регіональні новини
Написати нам
20 Лютий, 20:15
Сергій Чепара: “На перехресті двох світів. Як християнину ставитися до виборів?”

Наважуся підняти для себе і багатьох дуже наболілу тему — християнин і вибори. Тема ця непроста і актуальна для багатьох. Майже щодня або, власне кажучи, щодня читаю пости своїх любих друзів-християн на політичні теми. Активність особливо зросла останнім часом і ще зростає. Особливо спекотно, дуже ймовірно, буде за останні тижні до виборів. Спекотно у житті та у фейсбуці, маю на увазі.

Отож, читання постів на фейсбуці підштовхнуло мене до роздумів. Наша країна, як відомо, має складне минуле. Років ще так 50 тому за критику влади навіть пошепки у себе на кухні можна було загриміти у в’язницю років на 25 — без перебільшення. Ну або розстріл. Вся країна, СРСР, була просто великою в’язницею у всіх сенсах. Сталінські Росія і Україна (і весь Радянський Союз) були глибоко недемократичними у всіх відношеннях. Величезною країною керувала величезна партія, але та теж не була демократичною навіть всередині. Влада концентрувалася у руках вождя. Коли той помер, настала легенька лібералізація. Дуже страшні часи минули, настали просто страшні. За відкриту опозиційність вже не розстрілювали, а давали відносно невеликий термін або посилали кудись подалі — в глибинку великої радянської Батьківщини. Минали роки і десятиліття, Союз розпався взагалі і настала у нас демократія. Гібридна чи справжня — інше питання, але якась та й настала.

З незалежністю прийшли нові можливості. Зокрема, критикувати владу. Всюди і часто — тепер за це не садять.

“Про свободу ми мріяли давно, а тепер не знаємо, що з нею робити” — так сказав один мій знайомий.

Ми зрозуміли свободу по-своєму — можна робити все, що хочеш, і тобі за те нічого не буде. Найцікавішим застільним тостом, який я коли-небудь чув, був такий — “Щоб у нас все було, а нам за це – нічого”. Говорити теж вже можна різне. З’явився фейсбук — то й писати теж. Можна публічно лаяти Президента, парламент, уряд, міського голову. Можна сваритися з усіма — гуляй душа. Але, якщо серйозно, то ця свобода в інтернеті часто служила не так на благо (відкритість і прозорість влади чи обмін цікавими думками), а на руїну. Всі якось водночас відчули себе експертами з усього.

 Християни (а я маю на увазі перш за все людей з євангельських кіл, але не лише) в цілому до політики залишалися байдужими. Старе вчення, що політика річ, м’яко кажучи, не дуже чиста, давалося взнаки. Світ у темряві, ми у світлі. Між ними і нами нескінченна прірва. Звісно, і вірші з Біблії відповідні знаходилися. Одразу скажу, що в такій парадигмі дійсно певний сенс є. Вона не взята повністю зі стелі. Але це лише один з можливих способів, яким можемо розуміти це питання.

 Той же невеликий відсоток християн, який політикою цікавився (і досі цікавиться) розділився надвоє. Але не порівну. Одна частина приєдналася, на жаль, до мейнстрімної більшості, котра вже давно і впевнено оголосила владу як таку відвічним ворогом народу. Владу, яку ми самі обираємо, до речі. Інша намагалася конструктивно впливати і дехто навіть пішов у владу — щоб змінювати щось з середини.

 Майдан — 1, Майдан — 2. Кожного разу люди з активною християнською позицією здебільшого були за Майдан. Щоправда, тут не все просто. Бо перший Майдан був дійсно мирною акцією. Ніхто нікого до крові не бив по голові. Сотні тисяч людей вийшли на Майдан, але вирішувалося все у владних кабінетах, у Верховному Суді, у парламенті чи десь далеко на заході — але мирно. З другим Майданом все було інакше. Люди в чорному перестріляли купу мирних протестувальників. Кілька поліціянтів теж загинуло. Одні люди вийшли мирно мітингувати, інші з ланцами бити поліціянтів. Четвертий Президент втік в Росію. П’ятий одразу повів нас у Європу і НАТО. Ну, принаймні, на словах повів.

 У будь-якому разі вибори у 2014 пройшли чесно — про це ніхто не сперечається. Петро Олексійович став народним обранцем, як і свого часу Віктор Федорович. Але вже через рік-другий народне обурення суттєво зросло. З рятівника нації Порошенко поступово ставав “корумпованим олігархом”, “Пєтєю”, “зрадником і убивцею”. Народний гнів постійно наростав. У фейсбуці небайдужі патріоти заснували спільноту “Імпічмент Порошенку”, де всі учасники виливали своє обурення. Один на одного.

