Святослав Літинський: “Протиукраїнський закон вдалось використати нам на користь”

Вже декілька років поспіль з’являються новини про те, як львівський активіст Святослав Літинський бореться за українську мову з всесвітньовідомими компаніями та державними структурами найвищого рівня. Дехто називає Святослава “мовним суперменом”, адже йому вдалось стати першим українцем, який отримав внутрішній паспорт без російськомовної сторінки, та виграти кілька десятків судових справ, що зобов’язали відомі компанії надавати послуги українською. Про те, як розпочиналась боротьба за мову, кого вдалось перемогти, а з ким довелось довго судитись Святослав Літинський розповів “Львівській Мануфактурі Новин”.

Я почав ще у час Помаранчевої Революції: тоді був заклик не купувати російські товари, і я почав дивитися та намагатись не купувати їх, але це було надзвичайно важко реалізувати, бо потрібно звертати увагу на штрих-коди і таке інше. Тому я собі спростив це правило та вирішив не купувати товари, на яких відсутні написи українською мовою.

Потім ця боротьба посилилась, коли прийняли Закон про мову Ківалова-Колісніченка, який  був спрямований на повне зросійщення.  Саме тоді я почав активніше боротись за мову. І, власне, той протиукраїнський закон вдалось використати нам на користь. А якщо конкретніше, то боротьба почалась з того, що я замовив в Інтернеті пральну машинку Samsung. Коли вона прийшла, я побачив, що маркування на ній виключно іноземною мовою.

Сумарно справ вже є близько 30. Серед них є ті, які ми програли в судах, однак насправді ми ці справи виграли. Знову ж таки, формально проти команії Samsung виграти справу не вдалось. Суд постановив, що якщо я повернув пральну машинку, то задовільняти позов в принципі немає сенсу. Тобто по суті я позов програв, однак за результатами я його виграв – суд визнав, що дії Samsung є незаконними, а протягом півроку компанія почала ввозити усі пральні машинки з українською мовою.  Така ж ситуація із компанією Volkswagen та їх імпортерами.

Хоча є й справи, які ми виграли й формально. Серед них позови щодо сайтів державних органів, які надавали інформацію виключно іноземною мовою без перекладу українською.  Зокрема, це позови проти Національного антикорупційного бюро України, Міністерства внутрішніх справ та апарату Верховної Ради України. Тепер вони зобов’язані надавати інформацію українською мовою, а не тільки іноземною.

Важливо усвідомлювати, що якщо нам щось не подобається в державі, не варто плакати в плече коханої людини чи друзів. Від того ж нічого не зміниться. Потрібно робити хай маленькі, але хоч якісь кроки. Таким найменшим, але суттєвим кроком стане надання проблемі публічності.  Найпростіше – написати пост у Фейсбуці із приблизно таким змістом: “Шановна компанія Х прошу поважати україномовного  споживача та не порушувати його прав, гарантованих законом. Тому прошу надати мені те то, і те то.” Це, звичайно, найпростіший спосіб, однак зробити це можуть усі. А складнішим методом боротьби є сформувати позицію та подати позов до суду і зобов’язати компанію щось зробити у судовому порядку.

Так у приватному спілкуванні ніхто й не змушує людину говорити українською! Йдеться про те, що якщо людина виконує якісь державні функції, то в процесі їх виконання вона не повинна порушувати закон, який є свого роду суспільним договором, що має усіма виконуватись. Нещодавно мені вдалось через суд довести, що екс-начальник патрульної поліції Львова Юрій Зозуля, який нині обіймає аналогічну посаду в Києві, порушує правила дорожнього руху. Вдалось довести це, не зважаючи на його посаду. Так само варто боротись і за мову, не дивлячись на статус компаній чи високопосадовців, адже Конституцією чітко передбачено, що мовою державних органів та державних посадовців є українська.