Геннадій Когут: «Про «вибраний народ», Старий і Новий Заповіт та про деякі особливості гібридної війни в Україні»
Князь Володимир хрестив Русь у 988 році, розпочавши християнізацію Русі. Виникає питання, чому на території України не було раннього християнства, яке виникало там, де проповідували апостоли Христа. Тут три варіанти – або на наші землі ніхто з апостолів не заходив, (але ж Андрій Первозванний вибрав Київ, як духовну столицю), або християнство не було прийняте місцевим населенням, або християнство було, але хтось впродовж багатьох років нищив усі історичні свідчення про християнізацію Русі, щоб принизити історичну роль України і проголосити первинність своїх країн. Для цього був вигаданий міф про варягів, яких закликали правити на Русі, бо свої всі були тупі і недолугі, читати і писати не вміли. Потім закликали Кирила і Мефодія, і ті нас ощасливили і вивели із темноти аж в ІХ столітті, бо дали нам письмо. Особливо постаралася в плані фальсифікації історії цариця-масонка Катерина (відома своєю розпустою і сексуальними збоченнями). Саме за її вказівкою була створена спеціальна комісія, яку очолили німці Міллер і Шлоцер. Вони, збирали по всіх землях оригінальні історичні документи, переписували їх по вказівці німкені на свій лад, знищували оригінали і на сфальсифікованих матеріалах писали нам теперішню нашу історію. Одночасно масони, які очолювали римську церкву протягом багатьох століть, у вогні інквізиції спалювали не тільки людей – носіїв інформації, але й усі книги, які могли стати на заваді фальсифікації світової історії. Та, слава Богу, усього не знищиш. На щастя, багато матеріалу з цієїтематики можна віднайти в інтернеті і в друкованих виданнях…
“Святий Іоан Золотовустий у промові 398 р., наведеній в його “Житії”, вказав, що “скіфи, фракійці, сармати, маври, індійці, та ті, що живуть у кінці світу, філософствують, кожний перекладаючи Слово Боже своєю мовою”.
Чи не є це аргументом на користь існування у ті часи слов’янської писемності? Адже під іменем скіфів, згаданих першими, ми маємо підстави взнати праслов’ян.
У трактаті про письмена архієпископ міста Майнца Грабан Мавр (Hrabanus Maurus, 776-856 рр.) згадував “скіфського” філософа Етіка, слов’янського походження, родом з Істрії, який у 1-й половині IV ст. винайшов оригінальне слов’янське письмо. Етік був видатним вченим, зокрема Святий Ієронім, про якого йтиметься далі, перекладав його твір з космографії.
Серед інших реліквій у Ватикані зберігається образ Христа на рушнику, так званий образ Вероніки. Подробиці щодо нього наведено у брошурі А. З. Петрушкевича “О древних иконах с кириллическими надписями, находящихся в Риме”, Львів, 1860. Цей рушник створений у перші століття християнства. На ньому, окрім букв IС (Ісус) ХС (Христос), є ясний напис: “ОБРАЗЪ ГСПДН НА УБРУСЕ” (убрусом називається ще й дотепер у деяких місцевих діалектах рушник для обличчя). Впадають у вічі традиційні релігійні скорочення. Прикметно, що деякі букви мають дві форми: то вони обернені праворуч, то ліворуч. Це характерна риса багатьох стародавніх написів, що відображає ще рунічну практику: писали рядок зліва направо, наступний – справа наліво (спосіб так званий “бустрофедон”, тобто бичача стежка на ріллі). Причому, йдучи ліворуч, букви писали оберненими у зворотний бік. Так і тут: в слові “образ” буква “б” – з опуклою частиною, оберненою праворуч, як завжди. А в слові “убрус” вона повернута опуклістю ліворуч.
В каталозі Джакомо Грімальді від 1617 р. під номером 52 вказано ікону апостолів Петра і Павла з кириличними написами. За характером письма вона відноситься до перших століть Нової ери. Вказано, що вона знаходилася до VI ст. в одному з вівтарів собору св. Петра, але згодом була перенесена у відділ реліквій. Вочевидь, причиною цього були саме написи кирилицею.
