Ірина Бек: «Треба дати батькам можливість цивілізованим шляхом підтримати заклади освіти»

Юлія Швидко

У школах активно впроваджується реформа освіти. У батьків школярів та вчителів вона викликає багато запитань. На них в інтерв’ю LMN дала відповіді Ірина Бек, голова львівського осередку Української Галицької партії, член робочої групи у Комітеті освіти та інновацій Верховної Ради України.

– НУШ – це гарний старт шкільної реформи, який розпочався торік у перших класах. Учні, які почали навчатися за цим форматом, лише перейшли у другий клас, тому судити про її ефективність зарано.

Ключовим у цій реформі є зміна ставлення до учня: тут він – не гвинтик системи, а особистість. Тому виховна та освітня частина навчання мають бути поєднані між собою.  У нинішній школі навчають кожному предмету окремо, але дуже мало уроків, які вчать бути людьми. Виховна година проводиться раз на тиждень. А формуванням цінностей треба просякнути кожен предмет. Наприклад, математична задача – це не має бути лише набір цифр та послідовність дій. Вона повинна містити так звану “додану вартість”: діти поділилися, виручили, допомогли.

Часто нарікають, що за рік нічого не змінилося, лише розташування парт у класі. Якщо ми 28 років мали один формат, то цей один рік змін – це лише початок.  Далі все більше і більше будемо заглиблюватися у філософію цієї реформи.

– Плюсів – багато. Зокрема, й те, що Міністерство зуміло запустити цю реформу. Дитину поставили у центр освітнього процесу, міняємо методики.

Мінуси – залишки радянської системи освіти, які перейшли у нову. Педагогічні вузи готують вчителів, які мають впроваджувати нові методики. Але ще не змінилася система підготовки кадрів, підхід до навчання самого педагога. Вчительська професія ще не є престижною. На жаль, зараз навчатися на педагога йдуть за залишковим принципом. У педзаклади часто потрапляють абітурієнти з найнижчими балами ЗНО – це погана тенденція. Отримуємо вчителя старого зразка, його знову треба перевчити.

Також зараз маємо нерозуміння батьків, які вчилися за старою системою, чому дітям варто проводити час на уроках, граючись.

– Не варто їх нікуди відправляти, треба змінювати мотивацію – як зовнішніми, так і внутрішніми чинниками. Над внутрішньою має кожен працювати сам. Вчитель, який розвивається, застосовує нові методики, буде отримувати винагороду. Тоді інші вчителі побачать, що краще не стояти на місці, кожен захоче собі спробувати. У законі про освіту прописаний механізм «гроші йдуть за вчителем». У таких умовах педагог не лише  матиме єдину можливість кожних п’ять років піти в обласний центр підвищення кваліфікації, а зможе вибирати собі заклад, де хоче підвищити свій рівень. Ми отримаємо широку мережу якісних інститутів для підвищення кваліфікацій.

Вчитель, у якого щасливі учні, заражає енергією інших колег. На його прикладі вони теж хочуть розвиватися. Ця енергія переходить з однієї школи в іншу, з міста – в місто.

– Ми з експертами встановили, що діти шкільного віку працюють більше, ніж 8-годинний робочий день. Враховували навчання у школі, домашнє завдання, робота на вихідних. Це однозначно треба переглядати. У законі має бути прописане не лише мінімальне навантаження, але й максимальне.

У школах в Чехії, Польщі діє електронний журнал. Ми його наразі сприймаємо як такий, де оцінки можна бачити он-лайн. Насправді, це добра комунікація між вчителями. Вони домовляються, хто скільки завдань задає на тиждень, узгоджують між собою, аби не перелімічувати.

У 10-11 класах зараз взагалі маємо плачевну ситуацію: протягом двох років діти вивчають 22 предмети. У тиждень виділяють півтори години на один предмет. Це не ефективно, не сприяє якісному глибокому вивченню. Згодом ці знання попадають. Треба скорочувати кількість предметів. У старших класах діти мають обирати те, що їм цікаво і пригодиться у житті. Хтось має схильність до точних наук, хтось – до гуманітарних. На цьому й зосереджуватися.

Для цього дуже важливо вже сьогодні реформувати профільну школу. Дитина має обирати свою освітню траєкторію. У 15 років вона зможе зробити свій вибір і нести за нього відповідальність. Якщо ми не навчимо це робити у школі, їй потім важко буде адаптуватися у суспільстві.

