регіональні новини
Написати нам
27 Березень, 15:09
Софія Федина: “Після виборів хлопці з передової можуть опинитися в розстрільному списку”

Антоніна Скляренко

Нещодавно відома українська співачка, волонтерка та громадська діячка Софія Федина передала на потреби українських воїнів понад 65 тисяч гривень. Кошти отримала від продажу нового альбому «А я живий». Софія від початку війни допомагає армії, їздить з концертами на передову. Розповіла LMN про настрої у хлопців та що, на її думку, зміниться після виборів президента.

Зустрічаємось з Софією у вівторок зранку біля факультету міжнародних відносин Львівського університету Франка. Співачка тут викладає.

«Зараз такий час, що майже кожен день розписаний по хвилинах – студенти, зустрічі і постійний пошук коштів. Хлопці з передової просять новий квадрокоптер. Поки не можу його купити, не вистачає грошей», – каже Федина, йдемо на розмову у найближчу кав’ярню.

Дорого коштує?

Не новий – 20 тисяч гривень. Ще хлопці просять спеціальну систему, щоб приглушувати сигнали сепаратистів, – за 15 тисяч. Треба їм лампу для системи знезараження води. Вона коштує 9 тисяч гривень.

Виходить, воїнам бракує спеціальної техніки?

Так, квадрокоптерів, дальномірів, тепловізорів, оптичних прицілів. На них гроші виділяються, але цих речей все рівно бракує. Це ж розхідний матеріал на передовій. Сьогодні я можу купити безпілотник, а завтра його нема, зняла техніка сепаратистів.

Базові потреби армії повністю забезпечені. Якщо в якомусь підрозділі бракує форми, берців, касок, броніків чи їжі, це означає, що поганий командир. Він просто не хоче писати офіційний документ, щоб все це його хлопці мали.

Чому саме зараз почали багато говорити про розкрадання в оборонці?

Інформація про розкрадання армії була злита за пару тижнів до оголошення підозри окремим людям. Коли справа стає розголошеною ще до оголошення підозри, окремі люди мають час втекти і замести сліди.

А ще мені найбільше подобається звинувачення, що ми купляли контрабандою деталі у Московії. Цим займався по суті кожен свідомий волонтер. Не тільки «Укроборонпром», не тільки ті люди, проти яких зараз порушені кримінальні справи. Є моменти, коли все рівно, в який спосіб діставати деталі, якщо їх треба негайно хлопцям на передову. Іноді доводиться говорити з дуже сумнівними людьми – і на окупованій території, і Росії, в Казакстані, Пакистані – байдуже.

Волонтери збирають гроші для наших вояків, важлива кожна гривня.  Водночас люди, які наближені до оборонної сфери, розбудували собі друге Межигір’я.

Звісно, це негативно сприймається. Але в державі за таких умов одразу  прийнято звинувачувати президента. А які тут його компетенції? Він може своїм указом посадити когось?

Він має важелі впливу.

Сам президент посадити не може. Він робить подання у Верховну Раду, до Генерального прокурора. Далі – суди. На жаль, від президента залежить лише третина судової системи. Решта відповідальність самих суддів. А хто їх призначає? Верховна Рада. Так, ці люди мають бути покарані. Але не президентом. Ми не можемо неправовим способом будувати правову державу.

Яка найбільша проблема на передовій?

Зовнішній ворог. Коли питають, чому помирають наші хлопці, прошу дати відповідь: а хто стріляє? Коли питають, коли закінчимо війну, питаю: а хто її почав?

На передовій ви часто спілкуєтесь з хлопцями. Які у них настрої перед виборами?

Багато бояться, що з 1 квітня можуть бути зрадниками. Або будуть підпорядковуватись головнокомандуючому, який заставить їх перекреслити все те, що було зроблено за останні 5 років. Або ще гірше – опиняться в розстрільному списку. Багато офіцерів, які добровольцями в 2014 році пішли на війну, зараз мені про це говорять. Вони бачать два напрямки – або буде Європа і НАТО, або назад до розмови з Путіним.

