Онколог Борис Білинський: «Багато людей не хочуть одужати. У нас мода на здоров’я тільки з’являється»

Торік на Львівщині зафіксували 69 206 онкохворих людей. Це на 1561 пацієнта більше, ніж попереднього року. Таку статистику оприлюднили у Львівському регіональному онкологічному лікувально-діагностичному центрі. Про причини виникнення раку, лікування цієї недуги та перспективи такого хворого LMN розповів онколог-хірург, заслужений професор Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького Борис Білинський.

– Рак – то хвороба цивілізації, він збільшується у цілому світі. Машини, фабрики, заводи викидають у повітря канцерогени. У Львові по вулиці неможливо перейти – стільки транспорту. Також онкологію викликає куріння. На щастя, воно у суспільстві зменшується. Правда, з’явилася тенденція, що поменшало хлопців, які курять, але побільшало дівчат. Великої шкоди завдає пасивне куріння. При вирощуванні харчових продуктів використовують хімікати, добрива, гербіциди, які мають проракові властивості.

Хоча на Західній Україні, в тому числі Львівщині, в аспекті цілої України таких пацієнтів менше. Гірша ситуація в Кривому Розі, на Донбасі, де розвивається металургійна промисловість. Ще гірше під Жовтими Водами, де видобувають радіоактивні речовини.

Рак грудної залози, який у нас досить поширений, пов’язаний зі способом життя жінок. Монахині, які не вступають у шлюб та не народжують, хворіють частіше – довели італійські онкологи. Наші бабці-прабабці мали по 7-10 дітей. А ми маємо в основному по двоє. Кількість пологів зменшує ризик захворіти на рак грудної залози. Правда, збільшує шанс занедужати на рак геніталій.

Зараз, можливо, й не стало значно більше раку, просто ми його почали частіше діагностувати. Мамографія, скринінг, пропаганда профілактичних оглядів допомагають виявити на ранніх стадіях.

– Велика проблема українців, яка тягнеться ще з радянських часів, – багато людей не хочуть одужати. За Союзу люди хворіли, йшли на лікарняний, який оплачувався, тоді зросталися з хворобами – і їм було добре.  В Америці ж навпаки – модно бути здоровим. Людина без недуг працює, гарно заробляє, вона є багатою. Також там лікування дорого коштує, тому будь-яке захворювання в американця – велика біда для його родини. Аби його уникнути, вони правильно харчуються, ходять на лікарські огляди. Згідно страховки вони двічі на рік мають бути в стоматолога, раз в рік – в гінеколога та проходити мамографію. Якщо людина захворіла і виявилося, що два роки поспіль не була у лікаря – страховки не заплатять. Це фінансова нагайка. Американці рахують свої калорії, слідкують за тиском.

У нас мода на здоров’я тільки з’являється. Бізнесмени розуміють, що їх фізичний стан має ціну. Вони відпочивають на курортах, відвідують спортзали. Майже усі багатії не мають надмірного ожиріння.

– Тут важко вгадати, аби не помилитися. Дивимося, дорогою Київ-Чоп машини їдуть трьома рядами, димлять – це все осідає на траві. Дідусь або бабуся, які живуть у Бібрці, там випасають корову. Їх клієнти тішаться, що купують натуральне молоко. Насправді воно – шкідливе. Закордоном є зона, де заборонено випасати худобу. Там траву скошують та спалюють. Ми до такого ще не дійшли. Варто брати продукцію з великих фірм, бо за ними більше контролю від санітарних установ. Обов’язково читати склад продуктів на етикетках. Виробники, правда, пишуть дрібним шрифтом, щоб не всі могли перечитати. Слід також звертати увагу на термін зберігання. Краще брати продукт, який радять вжити протягом трьох днів, аніж, який може пролежати півроку.

– Найчастіше онкологію діагностують у людей старшого віку. Як кажуть, кожен має дожити до свого раку. Видно, у містах та районах, де найбільше хворіють, великий відсоток старшого покоління.

У Турківському та Сколівському районах завжди буде менше таких пацієнтів, адже там екологічна зона, гори.

– На щастя, в нашій області дитячий рак займає незначне місце. У дітей найчастіше трапляються лейкози, лімфоми. Крім екзогенних факторів, які я називав, ще є генетика. Існує цілий ряд раків, які передаються з покоління до покоління. Часто уже при народженні дитини лікарі бачать, що у неї буде хронічний лейкоз. Також у мами, яка курить, може народитися дитина з важкою недугою.

