Володимир Доманський: «У Брюховичах відбувся своєрідний прорив, селище змінилося. Мешканці це бачать та підтримують»

У неділю в одному із найбагатших селищ Львівщини – Брюховичі – пройшли громадські слухання. Мешканці майже одноголосно висловились за те, що хочуть власну ОТГ. Вважають себе самодостатніми і зовсім не хочуть об’єднуватись зі Львовом. Що допомагає селищу мати бюджет, як у великого міста, як воно розвивається, та  які плани перед собою ставить, LMN поцікавилась у селищного голови Володимира Доманського.

Громада не так не хоче до Львова, як просто розуміє, що є достатньо спроможною і готова об’єднати довкола себе ті села, що є біля нас. Разом з ми зможемо створити потужну об’єднану територіальну громаду, з таким бюджетом, який нам не зможе дати ніхто інший. Зараз бюджет, який проектований в громаді, – у 2,8 разів спроможніший, ніж в усіх ОТГ, які будуть створені на Львівщині. Тому розуміємо, що можемо активно розвиватися. А зі Львовом в нас прекрасні відносини. У 2016 році навіть підписали мемурандум про співпрацю і утворення Львівської агломерації. Ми говоримо так як і Львів – ми за об’єднання, але на базі ОТГ.

До прикладу, Львівська ОТГ, Брюховицька, Солонківська, Давидівська і так далі можуть бути об’єднані у львівську агломерацію, для Львова це буде дуже зручно. Вони матимуть партнерські стосунки з потужними і багатими громадами. А не просто приєднають до себе окремі села.

Громада також розуміє, що в разі об’єднання селища зі Львовом представництво Брюхович у Львівській міськраді чи виконкомі буде дуже малим. І навряд чи зможе той один депутат відстояти інтереси всього населеного пункту.

Тому не розуміємо, чому міська влада Львова має якісь перестороги стосовно  утворення Брюховицької ОТГ. Ніхто, нічого і ні від кого не відриває. Коли говорять, що Брюховичі – це є територія Львова, я їм пояснюю: так, ми входимо у Шевченківський район міста, але територіально і адміністративно є окремо.

На слуханнях було 213 людей, які голосували. «За» проголосувало 199, 14 утрималось. Ті, хто утримався, просто не володіли повністю інформацією, але були готові її сприйняти. Жодної людини «проти» – і це дуже серйозний аргумент.

Окрім того, такі слухання пройшли в тих громадах, з якими ми хочемо об’єднатися. В Домажирі проголосувало за ОТГ 99 %, В Рясній- Руській така ж ситуація, в Ясниськах 100%. Зараз очікуються громадські слухання в Бірках. І те, що я чую від їхніх мешканців, а вони наші сусіди, більшість – за Брюховицьку ОТГ.

Думаю, що у нас демократична держава і у ній прислуховуються до людей. А щодо позиції міста, ну, воно жодного разу не скеровувало нам листа про те, що хоче створити Львівську ОТГ. Правда,  навіть якщо би такий лист був, ми все одно повинні прислухатися до думки громади. А вона свою позицію висловила.

Так, за чотири роки після виборів у Брюховичах відбувся такий собі своєрідний прорив, селище змінилося, і мешканці це бачать та підтримують. Відповідно, ті результати, які ми показали, – це все завдяки потужній команді, яка працює на різних рівнях влади. Наприклад, у нас є депутат Іван Собко (заступник голови Львівської ЛОДА, депутат облради – LMN), який обраний також частково і від Брюхович.  Працює так, як повинен працювати депутат. Дуже багато проектів для селища є його заслугою. Він зумів налагодити нормальну роботу в обласній раді, пояснити позицію Брюхович.

Найбільший успіх те, що у Брюховичах зараз робиться, – це є будівництво нової школи. За проектом, це найбільша школа у Львівській області. Пам’ятаю, як після виборів спілкувалися з Іваном, думали, як маємо це робити, як вибудувати модель, звідки брати кошти. Тоді домовилися, що будемо частково просити в держави, частину даватимемо з місцевого бюджету. Міський депутат Богдана Зубрицька почала працювати у цьому напрямку з містом, щоб і з міського бюджету були надходження. Так, спільними зусиллями, цей великий і дуже важливий об’єкт на сьогоднішній день вже на 65% готовий. Якщо буде все гаразд, можливо, вже навіть цього року ми відкриємо цю школу.

