Олександр Божик, який грає на чотирьох скрипках одночасно, міг бути священником

Вікторія Цимбаліста

Львів’янин Олександр Божик – скрипковий віртуоз зі світовим ім’ям. Сам пише музику, а на сцені творить неймовірне шоу – одночасно грає на чотирьох інструментах. 3 січня обіцяє неймовірний концерт у Львівській Опері.

Про те, як вдалося стати відомим скрипалем та побити світовий рекорд, Олександр Божик розповів LMN.

З маленького оголошення в газеті, яке випадково побачив мій батько. Набирали у музичну школу-інтернат Крушельницької у Львові. Поруч із звичайним навчанням там посилено викладали музику. Так, по суті, тоді й вибрали мені майбутнє.

Граю із шести років.  Спочатку важко було, особливо коли всі хлопці, мої друзі бігали, грали у футбол, а я по шість годин «мучив» скрипку. Та все ж таки батьківська наполегливість перемогла.  І, як показав досвід, недаремно.

У нашій країні, насправді, дуже складно бути музикантом. Багато талановитих виїздить закордон. Хто тут залишається, змушений працювати на двох-трьох роботах одночасно, давати приватні уроки.

Довший час я не знаходив перспектив у заняттях музикою і скрипкою зокрема. Цікавився іншими професіями, шукав себе. Мало не став священником. Після школи намріяв вчитися в Турині в Італії в академії і семінарії отців Салезіан. Уявляв, що буду в чорній рясі давати концерти. Скрипку кидати не хотів, але бути священником мене дуже вабило.

Зараз у мене багато друзів священників. Часто даю благодійні концерти  на підтримку молоді та церкви.

Пробував. У мене батько все життя працював у цій сфері. Брався йому допомагати. Навіть можу показати будинок у Львові, де штукатурив. Але це доволі складна робота, на скрипці грати легше, – усміхається. –  Ще майже професійно займався футболом. Виступав за збірну України на Чемпіонаті світу серед церковних команд. Багато видів спорту перепробував: баскетбол, волейбол, футбол, всюди заняття – на майже професійному рівні. Але на якомусь етапі задумався, що руки у мене – найважливіше, що маю. А будь-яка травма могла назавжди позбавити мене можливості грати на скрипці. Тому з активних видів спорту залишив лише шахи, – сміється.

Закордонні гастролі відкривали великі перспективи. Правда, у музичній академії я поставив рекорд з кількості років навчання. З п’яти запропонованих вчився одинадцять. Постійно брав академвідпустки, дійшло до того, що мої однокурсниці вже були професорами і у мене викладали. Я ж тим часом подорожував і набирався досвіду. Грав у різних світових оркестрах. Два роки жив у Нідерландах, кілька місяців – в Південній Кореї, напевне, разів з 20 був у Німеччині. Загалом більш ніж 30 країн об’їздив за 11 років. Скрипка відкрила мені світ та дала можливість заробити на хліб. А ще стала щоденником – жоден інструмент так не розповість твою історію, як вона.

Південна Корея. Це була особлива поїздка. Я був концертмейстером оркестру, за 100 днів ми тоді дали 98 концертів. Кожен день – виступ, якщо вихідний, то наступного дня два концерти. Ти приходиш, сідаєш за пульт, відкриваєш ноти, які бачиш, можна сказати, вперше в житті: зранку вивчаєш, а ввечері концерт.

Це важко психологічно, бо дуже відповідально. Особливо, коли граєш соло: якщо в одну ноту помилишся, це одразу всі почують. Зараз мені вже простіше, я можу імпровізувати на сцені, з будь-якої ситуації викручуватися.

Тоді я працював в Нідерландах у шоу Ганса Ліберга. Там я вперше спробував експерименти зі скрипкою, наприклад, грати у різних положеннях. Випадково в інтернеті побачив, що є таке шоу в Україні, подав заявку. Мене запросили. І я опинився на роздоріжжі. З одного боку, мені пропонували контракт в Нідерландах, з іншого – можливість проявити себе в Україні. Захотів ризикнути. Підбадьорювало ще й те, що в вдома чекала наречена і ми планували весілля.  Не прогадав тоді, зайняв на шоу друге місце, неочікувано навіть для себе.

