферу розумієш, що Господу маємо дякувати за кожен прожитий день, за даровану благодать. Усі незначні проблеми, які ще вчора здавалися глобальними, марніють перед реальністю чийогось буття без родини, з підірваним здоров‘ям. Традиційно возимо тамтешнім підопічним подарунки до Дня Святого Миколая, Різдва. А от на Великдень, це теж вже традиція, забезпечуємо, аби на столі були традиційні страви і смачний холодець.

 

Ви збудували за власні кошти храм для тамтешніх підопічних.

– Це ініціатива моїх дітей, сім‘ї. Моя родина переживала різні життєві ситуації. Офірували, відновили церкву, від якої там були лише стіни, бо для літніх людей це дуже важливо. Обряд освячення провели на свято Віри, Надії, Любові і матері їх Софії. Сьогодні тут може зайти і помолитися кожен.

 

За внесок у духовне відродження, офіру на будівництво храмів у Мостиськах і не тільки, вас, Мирославо Степанівно, нагороджено орденом Христа Спасителя.

 

– Це надзвичайно висока відзнака. Вона зобов’язує. Цінними для мене є і орден Святої Варвари, який я отримала раніше від Київського патріархату та медаль «За жертовність і любов до України».

 

Якою є Мирослава Пельц, жінка-керівник, меценат, підприємець поза роботою і бізнесовими справами у своїй родині?

 

– Щиро дякую Господу за те, що дав добру долю моїм дітям, що у нас велика і дружна сім’я. Разом з чоловіком Олександром Адамовичем, він також підприємець, виховали двох доньок. У них уже свої родини. Марія живе у Львові, Юлія – у Мостиськах. Подарували нам п’ятьох онуків, яких ми дуже любимо. Тішимося успіхами кожного і живемо їх проблемами. Якщо говорити про мене особисто, то надзвичайно ціную у сім‘ї довіру, повагу, взаєморозуміння. Коли збираємося разом на відпочинок з нагоди якоїсь урочистості, чи просто, щоб побути разом, тягар щоденних проблем – бізнесових, виробничих, зникає.

 

Ви не були осторонь вирішення соціальних питань розвитку нашого міста, підтримували ініціативи громади. Якими бачите перспективи на майбутнє і які питання потрібно вирішувати у першу чергу.

 

– У Мостиськах – моя робота, родина, бізнес. Наше місто стає щораз більш благоустроєнішим і європейським. Але є чимало проблем. Це, зокрема, забезпечення мешканців якісною питною водою, ремонт систем водопостачання і водовідведення, ремонт доріг, розвиток соціальної сфери, створення умов для розвитку малого підприємництва, залучення інвестицій. А ще Мостищина – регіон аграрний і підтримка агропідприємств, дрібних фермерських господарств, як на державному рівні, так і на місцевому – це питання гарантій продовольчої безпеки, а значить належного рівня життя населення.

  • 0
  • 3423
Схожі новини