Геннадій Когут: «Про «вибраний народ», Старий і Новий Заповіт та про деякі особливості гібридної війни в Україні»

Частина 3

Попередні частини можна прочитати тут і тут.

У притчі «Про милосердного самарянина» Христос показує усю хибність старозавітніх заповідей «вибраного народу», адже самаряни, як і всі не юдеї були «гоями», тобто худобою, яку можна було безнаказано винищувати, приносячи в жертву своєму богові. Ісус змушує їх самих визнати брехливість їх віри.

Нагадаю ще один епізод із Євангелії від Луки. Христос з учнями йде у Єрусалим і проходить через Самарію. Самаряни помилково приймають їх за юдеїв і не хочуть впустити у село. Обурені учні Яків і Іван питають Ісуса, чи хоче Він, щоб вони наслали вогонь із неба і знищили це село, так як робив Ілля, коли його щось не задовольняло. Ця пропозиція учнів свідчить про те, що вони володіли великою силою. Христос зупиняє їх, пояснюючи різницю між Ним і старозавітніми ідеалами, тому що його мета – рятувати душі, а не губити:

52 І Він посланців вислав перед Собою. І пішли вони, та й прибули до села самарянського, щоб ночівлю Йому приготовити.
53 А ті не прийняли Його, бо йшов Він у напрямі Єрусалиму.
54 Як побачили ж те учні Яків й Іван, то сказали: Господи, хочеш, то ми скажемо, щоб огонь зійшов з неба та винищив їх, як і Ілля був зробив.
55 А Він обернувся до них, їм докорив та й сказав: Ви не знаєте, якого ви духа.
56 Бо Син Людський прийшов не губить душі людські, а спасати! І пішли вони в інше село.
(Лук.9:52-57)

Дощечка з “Велесової книги”

Один із найбільших авторитетів церкви, цитату якого я вже використовував у попередніх публікаціях, Іван Златоустий написав досить велику працю з дуже промовистою назвою «Рассуждение против иудеев и язычников о том, что Иисус Христос есть истинный Бог.» (Cвт. Иоанн Златоуст.)
http://www.paraklit.ru/sv.otcy/Zlatoust/…), або інша назва «Против иудеев (последователей новозаветного иудаизма)» (на жаль, не знайшов перекладу українською мовою)

Наводжу без коментарів окремі цитати і раджу прочитати весь текст:

«Нет ничего жальче иудеев: они всегда идут против собственного спасения. Когда надлежало соблюдать закон, они попрали его; а теперь, когда закон перестал действовать, они упорствуют в том, чтобы соблюдать его. Что может быть жальче тех людей, которые раздражают Бога, не только преступлением закона, но и соблюдением его? Поэтому, говорит (св. Стефан):
“Жестоковыйные! люди с необрезанным сердцем и ушами! вы всегда противитесь Духу Святому”
(Деян. 7:51),
– не только нарушением закона, но и неблаговременным желанием соблюдать его.

Конечно (иудеи) скажут, что и они покланяются Богу. Но этого сказать нельзя; никто из иудеев не покланяются Богу. Кто говорит это? Сын Божий.
“если бы вы знали Отца Моего, – говорит Он, – то знали бы и Меня”
(ср. Ин. 8:19).
Какое еще можно привести мне свидетельство достовернее этого? Итак, если они не знают Отца, распяли Сына, отвергли помощь Духа; то кто не может смело сказать, что место то (синагога) есть жилище демонов? Там не покланяются Богу, нет; там место идолослужения. Но пора уже показать, что там, в (синагоге), живут и демоны, и не только в этом месте, но и в самых душах иудеев.
“Когда нечистый дух, – сказал (Иисус Христос), – выйдет из человека, то ходит по безводным местам, ища покоя, и, не находя, говорит: возвращусь в дом мой, откуда вышел. И, придя, находит [его] незанятым, выметенным и убранным; тогда идет и берет с собою семь других духов, злейших себя, и, войдя, живут там; и бывает для человека того последнее хуже первого. Так будет и с этим злым родом”
(Лк. 11:24; Мф. 12:43-45).

Видишь, что демоны живут в душах их, и нынешние – еще лютее прежних. И очень справедливо: потому что иудеи тогда оскорбляли пророков, а теперь ругаются над самим Владыкою пророков.

О чем еще сказать вам? О хищениях, о лихоимстве, о притеснении бедных, о кражах, о корчмничестве? Но для рассказа об этом не достанет и целого дня.»

Це писав не українець і не в наш час, а людина, яка жила в IV столітті і проповідувала справжнє християнство, уклала Службу Божу, яка правиться по всіх церквах і до нині, і кого за його проповіді, за осудження гріхів царської династії і за те, що продав золоті прикраси з митрополичих палат і побудував два центри для підтримки бідноти – двічі зібрання єпископів знімало із посади єпископа Константинополя, потім вигнали в заслання, що стало причиною його смерті.

