Зіновій Сольчаник: «Друзі застерігали: «Тебе можуть вбити». Син відповів: «Це буде не найгірша смерть»

Юлія Швидко

20 лютого 2014 року від кулі «беркутівця» на Майдані загинув 28-річний Герой України Богдан Сольчаник. Він став одним з «Небесної Сотні». Богдан народився у місті Старий Самбір. Працював викладачем кафедри нової та новітньої історії України Львівського католицького університету. У нього залишилися батьки та брат Степан, мешкають у рідному місті.

Зіновій Сольчаник, батько Богдана, LMN розповів, як 5 років прожили без сина.

-У день, коли загинув Богдан, ми пікетували голову районної адміністрації. Мені подзвонив друг Богдана Павло Сало. Сказав, що трапилося. Був шок. Я не вірив. Потім передзвонив ще раз – він підтвердив, що це правда.

Ми не знали, що Богдан на Майдані, бо він вдома не розповідав, що їздить у Київ. Богданові друзі пригадували, що він перебував в офісі «Опори», коли побачив, що відбувається на Майдані. Там розстрілювали людей. Сказав: «Їду на Майдан». Друзі застерігали: «Тебе можуть вбити». Відповів: «Це буде не найгірша смерть». Ще 19 лютого він в університеті провів пари, ввечері поїхав.

Виявилося, що Богдан на Майдан їздив на вихідних ще раніше, з початку революції. Він був спокійною людиною. Усі акції, де був Богдан, були мирними. Без насильства пройшов пікет обласної міліції після Врадіївки. У Ніч гніву син виступав проти силового захоплення будинку адміністрації, міліції.

-В Україні не змінилося нічого. Прийняття Томосу, підписання Євроінтеграції – це не заслуга нинішнього Президента.

Люди стали менш оптимістичні, ніж були у 2014 році. Розмовляю з мешканцями Старого Самбора і чую зневіру. Наші місцеві масово виїжджають на заробітки у Польщу. За 5 років влада не зробила жодних кроків для покращення життя людей в Україні. Томос – позитивний момент, але це релігійне питання. Політична та економічна ситуація, на жаль, стала ще гіршою.

Минуло 5 років – ніхто за злочини на Майдані не покараний. Хоча в обіцянки Президента ми одразу не дуже вірили. У 2014 році спілкувалися зі слідчим прокуратури по справі Богдана. Той передбачав, що результату не буде. Пояснив: при владі, у прокуратурі залишилися ті самі люди. Його припущення виявилися пророчими. Оті 5 беркутівців, що 5 років сидять на лаві підсудних – це ті, які не встигли втекти. У квітні арештували 30 беркутівців – і за наказом Турчинова їх відпустили. Люди, які прийшли на Майдані до влади, нічого для Майдану не зробили.

-Могло сподобатися, що договір про Євроінтеграцію таки підписаний. Якби Богдан був живий і зараз знову зібрався Майдан, він би туди поїхав. Бо виконали лише одну вимогу. Євроінтеграція була готова, Януковичу залишалося поставити один підпис. Через рік цей підпис поставив Порошенко.

Його б обурювала ситуація, яка є – корупція не подолана, за злочини Іловайська, Дебальцевого ніхто не відповів.

-Так говорити не можна. Люди стояли, аби ситуація покращилася. Люди вийшла за Євроінтеграцію – це виконано. Війна з Росією і так би почалося. Але в цій ситуації люди з Майдану пішли на війну та її зупинили. Жертви Небесної Сотні не були даремними. Просто теперішня влада обманює. Вона бавиться з вогнем ще більше, ніж Янукович. Якщо зараз буде Майдан, він буде радикальним. Співів та танців не буде.

Особисто я змінився. Колись міг змовчати директору, завучу – керівництво треба було слухати. Тепер я що думаю, то говорю. Частина людей змінилася, але цей відсоток малий.

Корупціонери далі залишилися при владі. Але це не надовго. Оці вибори – останній цирк. Через наступних п’ять років українці порозумнішають.

-Людям стає байдуже. Усякі акції на рівні району – це чисто формальність. Пам’ятної дошки у школі, якби не мої та Степанові зусилля, донині не було. Це запитання ще почали піднімати у 2016 році. Влада бездіяльна. Зверталися до обласної ради, депутата Верховної Ради – її встановили.

Людям стає байдуже, забувають, у кожного свої клопоти. Пам’ятаю, як у 2014 році в АТО гинули хлопці – їх зустрічали на колінах біля дороги, усі села виходили. Торік у Турківському районі загинув хлопець – на похороні людей майже не було. Люди звикають до смертей. Включаємо телевізор, чуємо: загинув, поранений – це стає повсякденною інформацією.