До ХІХ ст. зберігалася так звана “Салонська Псалтир”, переписана ченцем Миколою з Арба у 1222 р., за папства Гонорія, імператорства Фрідріха та Роберта, при королі Андрії Угорському, архієпископі Гунцеллюсі зі Спалато. Переписано її було глаголичними буквами, абсолютно точно, зі старої слов’янської Псалтирі, написаної за наказом і коштом Феодора, останнього архієпископа Салони. Місто ж Салона було зруйноване близько 640 р.
В XVIII сторіччі у чорногорському роді князів Черноєвічів зберігався документ, писаний кирилицею, за підписом папи Льва IV (847-855).
Округлий болгарський шрифт
“Київських листків” ХІ ст.
Архідиякон Хома (пом. у 1268 р.) писав, що для пропаганди “готичного” письма і “готської” віри у Далмацію прибув свого часу священик Ульфіла (бл. 311–383), і що в місті Томі (нині Констанца, Румунія — кілька століть столиця Малої Скіфії) дотримуються глаголиці, навіть коли кирилиця вже всюди перемагає. До того ж він зазначив, що люди Томі, йменовані готами, насправді слов’яни
Валафрід Страбон (пом. у 840 р.) писав, що задовго до Святого Кирила у місті Томі поблизу Чорного моря, де у IV ст. єпископствував Ульфіла, вже були перекладені місцевою мовою священні книги, тобто була писемність, і богослужіння правились рідною мовою. Місцеве населення він називає гетами (від грецького “пастухи”), і вказує, що в старовину вони мали високу культуру. Самі греки свідчили, що гети майже нічим не відрізняються від греків. Є резони виводити історію гетів, яких ще Фукідід згадував саме у зв’язку з цією ж місцевістю, аж від часів Троянської війни, від якої вели походження також і легендарного празасновника Риму Енея.
Дід Ульфіли родом був гет, жив у Капподокії, під час війни був захоплений у полон і переселений на Балкани. Сам Ульфіла освіту отримав у Візантії і був рукопокладений єпископом у Царгороді (Константинополі), ймовірно, самим Іоаном Золотовустим. Єпархія Ульфіли була в межах Римської імперії, на нинішній території Північної Болгарії. Отже, немає нічого дивного, що, проповідуючи християнство у гетів, він скористався існуючими гетськими рунами.
У праці 1538 р. Вільгельм Постелл стверджував, що винахідником глаголиці був Святий Ієронім (бл. 347-419). У 1613 р. Клод Дюре навів у своїй книзі дві глаголичних абетки (шрифти?), приписувані Ієроніму. Один із засновників російської науки Василь Татищев писав, посилаючись на католицькі джерела, що Ієронім винайшов глаголицю у 383 р.
Ієронім був слов’янином, народився в Стридоні, на межі Далмації та Паннонії, і уславився багатьма звершеннями, зокрема, славетним латинським перекладом Біблії, знаним під назвою “Вульгата”.
Згідно енциклопедії Брокгауза і Ефрона, Ієроніму приписується також авторство “Glagolita Clozianus” – найдавнішої глаголичної пам’ятки, знайденої у бібліотеці тірольського графа Клоца і виданої у Відні в 1836 р. Цей кодекс був об’єктом релігійного культу: його пергаментні листки, обрамлені у срібло й золото, ділились між нащадками могутнього роду Франкопанів, щоб кожному дісталось хоч що-небудь від цінного спадку. А написаний він був хорватською мовою, глаголицею! Хорвати ж офіційно прийняли християнство у 640 р.
Назва “кирилиця” походить, безумовно, від імені св. Кирила. Проте ми не можемо приписувати йому роль винахідника. Його заслуга скромніша: він впорядкував існуючу абетку. Є багато даних, що до кирилиці робилися спроби писати грецького типу письмом. Кирило вчинив практично – взяв за основу вже наявну в обігу абетку грецького типу, доповнив її. І лише така засаднича акція, як видання священних книг слов’янською мовою і слов’янським шрифтом, дала підставу оголосити його винахідником кирилиці.
