23-річна Дзвенислава Сіра родом зі Львова. До повномасштабної війни вона працювала журналісткою. Майже рік тому вона залишила свою професію та стала медичною кураторкою патронатної служби «Азов» у Києві. Львівська мануфактура новин дізналась у неї, як працює патронатна службу «Азову», про складнощі роботи і чому такі сервіси вкрай необхідні Збройним Силам України.
Чим ви займались до повномасштабної війни?
Я завжди хотіла служити в армії, але так сталось, що я журналіст за освітою і за професією. Але довкола мене було багато ветеранів і діючих військовослужбовців, і я зрозуміла, що початок повномасштабної війни – це мій шанс втілити мрію в життя і піти на службу, так як я завжди хотіла.
Як ви потрапили у патронатну службу «Азов»?
Через хороше знайомство я дізналась про існування служби. Мені дуже сподобалась сама концепція про те, що бійці не мають самостійно вирішувати якісь дійсно складні питання. Адже коли ти поранений, твої рідні, якщо вони є, шоковані, їм важко щось зробити. І таких моментів багато, коли людям потрібна підтримка. Мене завжди цікавила соціальна сфера, коли я працювала в журналістиці, я любила найбільше писати на соціальну тематику і займалась свого часу волонтерством, тож це стало мені до душі. Я з радістю погодилась роботу в патронатній службі і кожного дня працювала на максимум.
Чим займається патронатна служба? Які є напрямки роботи?
Взагалі патронатна служба має кілька напрямків. Саме я є медичним куратором для поранених захисників або для хлопців, які звільнені з полону. Також є ще напрямок, який допомагає саме з похованнями, як і героїв з Азовсталі, так і бійців однієї із бригад. Є ще загальний напрямок, який займається комунікацією з батьками полонених, документацією, це комплексна робота. Ми працюємо з певними підрозділами, а не з усіма ЗСУ.
Як довго працює патронатна служба?
Вона існує з 2014 року, була створена саме на базі полку «Азов», допомагала азовцями з лікуваннями, після поранень, з похованнями і з багатьма документальними моментами.
У яких містах працюють патронатні служби?
Перш за все це Київ, Дніпро, Запоріжжя, можемо сказати, що Львів. Крім того, наші волонтери є у Черкасах та Вінниці. Раніше були у Дніпропетровській області, у Павлограді, і в містах де є лікарні, у які евакуювали бійців одразу з передової, стабілізаційних пунктів, тобто, такі прифронтові лікарні. І в цих містах зосереджувались наші працівники або волонтери, які допомагають.
Розкажіть будь ласка, як працює патронатна служба на Львівщині?
Зараз у нас є кілька волонтерів, які допомагають, провідують, спілкуються із хлопцями, які перебувають на лікуванні у Львові. Але, зазвичай, бійці там перебувають тиждень – максимум два і далі їх кудись передають, евакуюють в інші міста, тобто, фактично там є наша діяльність, ми допомагаємо, але не в таких обсягах, як наприклад у Києві чи в Дніпрі.
Як відбувається фінансування служби?
В нас давно існує благодійний фонд. Крім того, в нас є медіавідділ, ми розвиваємо наші соціальні мережі, проводимо збори, намагаємось залучати якомога більшу кількість небайдужих людей, тобто, це донати звичайних українців. Також співпрацюємо із різними спонсорами, які допомагають як і фінансово, так і речами. Намагаємось залучати до добрих справ різні компанії, які потрохи допомагають робити нам добру справу.
Якщо знаєте, у яких бригадах існує патронатна служба?
В полку «Азов» та в 3-тій окремій штурмовій бригаді. Хоча іноді ми також допомагаємо бійцям з інших підрозділів, також бійцями ГУРу опікуємось. Іноді буває таке, що до нас звертаються ветерани «Азову», які зараз служать в інших підрозділах, ми їм також допомагаємо, тобто, всі колишні Азовці теж можуть бути під нашим патронажем, якщо є така потреба.
Як виглядає ваш робочий день? Які завдання ви виконуєте?