Погоджуються, що ми можемо припинити війну завтра, але лише за однієї умови – здавшись. Але тоді всі, хто стріляли в московських солдатів, опиняються в списку на розстріл як зрадники. Нещодавно кіборга з донецького аеропорту зустріла у Львові, каже: думаю, мене розстрілювати не будуть, а одразу на Луб’янку. Бо багато знаю, а їм ця інформація потрібна.

Хлопці розчаровані?

Ті, хто воює на передку, – не розчаровані. Вони мають з чим порівняти. Знають, де чужі, де свої. Тоді у 2014 році майже кожен другий був зрадником, агентом Кремля, підставляв своїх. Та й по техніці, укомплектуванні: зараз і тоді – це як небо і земля.

Найбільше кричать «я не за те стояв на Майдані» ті, хто не був на Майдані. «Я не за таку державу воював» говорять ті, які не воювали і не дали гривні на зміцнення армії. Найбільше розчаровані в армії ті, які не були на передовій.

Коли закінчимо війну?

Як на мене, тоді, коли будемо в НАТО. Це система колективної безпеки. Якщо ми були б в НАТО, один постріл в одного українського солдата означав би постріл в Америку, Євросоюз. Тоді агресор думав би, перш ніж стріляти. Війна закінчиться тоді, коли один постріл в наш бік буде означати повну зачистку ворога.

Багато солдатів жаліються, що їм не дозволяють стріляти, нема наказу відбивати ворога. Чому так?

Є дуже велика різниця між тактикою і стратегією. Якщо солдат бачить, що по тактичних параметрах гарний шанс атакувати, йому часто не видно загальної картини.

Але ж у штабах їх не видно ще більше?

За ті штаби, якими зараз керують генерал-лейтенант Наєв і Ковальчук, я більш ніж впевнена. Вони пройшли все, що треба було пройти, і своїх бійців не кинули. Бійці їм довіряють. Були в нас сумнівні накази, були зрадники. Були випадки навіть у моїх підопічних, коли порушивши наказ, вони врятувалися, за що потім мали розбірки. Другий момент, військові не завжди можуть розказувати все, є певні умовності. Та якщо послухати новини, які передають на ворожій стороні, почуємо, що і наші стріляють.

А коли кажуть, що у 2014-му ми злили Крим, нагадаю про ту кількість солдатів, яка у нас була – 5 тисяч осіб. І 2 тисячі кілометрів спільного кордону з Москвою. У березні того року я помагала кільком ракетним частинам тут на Львівщині, у них була повна бойова готовність. Розглядалося вторгнення московських військ із півночі. Турчинов нещодавно розказував, коли в Києві були кілька БТРів  і їх також забрали на кордон з ворогом, у столиці не залишилось нічого. І щоб ворог не помітив, що нема кому обороняти всі головні органи влади, взяли кілька БМПешок. Солдати намотували круги довкола Києва, щоб зробити видимість, що їх багато. Ті, хто каже: «Отам ми могли, але не здобули», не бачить загальної картини. На початку 2014 року ми єдине, що могли, – то здатися.

Чи потрібні були мінські домовленості?

Впевнена, що так. В міжнародному судді ООН розглядається справа України проти Росії. У 2008 році Грузія таку саму справу програла, її навіть не взяли до міжнародного розгляду. Не тому, що не було доказів проти агресії Росії. В ООН є велике правило – це обов’язковий період переговорів з агресором. Мінські домовленості і є той діалог, який гарантував наше право розглядатися в міжнародному судді.

Крім того, домовленості тягнуть час. Це зіграло на руку нам, ми зміцнили армію, здобули партнерів, закупили зброю. Без домовленостей, за словами того ж генерала Ковальчука, ми б ховали кілька десятків людей кожного дня.  Тому потрібно вести зараз таку війну на виснаження. Щоб перемогти в міжнародному суді ООН, а вже їхнє рішення не буде підлягати обговоренню.

Буваєте часто за кордоном. За кого там будуть голосувати?