Покласти в основу глаголицю він не міг: вона була непридатна для скоропису, а ще – за нею були Ульфіла, Евзебій, Ієронім та інші особи, з погляду православної церкви, або прямі, або підозрювані єретики. Зрештою, глаголиця не зближувала греків зі слов’янами, а роз’єднувала.
Приймаючи все сказане до уваги, можна припустити, що з IV ст. ряд авторів (Етік, Ульфіла, Ієронім) писали для слов’ян різними слов’янськими письменами. Були, звичайно, також інші імена й спроби, яких ми не знаємо, а можливо й лінуємося взнати. У слов’ян (і не в одного племені) вже була своя писемність, і далеко не примітивного характеру, бо перекладати богослужебні книги можливо на досить високому ступені культури.
Отже, протягом століть слов’яни користувалися двома корінним чином різними (графічно і нумерично) алфавітами. Глаголиця існувала принаймні з IV ст., і досконаліша фонетично. Укладав її, поза сумнівом, слов’янин і людина глибоко освічена. Звідси головний висновок: культура слов’ян, що досягла вже стадії писемності, існувала принаймні на 500 років раніше Кирила. (Валерій Лисенко. Загадки походження слов’янської писемності. К.: Вид. дім “Києво-Могилянська академія”, 2007. )
Я думаю, що хронологічні рамки виникнення писемності на території наших земель набагато глибші. Сер Вiльям Джонс, який був членом Верховного Суду у Калькуттi й у 1786 роцi зробив дивне вiдкриття. Вивчаючи священну мову iндiйцiв – санскрит – вiн дiйшов висновку про спорiдненiсть мов народiв Індiї та Європи. А в 1833 роцi Франц Бон встановив i довiв, на основi ще до нього помiченої подiбностi санскриту – мови брахманiв та бiльшостi древнiх й нових європейських мов, що санскрит близько спорiднений не лише з давньоперсидською (зенд), а майже з усiма мовами Європи. Чим пояснити подiбну схожiсть? Найшвидше можна припустити кровну спорiдненiсть народiв, тобто прийняти їх походження вiд одного первинного народу. А в 1878 р. польський вчений М. Красуцький друкує свою статтю про давнiсть малоросiйської мови, де робить сенсацiйне вiдкриття: всi прадавнi мови, включенi до iндоєвропейської спiльноти беруть свiй початок iз української, як праматерi всiх iндоєвропейських мов. Думки про прадавнiсть української мови також знаходимо у працях М.Максимовича, О. Потебнi, П. Житецького та iнших видатних учених 19 ст. Пiзнiше про прадавнiсть української мови заявляли І. Огiєнко, М. Марр, А. Булаховський та iн. А вiдкриття В. Хвойкою трипiльської цивiлiзацiї взагалi здiйснило революцiю в пiдходах до поглядiв на давню iсторiю. Широкомасштабнi дослiдження трипiльських поселень дало величезну доказову базу щодо походження як арiйства, так i українства. Роботи мовознавцiв стверджують, що усна словесна творчiсть українцiв тягнеться з трипiльських часiв. Також трипiльських часiв сягають вiднайденi С.Наливайком україно–санскритськi мовнi паралелi, адже колонiсти iз українського Поднiпров’я з’явилися в Пiвнiчно-Захiднiй Індiї ще в 4 тис. до н. д. себто у Трипiльську добу. Про тiсний зв’язок української мови та санскриту говорять й iншi поважнi дослiдники (В. Кобилюх, С. Губерначук та iн.) адже етруски, які заснували Рим, були нашими предками і їх збережені письмена, які європейські вчені відмовилися розшифровувати по причині того, що це неможливо зробити, були легко прочитані у нас, тому що вони майже повністю співпадають із слов’янським письмом.
Тепер кілька слів про те, як появився на наших теренах старий Заповіт.