 Повернімося тепер до християнства. Біблія недвозначно каже, що геть усі люди зіпсовані гріхом. Одні зіпсовані більше, інші – менше. Хтось так, хтось інак. Хтось краде, хтось обманює. Хтось відносно моральний, але також грішний. Не виняток наші (і не наші) політики. Серед них є кращі і гірші. Всі відтінки сірого — від “майже чорного” до “умовно білого”. У 2019 році у нас 44 кандидати. Це — дзеркало суспільства. 44 людини вирішили стати Президентом. Ми всі розуміємо, що більшість виконують чиєсь завдання, на когось працюють або просто готуються до осені. Тоді народ обиратиме вже парламент. Але ці 44 людини великою мірою є відображенням нас з Вами. Бо всі вони українці — якщо деякі не етнічно, то політично вже точно. Вони різні — за способом мислення, за статками, за моральними принципами. Але всіх їх виколихала українська земля.

 Ми живемо в часи, коли можемо обирати владу. Ми звемо це демократія або народовладдя. Ми таки можемо з-поміж себе обрати найгідніших, найрозумніших, найдобріших, найталановитіших — щоб вони керували нами від нашого імені. І християнин, з одного боку, має шукати таких — найкращих. Це нормально і здорово, коли у християнина є цінності і переконання у політичних питаннях. Коли він не лише ходить на вибори, а й цікавиться, що в тій політиці робиться за рік чи два до виборів. Це добре, коли християнина цікавить не лише евтаназія або аборти, а ще й політика, економіка, суди, армія, місцеве самоврядування. Бо нам тут жити, і нашим дітям і онукам теж, швидше за все.

 Але є така небезпека — поглядаючи на далекі західні успішні країни захотіти жити саме так і негайно. Саме бажання жити якісно є похвальним. Тільки нам усім треба зрозуміти, що за 2 дні Швейцарію не побудуєш. Не побудуєш її і за 2 роки. А от Польщу побудувати за 15 років можна. І я кажу тут не тільки про об’єктивні економічні чинники, як-от ріст ВВП, а про ментальність. Не можна бути совком в голові і ненавидіти совок. Не можна бути патерналістом, але хотіти доброго царя. Християни мають бути тими, хто самі зрозуміли, і іншим доносять — ми маємо будувати країну і інституції. Ми маємо зробити так, щоб влада була з усіх боків затиснута законами, а кожна окрема людина вільна. Закони мають бути справедливі, а їх виконання обов’язковим для всіх.

 Що ж робити, якщо Президент сьогоднішній веде себе… скажімо м’яко, трохи неправильно? Ну, можна обрати іншого. Але тут можна поміняти шило на мило. Що ми успішно робимо вже 27 років. Але можна створювати нову систему, де є професійний і незалежний суд. Де поліціянт дає водійське посвідчення не за хабар, а за знання ПДР і навики водіння. Список можна продовжити. Але от чого точно не можна робити християнину — це жити у постійній ненависті до влади. Порушує Порошенко закони? Змусьте його відповісти! Для цього є Конституційний і Верховний Суди. Напишіть нарешті закон про імпічмент. Натисніть на народних депутатів. Створюйте дійсніть, а не хвилю нарікання і ненависті. Не продає такий-сякий свої заводи чи канал? Напишіть грамотний закон, який змусить це зробити. Влада має боятися закону. Чиновники мають боятися закону. Громадяни мають боятися закону.

 Біблія каже нам поважати владу. І молитися за владу. Таке читаємо у Рим. 13:1-7, 1 Пт. 2:13-17, 1 Тим. 2:1-2, Екл. 10:20, Пр. 24:21, Вих. 22:27. І це все правильно. Але чи означає це бути прихильником саме сьогоднішнього Президента? Авжеж ні — підтримуй того, кого вважаєш найкращим.

 Я вже писав, що лідер сьогоднішньої гонки пан Зеленський мені здається дуже сумнівним рішенням. Я не побіг і не побіжу записуватися в його “Зе-команду”. Але. Якщо український народ таки вибере актора — я не буду на кожному кроці розганяти зневагу. Подобається мені Зеленський чи ні — він стане і моїм Президентом. Це якщо його оберуть. Тут якраз та головна думка — навіть якщо Президент у нас такий-собі — він все ж таки Президент. Ошуканець? Любитель офшорів? Актор чи актриса? Лицемір? Ну, вже якого обрали. Все це дуже сумно, якщо обрали поганенького, але не привід розганяти чергову велику зраду.

 Але зараз маємо ще трохи часу подумати про вибір. Ну, щоб потім 5 років не плакати чи ненавидіти…

  • 0
  • 1034

Схожі публікації