Недавно канадські дослідники виклали інформацію, що діаспора хоче обрати Порошенка, він там перемагає з великим відривом. Але якщо ми говоримо про соцмережі, то в діаспорних групах кинуті великі сили московськомовної тролянини. Спрямовані на те, аби діаспора взагалі відключилася від виборів і не втручалася.

Чому зараз такі великі шанси у Зеленського?

Олігархат, який Порошенко дуже добре обскубав, зараз висунув свого кандидата. Зеленський – це Коломойський. Більшість олігархів – Ахметов, Тарута, Коломойський – щиро ненавидять Порошенка. Бо він обрізав їм контакти з Росією.

Але ж Тарута був колись представником Порошенка?

Колись, але до того, як злив Донецьку область. У Тарути був свій інтерес партнерства з Росією, в результаті втратив купу своїх підприємств. А винен став президент, який не домовився з агресором. В Коломойського на той час бізнес був в Україні і він захищав себе. Тут не треба говорити, що він дуже любив державу, зберіг Дніпропетровщину і створював Правий Сектор як приватну армію з любові до країни. Він захищав себе. Втративши свої контакти в Москві і свої підприємства, олігархи хочуть це повернути. А це можливо, йдучи на діалог з людьми, які вбивають наших хлопців.

То чому саме Зеленський?

У нас реальний запит на нові обличчя. Майдан не привів багатьох лідерів до влади. Зеленський був серйозно продуманий проект. Люди, зав’язані на телевізор, не хочуть думати. У нас є запит на чесного президента. Люди дивляться сереліаду про Головобородька, приймають фікцію за реальність. Як можна асоціювати мультяшного героя з реальною кандидатурою на посаду президента? Те, що він зараз не виходить на дебати, не має прямої мови зі своїм виборцем, мало би бути сигналом, що ця людина поза ефіром нічого не може. Він не має позиції, не розбирається в міжнародних відносинах. Багато молоді каже: «А ми хоч поржем». Питаю: «Де ржати хочете? на Соловках?» Але вони не знають, що це таке. Тут проблема ще і у недоосвіченості людей.

Порошенка звинувачують у невиконанні основних вимог Майдану – корупція, покарання винних у розстрілах.  

Основна компетенція президента – це зовнішня політика, безпека та оборона. Оскільки у нас розпочалася війна, основною його компетенцією стало те, щоби Україна була як така. Україна зараз займає 36-ту позицію за впливовістю у світі, вперше є суб’єктом міжнародних відносин, залучена в усі міжнародні процеси. Ми говоримо про оборону і безпеку – на 2014 році в нас було 5 тисяч бійців і 116 тисяч гривень бюджету. Сьогодні 250 тисяч контрактників, 60 тисяч Нацгвардії, десятки тисяч спецоперацій і 155 тисяч бійців резерву. З цим президент справився.

Невигідно говорити про успіхи, треба казати, що в країні все зле. Близько 150 людей, причетних до справ Майдану, сидить, спільно з суддями, і ще проти 250 іде кримінальне провадження. Але хто про це мовить?

Кричать про тотальну зраду ті, які хочуть жити за старою корупційною системою. Критикують Президента, мовляв, не подолав корупцію. Питаюся, а скільки ви заплатили податків як бізнесмен. Найчастіша відповідь: «Я не буду на ту державу робив». А як ви хочете мати державу, мати пільги, субсидії? На закиди щодо корупції питаю: “Скільки разів ви не занесли хабара?”. «Ну я ж мушу вирішувати якось свою проблему», – чую. Держава некорупційна тоді, коли в ній вибирають некорупційного депутата, контролюють його дії, вже тоді той тисне на своє оточення.

Нинішні події в Україні дуже нагадують 1918 рік. Говорила з істориком Володимиром В’ятровичем, і він погодився зі мною. Ми ми мали державу, але внутрішні міжусобиці призвели до того, що України не стало. Зараз маємо шанс вернутися до тих реалій.

 

 

  • 0
  • 53842

Схожі інтерв'ю