«Щодо старозавітних книг, то, окрім Псалтиря, їх використовували мало. Переклади цих книг не робилися. Лише окремі уривки використовувалися в богослужбових книгах, зокрема, в Перемійнику, який містив вибрані читання з Старого й частково Нового завітів. Показово, що Перемійник використовувався до XVI ст. – поки в Україні не з’явилися переклади старозавітних текстів.
Є підстави вважати, що в православно- слов’янському культурному світі аж до кінця XV – початку XVI ст. не існувало повного перекладу Біблії старослов’янською мовою. Та, власне, у цьому і не було особливої потреби. Передусім перекладалися книги, які використовувалися в богослужіннях. Переважно це були новозавітні тексти, які в основному й творили християнський символічний світ. Щодо книг старозавітних, то вони мали в першу чергу відношення до іудейського символічного світу. А оскільки іудаїзм виступав конкурентом християнства, то цілком зрозумілим виглядало ігнорування старозавітних текстів. Показово, що один із перших оригінальних творів Київської Русі, «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона, мав антиіудейську спрямованість. І в ньому відбувалося протиставлення Нового завіту Старому.
Починаючи з кінця XII – початку XIII ст. в Київській Русі з’являється перекладена старослов’янською мовою Толкова Палея. У ній переповідалися тексти Старого завіту. Але при цьому давалися антиіудейські коментарі.
Поява перекладів старозавітних текстів була пов’язана з боротьбою проти іудаїзму. Так, у XV ст. певного поширення на східнослов’янських землях набуває рух «жидовствующих» (ожидовілих). Його центрами, зокрема, виступали Київ та Новгород. На жаль, обмежена джерельна база щодо історії цього руху не дає нам змоги відтворити його цілісну картину.
Однак, можемо твердити, що «ожидовілими» були християни, які виявляли інтерес до іудаїзму. Зокрема, вони зверталися до старозавітних текстів. З цією метою ними було перекладено ряд біблійних книг старослов’янською мовою, де позначилися впливи української мовної стихії. Ці книги, судячи з їхньої форми, могли використовуватися прихильниками іудейського віровчення. Це: Псалтир, який нагадує іудейський молитовник «Махазор», книга пророка Даниїла, книги Царств, Есфір, П’ятикнижжя, Малі Пророки, Іов, Руф, Екклезіаст, Пісня Пісень, Притчі Соломона тощо. Переклади вказаних книг увійшли до ряду збірників. Найбільш відомий серед них – Віленський збірник, що датується кінцем XV – початком XVI ст.
Гострокутний хорватський шрифт
“Реймської Євангелії” XІV ст
Противники «жидовствующих», православні традиціоналісти, відповідно, теж змушені були звернутися до старозавітних текстів. З цим пов’язана поява Геннадіївської Біблії – першого відносно цілісного корпусу біблійних книг старослов’янською мовою. Ця Біблія була укладена новгородськими книжниками під керівництвом архієпископа Геннадія. Останній виступав як активний борець проти «ожидовілих». Про це, зокрема, свідчать його послання. Для потреб боротьби з єретиками і був створений під його керівництвом біблійний корпус, остаточну редакцію якого відносять до 1499 р. При цьому укладачі Біблії використовували тексти латинської Вульгати, з яких був здійснений переклад ряду книг – Товіт, Юдіф, Маккавеїв та інші.
Майже одночасно з Геннадієм зробив спробу укласти й видати біблійні книги (переважно старозавітні тексти) Франциск Скорина, який походив із білоруського міста Полоцька. Його діяльність, на відміну від діяльності архиєпископа Геннадія, мала, швидше, «єретичний» характер. Принаймні, була далекою від православного традиціоналізму. Також існують свідчення про контакти Ф. Скорини з євреями. Не виключено, що вони могли стимулювати його інтерес до старозавітних текстів.» Попередники Острозької Біблії. Петро Кралюк, доктор філософських наук, професор. День №176, 14 жовтня 2006 day.kiev.ua/170365
Таким чином, задовго до створення у 863 році св..Кирилом слов’янського письма, наш народ мав свою писемність, малював і вишивав ікони, перекладав Новозавітні книги і, так звана, «язичницька релігія» відносно мирно співіснувала із ранньою християнською. Більше того традиції наших предків і християнські накладалися одні на одні, оскільки у них було багато спільного. (Триєдиний бог, непорочне зачаття, народження у яслях, проповіді любові, коляда, пасхальні яєчка і випічка паски, купальське освячення у воді іт.д.) Про це дуже яскраво свідчить Велесова книга – одна із найдавніших і найважливіших книг нашої історії і культури (Росія не визнає її автентичності), автентичність її довів професор Володимир Шаян і інші вчені. Про неї варто поговорити окремо. Спільним було і те, що раннє християнство і наша віра не були державними, обов’язковими. Тобто були за покликом душі і серця. Князь Володимир зробив християнство державною релігією і після цього церква стала, в основному, інститутом політики і бізнесу.
