регіональні новини
Написати нам
18 Лютий, 17:13

Ярослав Радевич: «Якби тоді не було Героїв Небесної Сотні, зараз би не стало України»

Юлія Швидко

Стрийський стоматолог Ярослав Радевич у Київ поїхав 30 листопада 2013 року – відразу, як «Беркут» побив студентів. Три місяці на Майдані працював хірургом. Отримав вогнепальне поранення в руку. З 2015 року волонтером возив допомогу у зону АТО. Згодом пішов на війну «контрактником», зараз перебуває на Донбасі.

Радевич телефоном розповів LMN, як 5 років тому відбувалася Революція Гідності і що вона принесла Україні.

 

18-20 лютого 2014 року згадуються як кроваві дні. Коли ви вперше зустрілися зі смертю на Майдані?

 

За місяць до лютневих розстрілів побачив першу смерть. Тоді вже зрозумів, що це не жарти, влада піде у ва-банк. 22 січня 2014 року зранку почув, що хтось загинув. Прибіг на вулицю Грушевського. Коли побачив убитого, подумав, що це знайомий хлопець зі Стрия. Помилився. Виявилося, що загинув білорус Михайло Жизневський. Роздивився його рану. Зрозумів, що чоловік помер від проникаючого поранення великого калібру. То була куля з гладкої зброї. Такі використовують у полюванні. Михайла поклали в медичну машину. Ніс і думав: його вдома чекають батьки.

Того ж дня я ходив повз барикаду, дивився, кому треба допомога. Було багато з травмами очей. Почув: «Медика, медика». Чоловік лежав без свідомості головою донизу. Біля медпункту стояла «швидка». Понесли його до машини. Це був Роман Сеник з Яворівщини. Раптом відчув удар у плече. Рука повисла. Мені вистрілили у плечову кістку, пробило м’які тканини. Скоренько перемотав і забинтував руку. Взяв Сеника між ноги, поклав на каталку. Ще у машині поставили йому крапельницю. Завезли у найближчу лікарню. Попросив лікаря, аби сфотографував кулю, яку витягнули з Романа. Це була бронзова куля для полювання. Через три дні Сеник помер у реанімації. Мені довелося з його телефону повідомити родичів.

 

52351533_253133245606115_66359946257629184_n

Фото: З особистого архіву Ярослава Радевича

Що не можете забути з подій 18-20 лютого?

 

Зранку 20 лютого почули: стріляють, стріляють. По центру Києва літали «швидкі» зі сиренами. Ми зсунули по три письмових столи докупи, накрили простирадлами, поставили лампи, стерилізатор, автоклав – так облаштували операційну.

Почали зносити поранених. П’ять столів у нашій так званій операційній були зайняті. Принесли мертвого хлопчину з Калуша. Через його тіло переступали, бо не було вільної хвилинки покласти під стіну. Поранені волали: «Подзвоніть мамі чи дружині». Але не було часу на дзвінки. Намагалися рятувати кожного, кого ще можна було врятувати. Одному хлопчині автоматна куля влучила в живіт. Намотала кишки. Ми важко зупиняли внутрішню кровотечу. Зрозуміли, що не врятуємо. Несуть на носилках, а він співає «Ще не вмерла України».

 

Що думали у цей момент? Було страшно?

 

Не було часу зупинитися, все обдумати. Розумів, що можу загинути. Підсвідомо приготувався до смерті, у голові попрощався зі сім’єю. Більше думок з’явилося після розстрілів. Зрозумів, що трапилося непоправиме, коли на Майдан винесли труни з тілами Небесної Сотні. Ридав, як дитина. Здавалося, що це мої родичі.

 

Тепер часто кажуть, що хлопці з Небесної Сотні загинули дарма. Як ви вважаєте?

 

Такі жертви даремними не бувають. Якби тоді не було Героїв Небесної Сотні, зараз би не стало України. Уже у 2019 році на карті світу ми би побачили Великую Россию. Ці жертви зберегли суверенність та незалежність нашої країни. Ці смерті стали поштовхом для людей, які пішли на фронт за Україну. Вони стримали ворога, бо тоді не було армії. На Майдані народився патріотизм.

 

Чи зараз достатньо уваги приділяють пам’яті Героїв?

 

Особисто я кожен раз, коли буваю у Києві, заходжу на місце, де гинули хлопці, аби помолитися, віддати честь.

Не сказав би, що про них забувають. Українці й не дадуть забути. Можливо, хотілося би більше уваги, але ми маємо війну. Варто подбати про тих, що зараз йдуть на фронт і з фронту повертаються. Як казав Ісус Христос: «Ви не плачте за загиблими, не турбуйтеся про них. Про них є кому потурбуватися. Подбайте про живих».

Фото (основне) : Gazeta.ua

 

 

  • 0
  • 2470
Схожі інтерв'ю