регіональні новини
Написати нам
17 Липень, 16:12
logo-black

Василь Курій: «Якщо ми зараз не зможемо взяти владу у свої руки, нас з часом вивезуть у Сибір»

Юлія Швидко

Учасник Революції Гідності, волонтер, депутат Старосамбірської районної ради Василь Курій – один з небагатьох активістів, які ведуть запеклу боротьбу з незаконною вирубкою лісів. Про цю проблему та методи її вирішення він говорить останніх шість років, але досі залишається непочутим владою. Аби назавжди позбутися «лісової мафії», вирішив сам піти у велику політику. Василь Курій балотується у депутати Верховної Ради в окрузі №125, до якого входять Старосамбірський, Турківський, Сколівський та частково Самбірський райони.

Зустрічаємося з кандидатом у центрі Львова. Під час розмови Василю час від часу телефонують майбутні виборці, розповідають про свої проблеми.

Чотири роки тому люди вас обрали депутатом районної ради. Що тоді спонукало піти у політику?

– Повернувшись з Революції Гідності, багато моїх товаришів сказали: «Майдан – то громадська організація, ми не маємо права йти у політику». Усі з тим згодилися. Але почали помічати, що перетворюємося у песиків, які гавкають під кабінетами та сесійними залами, але ніхто на нас не реагує. Коли хотіли заборонити вивіз кругляка лісу з району, з 88-ми депутатів на голосування з’являлося лише 35. Ми не могли зібрати кворум, бо депутати втікали зі сесійної зали. Тоді з’явилося відчуття, що у цю залу маємо зайти ми.

Голова районної ради відмовляв: «Ой, Василю, вам не треба лізти в то болото. Нам його залишіть». Але як можна вважати майданівців аполітичними, якщо саме вони змінили вектор країни? На виборах люди нас підтримали.

Як, на вашу думку, має виглядати справжній депутат Верховної Ради – з недоторканістю чи без, з якою зарплатою, якого віку?

– Звичайно, що виступаю за зняття недоторканості. Зараз усі перед виборами піднімають це питання. Та навіть, коли її скасують, то нічого не зміниться. Через відсутність реформ у правоохоронних органах – поліції, прокуратурі, судовій системі – немає кому висувати звинувачення, розслідувати справи, виносити вироки. Депутати, гальмуючи реформи, цим і забезпечують собі недоторканість. Маємо багато людей, які й без мандатів депутата Верховної Ради, є недоторканими.

Народний депутат має заробляти не менше 30 тисяч гривень. Також має отримувати фінансове забезпечення на свою команду. Він не повинен думати, як нагодувати сім’ю, а лише про свою роботу. Дивіться, у районній раді веду боротьбу із вирубкою лісу – і вона є ефективною. Чому? Бо я маю власний бізнес, завдяки якому є матеріально забезпеченим.

Вік депутата не має значення. У районній раді бачимо депутатів старшого покоління, які поводяться набагато порядніше, ніж деякі, що вперше попали у раду. Більшість молодих людей мають «покровителів». Ті, втративши власний рейтинг, штовхають молодих наступників на посади, у чиновницькі кабінети. Як показує досвід, у наш час молодість не є еквівалентом порядності.

10458554_1548405605404162_5810425297271118115_n
37345998_1790520231042097_4419384505630982144_o

Чого бракує сучасним політикам?

– У політиці має бути менше брехні, фальші і більше власного гонору. Своїм виборцям обіцяю: якщо потраплю у Верховну Раду, спробую залишитися людиною. Бачимо, що з багатьох осіб, яких під час революцій витягували соціальні ліфти, ми згодом отримували «фарш». Вони не могли стриматися від грошової спокуси. Хоча у цій Верховній Раді були й люди, які не стали гвинтиком системи, тому зараз не йдуть на вибори.

 

З ким плануєте співпрацювати у Верховній Раді?

– Там ідейних партій немає, це все проекти. Якщо брати по ідеології, то я не бавлю себе ілюзіями, що зустріну партію з цінностями, як у мене. У районній раді ми з однодумцями ніколи не ставали членами ситуативної більшості. Голосували за правильні речі, проти – неправильних. У районній раді я ніколи не голосував «утримався». Будь-яке питання або підтримував, або виступав проти нього.

Я не молюся ні на Вакарчука, ні на Зеленського. Буду сповідувати правило «правильного закону». У мене нема стадницьких рефлексів. Думаю, що моя команда та мої виборці допоможуть розібратися, за що голосувати.  Питатиму у них поради.