Що ж до приєднання Старого Заповіту до Нового, то воно розпочалося на наших теренах лише в XVІ столітті з ініціативи і на гроші самих юдеїв з цілком очевидною метою поступового знищення історії і духовності слов’янського етносу. Нагадаю, що до цього часу була пряма заборона на читання Біблії як зі сторони Західної, так і зі сторони Східної церкви.
Чому ж церковники так боялися, щоб люди не почали вивчати святі тексти. Може тому, що тоді могло б виникнути багато запитань…
Коли Христос почав проповідувати і творити чудеса, юдеї впали в повну розгубленість, адже це міг робити тільки їх Месія. Але Христос підкреслював всюди свою відмінність від юдеїв. Більшість своїх чудес і зцілень Він робить у суботу, а згідно «так званих 10 заповідей Божих» (пишу так тому, що їх є значно більше, вони є тільки у Старому Заповіті і стосуються взаємовідносин між євреями (у розумінні – не вбий, не вкради і т.д.), а щодо іновірців, то якраз їхній бог і навчає їх як вбивати і кого… ), так от, за чудеса в суботу потрібно було вбивати. До жінок, яких юдеї зневажають, Він ставиться як до рівних собі. На провокативне запитання самого Христа юдеям: «Чий син Христос?», вони відповідають з недовірою і надією одночасно: «Син Давидів», але Ісус заперечує їм.
41 І сказав Він до них: Як то кажуть, що Христос син Давидів? Таж Давид сам говорить у книзі Псалмів: Промовив Господь Господеві моєму: сядь праворуч Мене,
43 поки не покладу Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм!
44 Отже, Давид Його Господом зве, як же Він йому син?
45 І, як увесь народ слухав, Він промовив до учнів Своїх: (Лук.20:41-45)
Ісус родом із Назарета, із Галілеї поганської, а месія має бути із Вифлеєма. Первосвященники посилають своїх слуг – розвідників дізнатися все про Христа, бо багато хто увірував у нього і відпав від юдейської віри.
40 [Багато хто] з юрби, почувши ці слова, міркував: Це справді пророк.
41 Другі твердили: Це Христос. Ще інші говорили: Чи з Галилеї прийде Христос?
42 Хіба в Писанні не сказано, що Христос прийде з насіння Давидового із Вифлеєма – села, звідки був Давид?
43 Отже, в народі була незгода щодо нього.
44 Деякі ж з них хотіли схопити його, але ніхто не простягав до нього рук.
45 Отже, слуги повернулися до архиєреїв і фарисеїв; а ті дорікали їм: Чому ви не привели його?
46 Відповіли слуги: Ніколи ще не говорила так жодна людина, [як цей чоловік].
47 Відповіли їм фарисеї: Чи й ви, бува, не обмануті?
48 Хіба хтось із старшин повірив у нього чи з фарисеїв?
49 Але ця юрба, що не знає закону, – проклята вона.
50 Каже до них Никодим, який приходив до нього раніше і був одним із них:
51 Чи судить наш закон заздалегіть людину, не вислухавши і не дізнавшись, що вона робить?
52 Відповіли йому і сказали: А ти часом не з Галилеї? Досліди й побачиш, що пророк не приходить з Галилеї.