Брюховичі роками не мали центрального водогону, тепер 70% брюхівчан можуть підключитися до центрального водогону. Такі ж проблеми були з каналізаціями. Колись загальною каналізацією користувалося від сили 30%, а тепер – 70.

Подивіться на наші дороги. Всі вони зроблені виключно за гроші селищного бюджету. Хідники, заміна зупинок – нема жодного об’єкта соціального спрямування, де би Брюховичі не зробили якісь кроки. У дорослій і дитячій бібліотеках повністю зроблений капітальний ремонт, що зовнішній, що внутрішній. Ми відкрили народний дім «Просвіта», який 20 років не працював. А за два роки роботи там тепер діють понад десять гуртків, і в них задіяні наші діти. Маємо новий центр культури і дозвілля. Багато заходів проводиться.

Вклали кошти у музичну школу, поміняли дах, зробили фасад, замінили вікна. Зараз хочемо зробити благоустрій – подвір’я. Допомагаємо коштами навіть тим об’єктам, які не на нашому балансі. Скажімо, у лікарню Охмадит поставили цікавий та унікальний майданчик для дітей з вадами здоров’я. Проводимо у цьому закладі внутрішні ремонти.

Така ж ситуація зі спортивною школою. З власного бюджету, спільно з обласною радою – за програмою мікропроектів, залучили туди кошти і поміняли дах. Цього року будемо міняти ще й фасад. Такі об’єкти по мікропроектах – взагалі унікальна ситуація. За весь час Брюховичі були задіяні у близько 30 мікропроектах, зуміли залучити немалі кошти.

У старій школі, яка збудована ще на початку 20 століття. І зараз просто в жахливому стані. Вона і морально, і фізично застаріла. Ми її ремонтували, як могли, але населення селища збільшується, потреби зростають. Живемо ж не на початку 20-го, а в 21 столітті, тому і умови мають бути відповідні. Нова школа – це така своєрідна брюховицька мрія, проект сторіччя.

Скажу так, коли ми прийшли, бюджет був десь 6,7 мільйона гривень  -загальний фонд. Минулий рік ми закрили на рівні 45 мільйонів. Це без жодних створень ОТГ, змін законодавства і так далі. Ми зуміли залучити кошти тих підприємців, які мешкають на території нашої селищної ради. Вони сплачують єдиний податок туди, де вони зареєстровані. У нас багато мешкає  львів’ян, ми переконали їх перереєструватися в Бюховичі і сплачувати податки сюди. Адже їхні податки повинні працювати на селище, де вони живуть.

Ми переконали всіх, хто орендує в нас землю, що кошти за оренду потрібно сплачувати за новою нормативною грошовою орендною оцінкою.

Чесно, вони не хотіли цього робити. З 1990-х років звикли платити мізер, але зараз 98% наших підприємців погодились на це. Так, це складні були перемовини, але бачимо результат – з 7 мільйонів бюджет доріс до 45. І це тільки загальний фонд, а у нас ще є спецфонд. Ми продавали землю і за це будували дороги, будуємо школу, робимо центральний водогін. Землю не роздавали, а продавали, і ці кошти надходили в бюджет. Тому і маємо такі успіхи.

Перш за все – створення Брюховицького ОТГ, якщо його не буде, то і  про якісь плани говорити недоцільно. Завтра Брюховичі просто приєднають до Львова і на цьому наша діяльність припиняється. Що можна зробити за ці 10 місяців, які залишилися до виборів? Я думаю, що ми будемо продовжувати будівництво центральних доріг. Будемо й далі проводити центральний водогін і працюватимемо над мережами каналізації.

А ще хотілося б убезпечити селище та оснастити Брюховичі системою відеонагляду. Завершити корпус дитячого садочку, бо і туди ми також вклали дуже багато коштів за останні 4 роки. І зараз  наш дошкільний заклад один з найкращих у Львові. Планів багато і роботи теж. Але зараз ми мусимо відстояти громаду Брюхович, бо якщо цього не зробимо, той розвиток і та динаміка, яка зараз є, думаю, – скоротиться в рази.