Як ваша родина сприйняла те, що йдете у велику політику?

– Негативно. Уже зараз мене підтримують – донька, син та майбутня невістка по Сколівщині агітаторами ходять, дружина підключилася до роботи. Але вона жартує: «Якщо між тобою та конкурентом буде різниця в один голос і мій голос стане вирішальним, то віддам його опонентові». Дружина розуміє: чим глибше я в політиці, тим більше віддаляюся від сім’ї. Уже Майдан забрав велику долю мене – Революція Гідності, волонтерка.

Коли я прийняв рішення йти у Верховну Раду, два тижні готував до того дружину. Спочатку було повністю негативне сприйняття. Я її взяв патріотизмом. Казав: «Невже ти не розумієш, якщо ми зараз не зможемо взяти владу у свої руки, нас з часом вивезуть у Сибір. Який зміст будувати бізнес? Його заберуть. Україна стає тимчасовою країною: хтось збоку не хоче дозволити передати далі наші традиції, цінності». Згодилася.

photo_2019-07-17_15-19-38
58639064_2328973684014013_3026718188554420224_n

Можливо, вона просто боїться за вас. Ваші конкуренти – багаті непрості люди. Чи не відчуваєте тиску?

– Мене неодноразово намагалися залякати – дзвінки, листи, публічні погрози. Представники «лісової мафії» обіцяли «помножити на нуль», «знищити», «спалити», «ліквідувати». Я навіть скаржився до поліції. Бувало, що погрози доходили до моєї сім’ї. Я тоді публічно звертався до опонентів: не чіпайте рідних, хочете боротися – воюйте безпосередньо зі мною

Чи не намагалися з вами домовитися?

– Були спроби, правда, заходили здалека. Але я – не та людина, з якою можна домовитися. У 2014-2015 роках було багато таких спроб. Наприклад, мені пропонували зайнятися кадровою політикою старосамбірського «Галсільлісу». Я не йшов на компроміси зі своєю совістю, всі пропозиції виставляв у публічний простір. Мене почали називати «стерильним», «дистильованим».

Але я не поважаю сірий колір, знаю: є білий, є чорний. Буває, молодим депутатам пояснюють: на цей період треба стати «незрячим», а далі буде світле майбутнє. Мене таке не влаштовує. Це метод, яким вчать людей закривати очі на невеликі порушення, а потім доходить, що вони не бачать порушень на мільйонні відкати.

Ви маєте житло у Львові, але з родиною мешкаєте у Лопушанці-Хоминій – віддаленому гірському селі. Чому не перебираєтеся до міста, як це робить більшість людей вашого віку?

– Працюючи за межами села, завжди знав, що ніколи не поїду з Лопушанки. Всі вихідні, свята проводжу лише вдома. За межами Лопушанки для мене не існує ні Пасхи, ні Різдва. Не розумію людей, які вийшли зі села і більше туди не повертаються. Якщо я зараз перейду до Верховної Ради, то багато часу буду проводити у поїзді.

Ви ж навіть книжку про історію свого села впорядкували, правда?

– З товаришем протягом 20 років збирали історію рідного краю. Написали краєзнавчу працю, видали книжку. Поки не було офіційної презентації, проведемо після виборів. Не хочу піаритися на таких речах. Є певні цінності, які не можна втягувати у політику. Наприклад, не сприймаю агітації біля церкви. Дико, коли люди, які називають себе націоналістами, ставлять палатки біля храму. Для мене церква – особливе місце. Не можна агітувати там, де люди розмовляють з Богом.

58381528_2325473987697316_8660438017762131968_n
51193467_2275561272688588_633142432141148160_n

Які першочергові проблеми бачите в окрузі, по якому балотуєтеся?

– Найперше, хочу у місцеві бюджети повернути гроші, які осідають у кишенях «лісової мафії». Для початку маємо визнати її діяльність дуже шкідливою. Далі знайти механізми працевлаштування людей, які зараз гарують на цю мафію. Цьому допоможуть Національний парк, легалізації пилорам з дотриманням усіх законодавчих вимог, діалог з лісгоспами про створення лісорубних бригад,  які зможуть розробляти деревину та продавати на нижніх складах, а не запускати чорних підприємців. Це районові принесе гроші – з тіні виведе 50 мільйонів гривень у рік. Ці кошти зможуть зайти у кожну сільську раду. Край з такими природними багатства має збагачувати місцевих мешканців, а не київських «папиків». Люди, які тут живуть, мають їздити по нормальних дорогах, діти навчатися у відремонтованих школах.