(Iван.7:40-52)
Таким чином, юдеї переконуються в тому, що Христос не той Месія, що мав прийти до вибраного народу, а отже – це ворог, якого необхідно знищити.
Ісус відкрито говорить юдеям «О, змії, о роде гадючий…» І це насправді не метафора.
В Євангелії від Матвія говориться:
29 Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що пророкам надгробники ставите, і праведникам прикрашаєте пам’ятники,
30 та говорите: Якби ми жили за днів наших батьків, то ми не були б спільниками їхніми в крові пророків.
31 Тим самим на себе свідкуєте, що сини ви убивців пророків.
32 Доповніть і ви міру провини ваших батьків!
33 О змії, о роде гадючий, як ви втечете від засуду до геєнни?
34 І ось тому посилаю до вас Я пророків, і мудрих, і книжників; частину їх ви повбиваєте та розіпнете, а частину їх ви бичуватимете в синагогах своїх, і будете гнати з міста до міста.
35 Щоб спала на вас уся праведна кров, що пролита була на землі, від крови Авеля праведного, аж до крови Захарія, Варахіїного сина, що ви замордували його між храмом і жертівником!
36 Поправді кажу вам: Оце все спаде на рід цей!
(Матв.23:29-37)
Ісус ніколи не розкидувався словами і не звинувачував нікого безпідставно. То чому кров Авеля мала впасти на юдеїв, адже їх ще тоді ніби не було?
Христос пояснив це у Євангелії від Івана: «Ваш батько – диявол!» Хіба можна виразитися ще пряміше і ясніше…
41 Ви робите діла батька свого. Вони ж відказали Йому: Не родилися ми від перелюбу, одного ми маєм Отця то Бога.
42 А Ісус їм сказав: Якби Бог був Отець ваш, ви б любили Мене, бо від Бога Я вийшов і прийшов, не від Себе ж Самого прийшов Я, а Мене Він послав.
43 Чому мови Моєї ви не розумієте? Бо не можете чути ви слова Мого.
44 Ваш батько диявол, і пожадливості батька свого ви виконувати хочете. Він був душогуб споконвіку, і в правді не встояв, бо правди нема в нім. Як говорить неправду, то говорить зо свого, бо він неправдомовець і батько неправді.
45 А Мені ви не вірите, бо Я правду кажу.
46 Хто з вас може Мені докорити за гріх? Коли ж правду кажу, чом Мені ви не вірите?
47 Хто від Бога, той слухає Божі слова; через те ви не слухаєте, що ви не від Бога.
48 Відізвались юдеї й сказали Йому: Чи ж не добре ми кажемо, що Ти самарянин і демона маєш?
(Iван.8:41-48)
У першому соборному посланні ап. Івана говориться:
11 Бо це та звістка, яку від початку ви чули, щоб любили один одного,
12 не так, як той Каїн, що був від лукавого, і брата свого забив. А за що він забив його? Бо лукаві були його вчинки, а брата його праведні.
(1Iван.3:11-12)
Я думаю, що це достатньо відверта відповідь на запитання про кров Авеля. Ісус стверджує, що цей «вибраний народ» прийме свого батька Сатану, коли той прийде:
43 Я прийшов у Ймення Свого Отця, та Мене не приймаєте ви. Коли ж прийде інший у ймення своє, того приймете ви.
44 Як ви можете вірувати, коли славу один від одного приймаєте, а слави тієї, що від Бога Єдиного, не прагнете ви?
(Iван.5:43,44)
Може, хтось має сумнів, що світовий масонський уряд активно готує світ до приходу Антихриста, ведучи війну за кожну душу всіма можливими засобами.
Щоб не виникало сумнівів у тому, чи винуватий цей «вибраний народ», Христос промовляє:
22 Коли б Я не прийшов і до них не казав, то не мали б гріха, а тепер вимовки не мають вони за свій гріх.
23 Хто Мене ненавидить, і Мого Отця той ненавидить.
24 Коли б Я серед них не вчинив був тих діл, яких не чинив ніхто інший, то не мали б гріха. Та тепер вони бачили, і зненавиділи і Мене, і Мого Отця.