Коли вибухнув Чорнобиль, було багато розмов про небезпеку для дітей, які тоді росли. Але він не дав такого рівня захворювання, якого ми боялися. Правда, рак щитоподібної залози, особливо у дітей, виріс у кільканадцять разів.

– В Америці пацієнти, які мають схильність до раку грудних залоз, передчасно позбавляються їх. У нас це поки не прийнято. В Україні серед усіх онкохворих – менше 10 відсотків зі спадковою патологією.

Людям, аби себе вберегти, бажано раз в рік проходити профілактичний огляд – цього достатньо. Одна пацієнтка через панічний страх захворіти кожного дня по декілька разів оглядала себе перед дзеркалом. Це було занадто. Жінці достатньо себе оглянути раз в місяць. Не можна здоровій людини постійно жити у передчутті хвороби.

– Так зафіксували минулого року, а у попередні роки могло чоловіків бути більше. Загалом, якщо брати по статі, то хворих чоловіків та жінок – приблизно однакова кількість. На рак грудної залози хворіють 100 жінок та 1 чоловік. Рак шкіри – наполовину. На рак шлунку частіше хворіють чоловіки, бо хто більше горілочку любить? По раку легень переважали чоловіки-курці, тепер їх жінки доганяють.

– Рак грудної залози, шийки матки, шлунка, легенів, товстої кишки, простати. Останнім часом через надмірне використання певних хімікатів зростає рак нирки, сечового міхура. Коли я починав працювати, – а це було 60 років тому – структура захворювання була іншою, ніж зараз. Різні канцерогенні чинники, які з’являються, викликають нові захворювання.

– За радянських часів на тему раку накладали табу. Була така система: я – лікар, який на то вчився, тому все знаю. Ти – хворий, тому маєш мене слухати. На Заході до цього ставилися інакше. Пацієнтові говорили його справжній діагноз, озвучували шанси на одужання, аби він мав час розпорядитися своїм нажитим майном.

Тепер український пацієнт теж підписує інформовану згоду на лікування, з якої дізнається свій діагноз. До мене прийшов чоловік приблизно 40-річного віку. У нього – рак легень. Казав, що йому пропонують операцію, але він не хоче. Я роздивився його результати обстежень – там було між другою та третьою стадією. Кажу: «У вас все серйозно, але маєте всі шанси вижити. Якщо не будете лікуватися – шансів не буде». Відмовився. Розповідав, що має дачу на березі озера, любить рибалити. «Я все життя працював, більше не хочу», – казав. Через декілька місяців приїхав: загорілий, щасливий. Радів, що кожен ранок встає, сідає у човен, ловить рибу. Через півроку він помер. Якби прооперувався, пройшов хіміотерапії, міг прожити не пів року, а три роки. Але для нього стало питання якості життя. У вільному суспільстві людина має право вибору.

Онколог також має бути психологом. Одну пацієнтку з поліклініки скерували до нас з припущенням на рак грудної залози. Уночі вона вистрибнула з вікна третього поверху і загинула. Прийшли результати аналізів, а у неї доброякісний вузлик.

Інколи бачу, що людина не готова почути свій діагноз. Тоді прошу, аби прийшла з кимось з родичів. Йому й кажу правду. Але інформацію маю надати.

– В Америці захворюваність на рак грудної залози є значно вища, ніж в Україні, але смертність від нього нижча. Їх лікарі ставлять діагнози раніше та мають кращі умови для лікування – технічні, медикаментозні, фінансові.

Але серед моїх пацієнтів була одна фармацевт, яка мала брата – священника у Німеччині. У неї виявився вузлик у грудній залозі.  Брат їй знайшов санаторій, і там утворення вирізали. А це виявився рак. Доктор у тому санаторії після операції сказав, що не треба хіміотерапії. Коли вона приїхала сюди, вже було пізно лікуватися – пішли метастази. Якби вона одразу звернулася до нас, того би не сталося. У нас гірше обладнання, але медицина непогана.

– Серед Десятьох Божих заповідей є «Не вбий». Віруюча людина ніколи такого не зробить. Тим більше це неприпустимо для людей в білих халатах. Якщо у нас й буде прийнята евтаназія, то цим має займатися не медик. Пацієнт має вірити, що лікар зробить усе, що може, аби допомогти. Медик лікує словом, ядом та ножем. Там не має місця евтаназії.

Якщо ми вже бачимо, що пацієнтові не можемо допомогти, застосовуємо різні методи, аби він не відчував болю. У Львові відкрився перший хоспіс, де дбають за комфортний відхід безнадійно хворого. Смерть людини не можна пришвидшувати, її треба полегшувати.

Фото: LMN