Земля продається, і гроші від цього можуть поступити тільки в одну казну –  бюджет розвитку або спецфонд. Ці кошти видаються тільки на капітальні видатки. Щодо розмов, начебто земля продається дешево, то тут варто розібратися. У нас в Брюховичах свого часу було багато піонерських таборів. Усі підприємства, заводи, які їх мали у власності, – збанкрутували, а табори продали. У нас є багато різних релігійних громад, монастирі, реколекційні центри. Вони купили ці піонерські табори. Об’єкти продані фізичним чи юридичним особам. Коли нас питають, чому ви продали ту чи іншу ділянку, пояснюю: ми не продали. Підприємство, яке володіло цим майном, продало його. Мали сформовану ділянку, сплачували орендну плату за неї, а потім її купили. Ми не можемо поставити цю ділянку на аукціон і поторгувати, щоб вийшла більша ціна. Тільки ті, кому вона належить, мусять її викупити за експертною оцінкою. Люди часто цього не розуміють, а журналісти перекручують. Запрошував ЗМІ, робив екскурсію Брюховичами, роз’яснював: це не є вільна від забудови земельна ділянка, а обтяжена будівництвом, чиєюсь власністю.

Розробили власний сайт, куди кожен день надається інформація про нашу роботу. Про плани та перспективи. Кожен охочий може слідкувати за цією роботою. Це така собі налагоджена комунікація між громадою і адміністрацією селища. Стараємось іти в ногу з часом.

Нарешті ні, у нас підписані угоди між мешканцями і фірмою, яка вивозить побутові відходи. У селищі є декілька загальних смітників, за них сплачує селищна рада. Справа в тому, що у нас відсотків 80, а може і більше – індивідуальні забудови. І мешканці просто не хотіли, щоб ставили ці загальні смітники біля їхніх будинків. Крім того, не завжди можна було проконтролювати, яке сміття викидають.

Були ситуації, коли приїжджали немісцеві, викидали відходи у ці загальні смітники. Постійно ці переповнені баки, хаос, стихійні сміттєзвалища спонукали нас знайти фірму, яка б обслуговувала Брюховичі. Тепер вона є, і є індивідуальні смітники, це дуже зручно. Бувають, звичайно, поодинокі незручності, коли ламається автомобіль чи ще щось сталося, але воно все вирішується.

Думаю, що так. Ми маємо що запропонувати. У нас є термальний басейн. Зараз якраз працюємо в напрямку залучення інвестора, який би збудував у Брюховичах цілий термальний комплекс. Це важлива річ, аби селище розвивалося, отримувало надходження в бюджет, і звісно, малу добру промоцію. Хочемо зробити щось на кшталт закарпатського «Косино». Львів’янам до Косино 200 з лишком кілометрів. До нас було би значно ближче.

І внутрішні, і закордонні. До нас приїздили вже представники з Казахстану, Ізраїлю, сьогодні ведемо переговори з поляками. Правда, є багато чинників, які заважають цьому процесу. Наприклад, казахи одразу відмовились, бо не готові вкладати інвестиції в країну, у якій йде війна.

Поляки краще на це реагують.

Важко сказати. Безумовно той досвід, який здобутий за чотири з лишком років, неоціненний. Адже дає змогу розвиватись і в інших напрямках. Я людина, яка вийшла з бізнесу. Перший мій бізнес – це ювелірний. Був власником двох ювелірних крамниць. Пробував також займатися будівництвом. Тепер, як чиновник, не маю права на комерційну діяльність, тому всі мої колишні справи у замороженому стані. Але вічно на посаді не будеш, колись повернуся до бізнесу.

У бізнесі, безумовно. Ти працюєш сам на себе, що заробив, те й твоє. В цій сфері є чіткіші правила і немає всіх тих речей, від яких ти залежиш. А при державній посаді, ти, на жаль, залежиш від багатьох чинників: від бюджету, умов територіального устрою, де ти можеш впливати, але можеш бути не почутим.