(Iван.15:22-24)
Розп’явши Ісуса, жиди зазнали поразки, оскілки християнство почало поширюватися по цілому світу і Сатана руками «вибраного народу» починає боротися з ученням Христа, вносячи у Євангелії свої вставки і перекручуючи їх. Апостол Павло у своєму посланні до Галатів говорить:
6 Дивуюся я, що ви так скоро відхилюєтесь від того, хто покликав Христовою благодаттю вас, на іншу Євангелію,
7 що не інша вона, але деякі є, що вас непокоять, і хочуть перевернути Христову Євангелію.
8 Але якби й ми або Ангол із неба зачав благовістити вам не те, що ми вам благовістили, нехай буде проклятий!
9 Як ми перше казали, і тепер знов кажу: коли хто вам не те благовістить, що ви прийняли, нехай буде проклятий!
(Гал.1:6-9)
Фальсифікація проводилася як через апокрифічні Євангелія, так і шляхом вставлення у існуючі вже Євангелія своїх вставок, які спотворювали суть Християнського вчення. Яскравим прикладом такої вставки є «Притча про несправедливого управителя». Ось уривок із цієї притчі:
1 Оповів же Він й учням Своїм: Один чоловік був багатий, і мав управителя, що оскаржений був перед ним, ніби він переводить маєток його.
2 І він покликав його, і до нього сказав: Що це чую про тебе? Дай звіт про своє управительство, бо більше не зможеш рядити.
3 І управитель почав міркувати собі: Що я маю робити, коли пан управительство відійме від мене? Копати не можу, просити соромлюсь.
4 Знаю, що я зроблю, щоб мене прийняли до домів своїх, коли буду я скинений із управительства.
5 І закликав він нарізно кожного з боржників свого пана, та й питається першого: Скільки винен ти панові моєму?
6 А той відказав: Сто кадок оливи. І сказав він йому: Візьми ось розписку свою, швидко сідай та й пиши: п’ятдесят.
7 А потім питається другого: А ти скільки винен? І той відказав: Сто кірців пшениці. І сказав він йому: Візьми ось розписку свою й напиши: вісімдесят.
8 І пан похвалив управителя цього невірного, що він мудро вчинив. Бо сини цього світу в своїм поколінні мудріші, аніж сини світла.
9 І Я вам кажу: Набувайте друзів собі від багатства неправедного, щоб, коли проминеться воно, прийняли вас до вічних осель.
10 Хто вірний в найменшому, і в великому вірний; і хто несправедливий в найменшому, і в великому несправедливий.
11 Отож, коли в несправедливім багатстві ви не були вірні, хто вам правдиве довірить?
12 І коли ви в чужому не були вірні, хто ваше вам дасть?
(Лук.16:1-12)
Кожною притчею Ісус навчає людей. Чого навчає ця притча? Тільки того, що робить світовий уряд по всьому світу – красти, брехати, набувати собі багатства усіма неправедними способами. Я не знаю, як ви, але я не вірю, що це слова Христа.
Крім самого Христа і його апостоли підтверджують небезпеку і непотрібність старозавітніх цінностей.
Апостол Павло говорить:
6.І Він нас зробив бути здатними служителями Нового Заповіту, не букви, а духа, бо буква вбиває, а дух оживляє.
(2Кор.3:6,)
Отже, Старий Заповіт – це буква, яка убиває, у ньому немає Духа Святого.
14 Він бо наш мир, що вчинив із двох одне й зруйнував серединну перегороду, ворожнечу, Своїм тілом,
15 Він Своєю наукою знищив Закона заповідей, щоб з обох збудувати Собою одного нового чоловіка, мир чинивши,
16 і хрестом примирити із Богом обох в однім тілі, ворожнечу на ньому забивши.
(Еф.2:14-16)
Отже, Христос знищив закона заповідей.
У посланні до Галатів апостол Павло застерігає «вибраних»:
7 Тож знайте, що ті, хто від віри, то сини Авраамові.
8 І Писання, передбачивши, що вірою Бог виправдає поган, благовістило Авраамові: Благословляться в тобі всі народи!