На даний час у нас навіть немає прозорого механізму офіційного продажу дров. Дуже часто лісом у селі керує не лісник, не лісничий, а молодий незнайомий чоловічок, з яким усі домовляються.

Якщо не наведу порядок у лісовому господарстві – то гріш мені ціна. Це робота, заради якої я йду до Верховної Ради.

Кого з нових політиків треба впустити у парламент?

– По 120-му округу йде Тарас Елейко – еталон порядності, дружби та непродажності. Тарас Чолій та Володимир Гаврон – це якісні люди, волонтери, які будуть працювати. Також непогано знаю Ярослава Рущишина, який має колосальний досвід чесного підприємця, борця за Україну. Галина Васильченко, Наталія Піпа – зловив себе на тому, що перераховую кандидатів від «Голосу». Але так виходить, що Святославові у Львівській області вдалося зібрати найкращих.

photo_2019-07-17_15-16-31

Як вважаєте, через скільки років Україна стане розвинутою європейською державою?

– Тут важко сказати. Може, через 10, а, може, й 200 не вистачити. Тут все залежить від якісного проведення реформ. Зараз з чесних політиків маємо сформувати скелет, на ньому наростити м’язи – інтелігенцію. Через низький рівень економіки в Україні бракує шляхетного вчителя, чесного підприємця, мудрого лісника. Далі буде шкіра – наші кордони. Якщо якісно запрацює такий організм, тоді ніхто не зможе зазіхати на Україну. Я колись спілкувався з Міхеілом Саакашвілі, який сказав: «Ви не можете бути слабкими. Ви приречені бути сильними». Тоді подумав: о, бачить нашу міцність. А він додав: «Інакше просто перестанете існувати».

Путін – ворог, але його ми бачимо. Ще маємо прихованого ворога – наш олігархат, який породжує корупцію. Якщо ми збудуємо сильну країну, то дамо по зубах Путіну.

Наразі українці для світу стають донорами лісу, мізків, робочих рук. Аби це змінити, нам треба піднімати економіку. Також важливу роль відіграє правильна реформа правоохоронної системи. Тоді й політика очиститься.

Спочатку реформа поліції йшла у правильному напрямку. Патрульні почали чиновникам виписувати штрафи – вони злякалися. Думали: сьогодні він мене оштрафує, а завтра посадить на 15 років. Тому швиденько згорнули реформу, повноваження поліції поврізали.

Зміна президента сприятиме розвиткові у країні?

– Можливо, ми колись визнаємо, що Порошенко був одним з найкращих президентів. В умовах, в яких опинилася країна, він відіграв ключову роль. Не знаючи достеменно правди, мені тяжко дати об’єктивну оцінку його діяльності. Інформаційний простір перенасичений брехнею. Але точно знаю, що за його керівництва на місцях продовжували працювати відкати та схеми, продумані ще з часів Кучми.

У Порошенка була неправильна поведінка при передачі влади. Він програв у чесній боротьбі. Діяльність його оточення, кадрова політика, корупція та мародерство – ці речі люди не змогли пробачити. Його прибічники по частинах розтягнули рейтинг.

Нового президента поки не можна критикувати. У перших кроках було щось непогане – не домовляється з головами фракцій, ні з ким не панькається. Зараз цілими пачками робить популістські заяви. Але він інакше не може – не має ні виконавчої, ні законодавчої, ні судової влади. Поки людям не може дати хліба, дає видовища.

У Львівській області теж змінився керівник. Люди від нового голови ЛОДА чекають якісних змін. А ви?

– Якщо я не знаю умов, в яких працював Порошенко, то львівську владу я прощупав добре. Це були системні люди, які палець об палець не вдарили, аби змінити політику, все зробити прозорішим та чистішим. Вони зажували область, весь час вона була приспана.

Не один раз з матеріалами про незаконні вирубки лісу заходив у кабінети голови ЛОДА та голови облради. Казали: «Ну та, ну та, ми бачимо. Ого, шукайте, Василю, якийсь вихід. Ви – молодчинка». І все. Вишиті сорочки, гучні фрази, громадські ради – це була бутафорія. Олег Синютка написав заяву на звільнення, коли знав, що і так піде. Але вирішив показати: я – гоноровий.

Зараз чекаю зустрічі з Маркіяном Мальським. Теж до нього принесу папку з матеріалами про зловживання в лісовій галузі. Якщо він мене почує, у цій справі стану його помічником. Якщо ні – опонентом.

 

Фото: зі сімейного архіву Василя Курія

  • 0
  • 3209
Схожі інтерв'ю