Доволі складно брати участь у подібних шоу, адже там і співаки, і акробати, і фокусники. Просто гри на скрипці, звичайно, було замало. Мав щось придумувати особливе. Гав на скрипці у різних положеннях, а от  у півфіналі і фіналі геть не знав чим дивувати.

Тоді прийшла в голову ідея у фіналі грати на двох скрипках одночасно. За допомогою скотчу пробував зв’язувати інструменти, перемотував смички. Не одразу виходило. Це вже зараз я до цього звик, граю на трьох, чотирьох інструментах одночасно, а тоді вперше було доволі складно.

На пів фіналі вирішив повторити «номер Паганіні» з обрізанням струн. Теж не знав, як це робиться і чи вийде хоч щось у мене. Пам’ятаю, були різні варіанти: стріляти в струни із гвинтівки снайпера під час гри, підпалювати скрипку, щоб струни горіли, але зупинились на обрізанні. Коли наступив цей момент і у мене обрізали струни, лишалася лише одна. І на ній мала звучати мелодія. Тоді так переживав, була величезна небезпека, що ця струна могла не витримати, тріснути, розлетілася б вся скрипка. А це у прямому ефірі! Та, слава Богу, все пройшло добре. Зараз я досі граю на тій скрипці. Вона мій талісман, не проміняю її ні на що. На всіх концертах з нею. Вона має купу зарубин, тріщин, подряпин, але кожна царапинка – це мені як спогад про якусь подію.

В академії цього точно не вчать. Прочитав про це в одній із книжок. Ніколо Паганіні також був шоуменом. Йому до концерту теж трішки обрізали струни, а далі під час виступу вони самі тріскали. Можливо, він сам їх підрізував, бо любив шоу, хотів зробити щось таке неординарне. Захотілось також це освоїти і повторити. Багато струн зіпсував, поки зрозумів, яку саме варто залишати. Зараз це вже елементарно.

Так, дуже. 6 років тому мав концерт у Львові, називався «Чотири стихії». Подумав, що гарно було би зіграти на чотирьох скрипках. Допомагав навіть мій батько-будівельник. Придумували з ним певні конструкції, як втримати ці скрипки. Місяць з ним провозилися, потім ще місяць тренувався – і вдалось. До того ж встановив рекорд. Поки в світі не грає ніхто навіть на трьох скрипках, тому наразі кількість інструментів збільшувати не буду. Хіба як хтось зіграє на п’яти, доведеться щось думати, – жартує.

Звичайно, у мене немає стільки рук, аби зіграти різні мелодії. Тому тут на одній скрипці йде основна мелодія, а решта настроюються акордами. Це не стандартний стрій, міняються струни, міняється звучання і звучить все як оркестр.

Найбільше подобається творити просто на сцені музику. Коли виступаю зі своїм рок-оркестром, це може бути і авторська мелодія, і світові хіти. Стараюсь робити сам всі аранжування. Торік просто хітом вийшла наша переробка на відому композицію «Believer». Ця музика настільки «пішла», що я вирішив у такому напрямку рухатись далі. Граю не лише класику, а й рок, фольк і етно. Ми з оркестром імпровізації не продумуємо наперед, у нас виключно живе звучання. В такому випадку можу зупинитися, пришвидшити, заповільнити музику, зробити паузу, сказати щось людям.

Вмію на фортепіано, бо це був обов’язковим предметом в школі. Пізніше сам навчився на гітарі. Іноді для друзів награю. Та, чесно кажучи, мій найулюбленіший інструмент – це віолончель. Досі мрію навчитися на ньому  грати. Пішов, напевне, в мамину родину, вона у мене грала на бандурі, має добрий слух. А дід та прадід були дуже добрими сільськими музикантами. Трохи у наших жилах є ще й циганської крові.