9 Тому ті, хто від віри, будуть поблагословлені з вірним Авраамом.
10 А всі ті, хто на діла Закону покладається, вони під прокляттям.
(Гал.3:7-10)
Логічний висновок звучить із слів святого апостола:
6 А тепер одержав Він краще служіння, поскільки Він посередник і кращого заповіту, який на кращих обітницях був узаконений.
7 Бо коли б отой перший був бездоганний, не шукалося б місця для другого. (Євр.8:6-8)
13 Коли ж каже Новий Заповіт, то тим назвав перший старим. А що порохнявіє й старіє, те близьке до зотління.
(Євр.8:13)
Святий апостол Петро у своєму першому соборному посланні звертається до тих не євреїв, котрі змушені були тікати від преслідування євреями за сповідування Христа, називає їх «родом вибраним, царським священством»:
1 Петро, апостол Ісуса Христа, захожанам Розпорошення: Понту, Галатії, Каппадокії, Азії й Віфінії, вибраним. (1Петр.1:1)
9 Але ви вибраний рід, священство царське, народ святий, люд власности Божої, щоб звіщали чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла Свого,
10 колись ненарод, а тепер народ Божий, колись непомилувані, а тепер ви помилувані!
(1Петр.2:9-11)
Я не знаю, чи потрібні ще якісь авторитети, коли Христос і його апостоли говорять нам про все це. Юдеям потрібно було спотворити Христове вчення любові, щоб посварити християн між собою, внести смуту, посіяти ворожнечу, замінити слова любові словами ненависті:
25 Ішли за ним численні юрби: обернувшись, він сказав до них:
26 Якщо хто йде до мене і не зненавидить свого батька та матері, дружини і дітей, братів та сестер, ще й душу свою, не може бути моїм учнем. (Лук.14:25-26)
21 Видасть же брат брата на смерть і батько дитину; і повстануть діти проти батьків і вб’ють їх.
22 Вас ненавидітимуть усі за моє ім’я; але хто перетерпить до кінця, той порятується. (Матв.10:21-22)
34 Не думайте, що Я прийшов принести мир на землю; не прийшов Я мир принести, а меч.
35 Бо Я прийшов ділити сина з його батьком, дочку з її матір’ю і невістку з її свекрухою;
36 вороги людини – її домашні.
(Матв.10:34-36)
Яке потужне програмування агресії, програмування на знищення від Бога Любові! Повний абсурд! Але тільки так можна було прив’язати старозавітного бога до Ісуса. Та хочу нагадати, що в нагірній проповіді Ісус програмує нас на любов:
43 Ви чули, що сказано: Люби свого ближнього, і ненавидь свого ворога.
44 А Я вам кажу: Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує,
45 щоб вам бути синами Отця вашого, що на небі, що наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими, і дощ посилає на праведних і на неправедних.
46 Коли бо ви любите тих, хто вас любить, то яку нагороду ви маєте? Хіба не те саме й митники роблять?
47 І коли ви вітаєте тільки братів своїх, то що ж особливого робите? Чи й погани не чинять отак?
48 Отож, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний!
(Матв.5:43-48)
Проаналізуйте те, що сказав Христос. Він дав оцінку старозавітнім 10 – заповідям – Ви чули, що було сказано: Полюби ближнього свого і ненавидь свого ворога, – сам Ісус говорить про те, що старозавітні заповіді стосувалися тільки юдеїв і вони чітко дотримувалися їх, проливаючи ріки не юдейської крові, бо так заповів їх бог. Ісус заперечує вчення старого заповіту другою частиною цієї цитати, нищить закона заповідей, бо закон цей – втілення зла. Коли юдеї запитали його котра заповідь найважливіша, він відповів їм:
36 Він же сказав йому: Люби Господа Бога твого всім своїм серцем, і всією своєю душею, і всією своєю думкою;
37 це є перша і найбільша заповідь.
38 Друга -подібна до неї: люби свого ближнього, як самого себе.
(Матв.22:36-39)
Найближчим часом наші менеджери дадуть відповідь