За місяць до лютневих розстрілів побачив першу смерть. Тоді вже зрозумів, що це не жарти, влада піде у ва-банк. 22 січня 2014 року зранку почув, що хтось загинув. Прибіг на вулицю Грушевського. Коли побачив убитого, подумав, що це знайомий хлопець зі Стрия. Помилився. Виявилося, що загинув білорус Михайло Жизневський. Роздивився його рану. Зрозумів, що чоловік помер від проникаючого поранення великого калібру. То була куля з гладкої зброї. Такі використовують у полюванні. Михайла поклали в медичну машину. Ніс і думав: його вдома чекають батьки.
Того ж дня я ходив повз барикаду, дивився, кому треба допомога. Було багато з травмами очей. Почув: «Медика, медика». Чоловік лежав без свідомості головою донизу. Біля медпункту стояла «швидка». Понесли його до машини. Це був Роман Сеник з Яворівщини. Раптом відчув удар у плече. Рука повисла. Мені вистрілили у плечову кістку, пробило м’які тканини. Скоренько перемотав і забинтував руку. Взяв Сеника між ноги, поклав на каталку. Ще у машині поставили йому крапельницю. Завезли у найближчу лікарню. Попросив лікаря, аби сфотографував кулю, яку витягнули з Романа. Це була бронзова куля для полювання. Через три дні Сеник помер у реанімації. Мені довелося з його телефону повідомити родичів.