Дружина – мій продюсер. Займається організацією всіх концертів. Вона є учасником нашого оркестру, грає на фортепіано, акомпонує мені, зараз ми з нею створили дует «Bozhyk Duo». Граємо вдвох. Вважаю, що скрипка та фортепіано найкраще доповнюють одне одного в музиці. Ми з дружиною вчилися разом в школі. Але я її зовсім не пам’ятав, бо старший на 6 років. Познайомилися вже пізніше, коли потім навчались в музичній академії, на студентській вечірці. Спочатку стали друзями, потім зустрічалися. Через чотири роки одружилися. Цього року вже 9 років разом відсвяткували… Дружина – моя підтримка, першою слухає всі мої твори та всі божевільні ідеї. Дещо відкидає. Над чимось думаємо разом. Виховуємо півторарічну донечку. Вона зараз нас також постійно супроводжує на концертах, поки за сценою. Хотів би, щоб вона була співачкою. Має гарний голос.

Я багато працюю над тим, аби вдалось заробити. Щоб продати свою музику, читаю багато бізнес-літератури. Стараюсь це підлаштувати якось під свою сферу діяльності. Але у мене є свої принципи. Десь розумію, що, спробувавши зіграти щось на кшталт «Мурки», більше б заробив, але це для мене неприйнятно. Це не моє.

Так, багато є замовлень. Часто виступаю зі своїм скрипковим шоу на весіллях. Зараз це стало популярним. Їжджу на запрошення Україною та за її межами. Скрипку всі розуміють. Вважаю, що не лише скрипкою, а й будь-яким інструментом можна заробляти. Це зараз мало кому вдається. Тому планую колись організувати майстер-класи для музикантів, як продавати свою музику.

Багато концертів маю у Польщі. Мене там мало хто знає, виступаю у різних містах, і завжди повні зали. Там люди звикли до скрипкових концертів, привчені, що таку музику треба слухати. У нас я довший час боровся з тою думкою, що скрипка – це нудно і нецікаво, навіть серед моїх друзів. Коли їх запрошував на свої перші концерти, вони казали: «Та ми не любимо такого». Просив, квитки безплатно давав. Зараз вони самі купують заздалегідь квитки у перші ряди, їм подобається. Зрозуміли, що скрипка – це круто.

Радий, що скрипка і смичок є моєю зброєю. Я не просто граю для себе, а іноді можу допомогти нашим хлопцям. Виступав на полігоні у Яворові. Пам’ятаю, у перерві до мене підійшли і сказали, що хлопці, перед якими граю, завтра вже їдуть на передову. Тільки уявити, зараз вони сидять слухають скрипку, а завтра вже будуть під танками. Це було якесь божевілля для мене. Старався заграти щось таке патріотичне, аби додати їм духу.

Щойно повернувся з Америки. Виступали там із Оксаною Мухою. Їздимо діаспорою, збираємо кошти на реабілітацію наших бійців, що постраждали у зоні бойових дій. За 5 концертів нам вдалось зібрати більше ніж 60 тисяч доларів.

Насправді це затратно. У свій час мій батько багато років працював закордоном, аби я міг професійно займатися музикою. Хороша скрипка коштує від 5 тисяч євро. За такі гроші можна купити машину. А ще струни, смичок. Правда, важливіше – це навіть не мати хороший інструмент, а мати доброго викладача.

Багато, і я дуже люблю такі випадки. Якось в Оперному в одного із музикантів впав пульт на електричний провід, вибило світло. Всі перестали грати, хто був на електроніці. Я не знав, що робити, але продовжив, за кілька хвилин люди почали вмикати ліхтарики на телефонах. Було дуже романтично. Далі по одному підключалися музиканти. Підхоплювали музику і на кінець твору ми вийшли на кульмінацію, це було дуже сильно. В кінці організатори навіть підбігли до нас, вітали і запропонували весь час такий номер робити.

Запрошують. Досі говорять, що політика поза мистецтвом. Пропонують великі гроші. Там є непогані талант-змагання. Гонорари в 5-10 разів вищі, ніж в Україні. В Крим пропонують часто їхати. Навіть мої друзі, які там живуть, кличуть на виступи для наших українців. Проте наразі не можу собі дозволити такого. Після останніх подій жодного разу там не був.