Сергій Бевз: «На жаль, історія нікого не вчить. Націоналістів сприймають як ворогів держави, а зрадників приводять до влади»

Антоніна Скляренко

Нещодавно у Львові політична партія «Національний Корпус» презентувала свою новостворену структурну одиницю – Західний терен. До її складу увійшли осередки та ініціативні групи Львівської, Івано-Франківської та Тернопільської областей.

Західний терен очолив політв’язень режиму Януковича, екс-заступник командира полку «Азов» Сергій Бевз. У 2011-му він на два з половиною роки сів у лук’янівське СІЗО – тодішня влада звинуватила його у «тероризмі».

Це так звана вертикаль між штабом партії «Національний Корпус» та регіональним осередком. У такий спосіб хочемо покращити керованість в процесі роботи на місцях.

Насправді терен – це ще ОУНівський структурний елемент. Поділ, що об’єднує певну територію. Зараз в Україні створено Східний, Західний, Південний терени, формуються ще кілька.

Терен, яким я керую, поєднав у собі Львівський, Івано-Франківський та Тернопільский осередки. Трохи пізніше плануємо доєднати Закарпатську, Чернівецьку та Хмельницьку області.

Ми є достатньо молодіжною структурою. Більша частина нашого активу – це молоді активні люди. У свій час молодь стала рушійною силою у здобутті української держави. Тому нам дуже важливо займатися вихованням людей у патріотичному дусі.

А звідки йому взятися? Молодь залишена сама на себе. За 30 років незалежності жодної централізованої програми зі сторони держави. Хто і що виховує молодь сьогодні? Стратегія «а раптом самі дочитаються…» – погана. З підростаючим поколінням слід працювати багато і невтомно. Адже за кілька років ці молоді люди будуть виборцями. Вони формуватимуть думку, творитимуть майбутнє. Щоб чинити на користь держави, їм треба любити її та нести відповідальність за кожен свій вчинок. Хтось із них піде служити на користь і захист Батьківщини. Тут теж треба дати якісь базові навички для того, щоб нарешті можна було змінити нашу армію. Бо ж попри всі балачки кожної влади у нас велика у цьому напрямку прогалина. Армія змінюється хіба за формою одягу, а не за змістом. Проблеми ж залишились, які й були.

Ми взяли напрямок на розбудову соціально активної мережі для молоді. Створюємо юнацькі табори на кшталт «Пласту» в рамках проекту «Юнацький Корпус». Проект  має за мету надавати дітям основи патріотичного виховання. Крім того, налагоджуємо роботу безкоштовних спортзалів по Україні — проект «Спортивний Корпус». Молодь матиме можливість займатися фізпідготовкою. У гуртках набуватимуть навиків ножового бою, самозахисту.

Таким чином гартуватиметься і патріотичний, і спортивний дух.

На наступний рік ставимо перед собою три основні завдання. Перш за все, донести до жителів Галичини свої ідеї. Щоб вони розуміли, хто такий Національний Корпус, що є в полі нашого світогляду, що несемо своїми вчинками і справами. Плануємо розбудовувати осередки ініціативних груп у райцентрах, містах та селах.

Хочемо налагодити цілу мережу, щоб за умови виникнення проблем, у людей на місцях була підтримка. Плануємо створення юридичних приймалень. Сюди зможуть звертатися громадяни із наболілим. Така робота дасть можливість нам як партії чути, розуміти та реагувати вчасно. Якщо такі звернення є, це може означати, що це може бути системною проблемою і за неї треба братися на більш загальному рівні.

Насправді, за три роки існування політичної партії «Національний Корпус» на Галичині, нам вдалось проробити чимало. Ми були одними із тих, хто блокував російські банки. Нацкорпус Львівщини разом з Нацдружинами заблокували проведення виборів президента РФ у Львові.

Ми домоглися виділення місцевою владою міста Городка 22 гектарів землі для учасників АТО.

Титанічна робота була проведена і у волонтерському напрямку. За 5 років власними зусиллями відправили понад пів тисячі тон гуманітарних вантажів. Придбали та відправили два реанімобілі для «Азову» та 24-ї бригади ЗСУ.