– Система оцінювання побудована так, що всіх дітей оцінюють за одними критеріями на певний момент. Але кожна людина має свій власний темп навчання. Кожна людина з різною швидкість засвоює певний об’єм інформації. Наша шкільна система цього не враховує. Діти отримують стрес.

Радянська система  готувала працівників для типових завдань на великих підприємствах, людей, які мали бути однаковими.

Успішні суспільства у світі – креативні, їх розвивають люди, які вміють самостійно приймати рішення, аналізувати, критично мислити. Не можна усіх оцінювати під одну лінійку. Має бути індивідуальний підхід до кожного. Коли він запрацює, наступний крок – зміна системи оцінювання.

Зараз оцінюють, до прикладу в початковій школі,  скільки ти можеш прочитати слів за хвилину, не враховуючи,  як ти читаєш, з якою інтонацією. З кількісних показників треба перейти до якісних. Це варто зробити на всіх рівнях шкільної освіти – від початкової до старшої.

– Це європейська практика. Дехто навчається і 13-14 років. Це не замало. Бо в Україні у 16 років дитина закінчує школу і вже має остаточно визначитися зі спеціальністю. У такому віці це важко зробити якісно, повноцінно та самостійно. Тому вирішують батьки та вчителі.

– ЗНО – це найкраща освітня реформа, яка була проведена за останніх 20 років в освіті. Воно відкрило шлях рівних можливостей до вищих навчальних закладів для усіх абітурієнтів. Раніше вступ асоціювався з корупцією, хабарництвом. Всіх розуміли, що в медичний університет не так просто вступити. Від цього життя дітей ламалося щойно почавшись.

Єдине, що ЗНО має чітко відповідати шкільній програмі. Тепер дуже багато репетиторів готують дітей до нього – це погана тенденція. Діти мають навчатися профільно, в останніх класах у школі готуватися до ЗНО.

У профільній школі повинен бути вибір, який здобувати рівень – академічний чи базовий. Перший став би перепусткою до університетів. Базовий – до робітничих професій. В Україні маємо ситуацію, коли 80 відсотків людей отримали вищу освіту. У Німеччині, Голландії – по 30 відсотків фахівців з вищою освітою. Решта – робітничі професії, і ці професіонали себе чудово почувають на ринку праці – з високооплачуваною роботою, конкурентоздатні. Їм не треба, як нам, після університету перевчатися.

Але нам треба підняти рівень пофесійно-технічних закладів. Тепер там навчання вважається нижчим сортом. Ця система не була вчасно реформована, не розвивалася.

– З експертами УГП сформували підхід до благодійних внесків у школах – вони мають бути лише на добровільних основах.

Освіта – це дорого, якісна освіта – це дуже дорого, тому не вдасться її сформувати лише за кошти держави. На Західній Україні люди розуміють цінність освіти, бо батьки з давніх давен старались знайти можливість, щоб  відправити дитину на навчання.  Треба дати батькам можливість цивілізованим шляхом підтримати заклади освіти.

– Приватна освіта – це дуже добре, тому що вона забезпечує якість. У США, Канаді, Німеччині добре розвинута система приватної освіти, але цьому довгий час сприяла міська політика. У Польщі якісно поєднують модель комунального та приватного садка. Якщо дитині 5 років, її забезпечують безкоштовною дошкільною освітою, адже вона має пройти підготовку. У віці дитини від 2 до 4 років наявність місця в садку та оплата залежить від критеріїв. Наприклад, береться до уваги той факт, чи батьки працюють офіційно. Також обмежують кількість годин, на яку ти можеш залишити дитину у безоплатному садочку. За додатково проведений час треба доплачувати. Неправильний підхід, як у нас, коли місто гарантує безкоштовну дошкільну освіту, обіцяє дітей забезпечити місцями у садочках, належний догляд, але ні фізично, ні фінансово не може витягнути таке навантаження. Ми гарантуємо те, що насправді не можемо виконати. Для міста це дуже великі видатки. Діти непрацюючих батьків та тих, що приносять у міський бюджет податки, не можуть бути однаково забезпечені місцями. Підхід має бути диференційований.

Фото: зі сімейного архіву Ірини Бек