«Це спроба перетворити суд на фарс», – Андрій Іллєнко про справу Ірини Фаріон

19 липня 2024 року у Львові внаслідок пострілу загинула Ірина Фаріон. 29 квітня вона могла б відсвяткувати свій 62-й день народження. Цими днями рідні, близькі та прихильники вшанували її пам’ять, біля будинку висадили іменне дерево та відкрили сквер. Водночас справа про її вбивство досі не завершена. Від початку судового процесу, що стартував 13 січня 2025 року, минуло вже понад рік, але крапку в ній так і не поставлено. Наступне засідання призначене на 1 травня, однак, за оцінками, воно також не стане фінальним.

Про затягування суду, поведінку сторони захисту та значення постаті Ірини Фаріон LMN поспілкувалась з Андрієм Іллєнко, політиком, народним депутатом VII та VIII скликань і офіцером ЗСУ батальйону «Свобода».

Ірина Фаріон це без перебільшення видатна особистість і вже частина української історії. Для мене вона передусім символ боротьби за українську мову. Уся її діяльність, наукова, політична, громадська, була спрямована саме на це. Вона зробила величезну просвітницьку роботу, писала, виступала, створювала програми, щоб популяризувати українську мову. Вона була максимально відвертою у своїх позиціях, не підбирала зручних формулювань. І саме за цю позицію вона заплатила життям.

На жаль, я бачу очевидні спроби перетворити цей процес на фарс. Йдеться про системне затягування, постійні переноси засідань, заміни адвокатів, різні процесуальні маніпуляції. Це виглядає як свідоме зловживання правами стороною захисту.

Ми бачимо, що засідання переносять під різними приводами, то один адвокат не може бути присутнім, то інший. Коли це не спрацьовує, з’являються інші вистави, обвинувачений демонстративно вдає погане самопочуття, відбуваються дивні інциденти прямо в залі суду. Це виглядає як спроба зірвати нормальний розгляд справи.

Складається враження, що ні. Бо замість відповідей на ключові питання, наприклад, що обвинувачений робив біля будинку Ірини Фаріон, чому готувався, шукав інформацію про злочини, змінював зовнішність, ми бачимо уникання конкретики. Натомість увагу намагаються перевести на інше.

Саме так. Це дуже цинічна тактика, намагатися дискредитувати жертву. Звучать тези про те, що вона нібито не така, що її діяльність була суперечливою. Це робиться для того, щоб змістити фокус із вбивства і обвинуваченого на особистість загиблої. Але це не має жодного стосунку до суті справи.

Це спроба створити підґрунтя для пом’якшення вироку. Мовляв, жертва була контроверсійною, а значить це якось впливає на оцінку злочину. Але це небезпечна логіка. Бо тоді виходить, що якщо комусь не подобаються погляди людини, це може бути виправданням для насильства. Це абсолютно неприйнятно.

На мою думку, ні. А вона критично важлива. Саме суспільний контроль може не допустити зловживань і забезпечити справедливий вирок. Ми маємо зробити все, щоб ця справа була доведена до кінця, а винний поніс покарання.

Складно сказати. З огляду на те, як процес затягується, це може тривати ще довго. Але важливо, щоб це був не просто швидкий вирок, а справедливий і обґрунтований.

Це не лише про одну людину. Це про принцип, чи здатна держава захистити своїх громадян і забезпечити справедливість. Ірина Фаріон була символом боротьби за українську ідентичність. І те, як завершиться ця справа, стане сигналом для всього суспільства.