Олександр Золотухін: «Декому досі “ліпше чорт лисий”, аби лиш не українська мова»

Андрій Филик

Сьогодні, 21 лютого, відзначаємо День Рідної мови. В Україні досі нема Закону, який би зміцнив державний статус української мови. Тому львівським активістам, які відстоюють її у судах, нелегко добиватися справедливості.

Говоримо про це з юристом ініціативи “Геть від Москви!” Олександром Золотухіним. Цей рух у 2016-му започаткувала Українська Галицька Партія.

Не завжди. Звісно, найкраще, аби переклад здійснили за замовчуванням українською. Тобто, коли ти відкриваєш сайт, а там – все українською. Але часто буває, що власники ніби погоджуються на українську версію, або ж їх змушує суд, а насправді просто встановлюють на сайт банальну функцію Google-перекладача. “Перекладений” таким способом текст, звісно, далекий від граматично якісного. Все просто технічно по слову перекладено. Але змусити до більшої відповідальності недобросовісних власників ані активісти, ані суд не мають можливості. Адже по факту інформація на сайті українською мовою, а граматичні помилки перекладу суд не перевіряє.

Але є й позитивні приклади. От магазин “Антошка” свій сайт таки переклав. Відкривається він тією мовою, яку ви налаштували на браузері – чи то на комп’ютері, чи то на телефоні. За потреби, якщо вам відкрилося російською, можна змінити на державну вручну.

Рідко, бо вони хитрують. 2017-го менеджерам інтернет-магазину “Antonio Biaggi” від ініціативи “Геть від Москви!” відправили два листи з проханням надати на сайті інформацію державною мовою. Проте ті листів наче й не отримували. А далі – і повісток у суд півтора року не забирали з пошти.

І ось у січні цього року на чергове, якщо не помиляюся, шосте, судове засідання до Львова з’являється директорка з Дніпра, яка заявляє: “Вимог активістів ніхто не розуміє, адже сайт має україномовну версію”.

Все це було дуже хитро. Дізнатися, з приводу чого тебе кличуть до суду, не важко – з реєстру судових рішень та сайту судової влади. Так само не важко було там же подивитися, коли призначене наступне засідання. Представники компанії приїхали і, нібито, втерли нам носа, адже матеріалами справи встановлено, що всі повістки поверталися без їх вручення. Так, ми можемо судитися далі, адже зачепитися є за що. Але заради чого? Наша головна мета – українізувати сайт. І ми цього досягли. Перемога! Тому від подальших судів ми відмовилися.

“Модна каста” – це приклад того, що декому досі в Україні “ліпше чорт лисий”, аби лиш не українська мова. Згідно з рішенням суду, сайт мав бути давно перекладений. Однак менеджери чи власники “Модної касти”, замість того, щоб його виконати, взяли і “переїхали” з платформою на www.kasta.ua. ‎І навіть не приховують цього: про це відверто написати в Google-описі і навіть залишили той самий логотип, той самий дизайн.

Після надсилання всіх документів для примусового виконання рішення, ми повторно відправили запит у виконавчу службу. Але відповіді не отримали. В січні дізналися, що виконавче провадження таки було відкрите, але десь у листопаді його відразу закрили, не пояснивши чому. Жодного рішення, жодної зміни у мові сайту. Тому тепер ми знову звернулися в суд, але цього разу, щоб нам пояснили дії виконавчої служби і відкрили виконавче провадження знову.

Так, у багатьох справах. Ось зараз маємо перший прецедент мовної боротьби уже не в цивільно-правовому, а господарському судочинстві. Сторонами у суді тут виступають дві юридичні особи. Одна з них – Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана. Друга – приватне підприємство, яке уклало угоду з цим навчальним закладом, аби навчати свого працівника – Дмитра Миронченка. Проте мовою викладання магістерської програми, яку впродовж семестру вивчав чоловік, була російська, а не державна, як передбачено угодою і законодавством України. Відтак, підприємство подало в суд: вимагає розірвання договору та повернення коштів за навчання.

Ми спільно зі Святославом консультуємо і допомагаємо у цій справі. Думаю, шансів на перемогу тут багато.

До нас звертаються по допомогу люди з Харкова, Одеси, з різних міст. Часто це стосується мови викладання у вишах, дитсадках. Тішить те, що багато непорозумінь вдається владнати і без суду. Але мушу сказати, Закону про мову нам дуже бракує. Бо з ним чимало того, чим ми займаємося, наприклад, скасування регіональних мов, відпаде само собою.

В межах ініціативи “Геть від Москви!” ми розробили проект Положення про мову в закладах харчування та публічних місцях. Його торік прийняли у Львові, а згодом у Кропивницькому та низці інших міст України.