Активісти НК та НД вдалось закрили 3 гральні заклади у Львові. Вже впродовж року патрулююємо парк «Знесіння». Захищаємо його від посягань місцевих аферистів.

З 2017 року у рамках проекту «Пам’ять Нації» у містах Галичини було встановлено 7 пам’ятних хрестів на честь загиблих войнів АТО. Також, в Золочеві було організовано виставку «Ukrania militarica».

Налагоджена донорська підтримка «Одна кров».

І це лише частина з того, що вдалось зробити за цей час. Загалом ми провели близько двох тисяч різноманітних акцій та заходів: починаючи від лекцій та прибирання скверів, закінчуючи акціями прямої дії.

Звичайно, і не одноразово. Думаю, здебільшого це відбувається через те, що досі частина суспільства живе стереотипами радянщини, де в націоналістах бачили лише ворогів і перевертнів. Ця думка і досі в окремих головах живе, і, як не дивно, навіть серед мешканців Західної України, де власне розвивався цей націоналістичний рух. Бо так людей виховала система.

Росія натомість бачить в націоналістах людей, які здатні зламати її плани та повернути Україну на власну орбіту.

В націоналізмі нема нічого поганого. Хіба любити свою землю і боротися за неї – це злочин? Багато країн у світі, де діють націоналісти, показують реальні темпи розвитку. У цих країнах не відбувається нічого такого, що демонструють на каналі «Росія 24».

Як можна бути задоволеними словами, які ллються із телевізора, але насправді розходяться із діями в реальному житті. Що стосується попереднього президента, від нього вимагали одного – визнати помилковість свого призначення щодо Свинарчуків. Якщо б він адекватно відреагував, не було би цих багатотисячних мітингів. Так само і що стосується Зеленського. Він, на жаль, наступає на ті ж граблі. Затуляє очі, вуха, не хоче чути, не хоче говорити та пояснювати свої вчинки. В Україні мільйони людей не розуміють його сьогоднішньої політики на Сході. А йому байдуже. Думає, такі рейтинги, які мав під час виборів, матиме завжди. У Януковича, у свій час, також була непогана підтримка… Але наступають моменти, коли в країні вирішують не ті, що голосують, а ті, що готові щось робити.

Наша держава свідомо починає здавати свої території та поступається своїми інтересами. Це не примирення, як нам намагаються намалювати. Це -капітуляція. Відведення нашої сили ні до чого доброго привести не може. Шкода, що президент не знає нашої історії і не робить висновків з неї. Неможливо умиротворити агресора. Йдучи йому на поступки, точно не слід сподіватися, що він зменшить свої апетити.

На жаль. Але як це донести головокомандуючому? Йому комфортно бути глухим. 1 листопада ми сподівались на розмову з президентом. Приїхали в Тернопіль, де він перебував з візитом. Але людина промчала повз нас на всіх парах і навіть не вислухала запитань. Зеленський не хоче нікого чути. Складається враження, що керівник держави перебуває зараз в так званому солодкому полоні захмарного рейтингу та всевладдя.

Насправді, якщо би наші хлопці не поїхали в Золоте, він би взагалі не звернув уваги і на ті багатотисячні мітинги, які відбувались по Україні.

До певної міри я розумію, що в такому випадку прийдеться діяти силою десь наперекір. Звичайно, ми законослухняні громадяни, діяти будемо в межах чинного законодавства. Так само, як і хлопці, які поїхали туди в Золоте. В них абсолютно легальна зброя, вони її зберігають згідно законодавства. У будь-яку мить ми готові захищати українську землю, як і робили це в 2014 році.

Так, у Широкіному. Але тут романтики мало. Особливо нема що розказувати.

Є два варіанти – або перемогою, або поразкою. Поки що наше керівництво веде нас до поразки. Правда, я сумніваюсь, що люди, які за ці 5 років пройшли через Збройні сили і добровольчі підрозділи, дозволять так просто капітулювати.