Традиційно робочий день починається дуже рано, або ще ввечері або вранці нам подаються нові абіції (списки – ред.). Або ж я починаю із самого ранку комунікувати з бійцями, яких веду. Їхня кількість немала, але називати її я не маю права. Після розмови майже з кожним із них, я їду в лікарні чи військові госпіталі, де також спілкуюся із хлопцями, лікарями, з родичами, якщо є потреба. За необхідності, ми повністю забезпечуємо їх одягом, ліками, допомагаємо рідним, які з інших міст, допомагаємо знайти житло у Києві. Якщо є можливість, оплачуємо із нашого благодійного фонду. Тобто забезпечуємо повністю комфортне лікування. Якщо державна клініка зробила основні маніпуляції та готова віддати у приватну клініку, тоді ми можемо бійців переводити і в наші клініки або санаторії, де є хороші умови, якісна сучасна апаратура для всіх обстежень, дообстежень, можливо, ще додаткових маніпуляцій, аби боєць повернувся у стрій абсолютно відновлений після важкого поранення.
Чи не було відчуття, що ви вигоріли або втомились, адже кожного дня ви спілкуєтесь із людьми, які пережили війну, полон та страшні випробовування, відтак, разом із ними ви проживаєте усі ці історії?
Мабуть, як і в кожній роботі є такий момент, що просто втомлюєшся, але мені дуже легко взяти себе в руки, як і моїм колегам. Ми розуміємо, що в нас ще дуже багато роботи і потрібно якось ставати на рейки. Не можна опускати ні руки, ні носа через те, що попереду ще дуже багато всього, а хлопцям у будь-якому випадку важче, ніж нам, через те, що вони там, на передовій, не мають права ні вигорати, ні сумувати, ні якось переживати, хоча, вони бачать і живуть в набагато іншому світі, у світі справді жахливому, воєнному. Ми маємо бути дуже надійним тилом і тут для вигорання просто немає місця.
Патронатна служба «Азову» займається питанням військовополонених?
Займатись питаннями саме обмінів ми не можемо, через те, що це інші, вищі рівні. Але ми постійно спілкуємось із батьками хлопців, які перебувають досі в полоні. Ми надаємо їм усю необхідну допомогу, підтримку, зокрема, юридичну, іноді фінансову. Ми не покидаємо їх на самоті зі своєю бідою і чекаємо кожного з хлопців.
Ви працювали із тими бійцями «Азову», яких обміняли у вересні минулого року? Можете розповісти про свій досвід роботи?
Так, можу сказати, про всіх тих, ким я опікувалась, що вони мабуть вже повністю адаптувалися та багато чого побороли… Вони прекрасно почуваються. Я дуже рада, що ми можемо зустрітися, просто поспілкуватися… Це був мій перший досвід, але я зрозуміла, що хорошим ставленням, відкритим спілкуванням, позитивними емоціями можна знайти комунікацію з будь-якою людиною і просто відкрити її перед собою і давати максимум усього хорошого, позитиву, допомогу і так можна допомогти.
Як ви думаєте, чи є зараз попит серед військових і цивільних людей на схожі патронатні служби? І чи буде він потім?
Коли я вже ознайомилась добре із всією концепцією нашої роботи і самої служби, то я зрозуміла, що вона необхідна кожному підрозділу…Коли інші підрозділи намагаються зробити схожі служби важливо, щоб це підтримували люди, адже це потребує фінансової підтримки і розголосу. Бувають такі моменти, коли ти приходиш в госпіталь до свого бійця, а всі інші починають розпитувати, що це таке. Тобто навіть самі військові не знають що це, то я їм розповідаю, намагаюся приділити свою увагу всім, хто, цього бажає. Хтось прагне спілкування чи поради щодо медичної документації, проходження військово-лікарської комісії, тобто, всіх тих моментів, які пов’язані з пораненням. В такі моменти я виходжу з госпіталя і думаю – шкода, що немає в цих людей когось, хто б їм допоміг, порадив, навіть телефоном.
На вашу думку, чи реально створити такі служби для всіх бригад?
Я вважаю що реально, але це досить довгий процес. Має бути окрема державна програма і спеціальне навчання для людей, які будуть працювати в таких службах. Мені здається, що у Сполучених Штатах Америки є щось подібне на патронатну службу. Але це ветеранські організації, які допомагають військовим, учасникам бойових дій, або тим, хто звільнились з армії, адже їм також потрібна допомога, підтримка. Є схожі речі і нам потрібно мати таке в себе, адже вже 9 років триває війна і потрібна комплексна, організована і загальнодержавна одна програма для допомоги військовим, як звільненим з полону, так і ветеранам. Ніхто не каже, що це просто, але це необхідно робити.
Розмовляла Ірина Марчук
Найближчим часом наші менеджери дадуть відповідь