А тепер кілька слів безпосередньо про Старий Заповіт і його героїв. Я вже наводив приклад того, що Ісус не визнав себе сином Давидовим, не визнали його таким і і юдеї.Попри все те, не було великою честю для Ісуса бути сином Давидовим, адже з усіх біблійних персонажів, він був чи не найкровожерливішим.

Судіть самі. Коли «злий дух від Господа нападав на Саула» (1.Сам.16.14,23; 18.10 ), той хотів вбити Давида:

1 І сказав Давид у серці своїм: Колись я попадуся в Саулову руку. Нема мені ліпшого, як, утікаючи, утечу до филистимського краю, і відмовиться від мене Саул, щоб шукати мене вже по всій Ізраїлевій країні, і я втечу від руки його.
2 І встав Давид, і перейшов він та шість сотень чоловіка, що з ним, до Ахіша, Маохового сина, ґатського царя.
(1Сам.27:1-2)
8 І сходив Давид та люди його, і нападали на Ґешуреянина, і на Ґірзеянина, і на Амаликитянина, бо вони мешканці цього краю відвіку, аж доти, як іти до Шуру, і аж до єгипетського краю.
9 І побивав Давид той край, і не лишав при житті ані чоловіка, ані жінки, і забирав худобу дрібну та худобу велику, і осли, і верблюди, і одежу, і вертався, і приходив до Ахіша.
10 І питався Ахіш: На кого нападали ви сьогодні? А Давид казав: На південь Юдин, і на південь Єрахмеелеянина, і на південь Кенеянина.
11 А Давид не лишав при житті ані чоловіка, ані жінки, щоб привести до Ґату, говорячи: Щоб не донесли на нас, кажучи: Так зробив Давид, і такий його звичай по всі дні, коли сидів на филистимській землі.
(1Сам.27:8-11)

Коли вже Давид став царем, коли вже зґвалтував чужу жінку (матір Соломона Вірсавію, а її законного чоловіка наказав вбити), коли вже його син Амнон зґвалтував свою рідну сестру Тамару і викинув її на смітник, Давид став великим царем – воєводою і тут проявилася його «свята» натура на повну силу:

26 А Йоав воював з Раббою аммонітян, і здобув царське місто.
27 І послав Йоав послів до Давида, і сказав: Воював я з Раббою, і здобув я місто води.
28 А тепер збери решту народу, і таборуй біля міста, та здобудь його, щоб не здобув те місто я, і щоб не було воно назване моїм ім’ям.
29 І зібрав Давид увесь народ, і пішов до Рабби, і воював із нею, та й здобув її.
30 І взяв він корону з голови їхнього царя, а вага її талант золота, та дорогий камінь, і Давид поклав її на свою голову. І він виніс дуже багато здобичі з того міста.
31 А народ, що був у ньому, він повиводив, і поклав їх під пилку, і під залізні долота та під залізні сокири, і позаганяв їх до цегельняної печі. І так робив він усім аммонітським містам. І вернувся Давид та ввесь народ до Єрусалиму.
(2Сам.12:26-31) …

Як то кажуть: «Куди там царю Іроду з ним тягатися». От у кого нацисти і комуністи навчилися.

Але це ще не все. Після такого акту любові він звертається до свого бога у псалмах. Окремі із них є просто «шедеврами». У якій тільки голові могли народитися такі молитви. Але це не викликає здивування у них, тому що у старому завіті бог часто дає вказівки своєму народу, щоб вирізати всіх і дітей, і дорослих і забрати (себто вкрасти) все, що їм належало – щоб збулися на ділі заповіді «не вбий» і «не вкради».

Псалом 108(109)
1 Боже слави моєї, не будь мовчазливий,
2 бо мої вороги порозкривали на мене уста нечестиві та пельки лукаві, язиком неправдивим говорять зо мною!
3 І вони оточили мене словами ненависти, і без причини на мене воюють,
4 обмовляють мене за любов мою, а я молюся за них,
5 вони віддають мені злом за добро, і ненавистю за любов мою!
6 Постав же він над ним нечестивого, і по правиці його сатана нехай стане!
7 Як буде судитись нехай вийде винним, молитва ж його бодай стала гріхом!
8 Нехай дні його будуть короткі, хай інший маєток його забере!
9 Бодай діти його стали сиротами, а жінка його удовою!
10 І хай діти його все мандрують та жебрають, і нехай вони просять у тих, хто їх руйнував!
11 Бодай їм тенета розставив лихвар на все, що його, і нехай розграбують чужі його працю!
12 Щоб до нього ніхто милосердя не виявив, і бодай не було його сиротам милости!
13 Щоб на знищення стали нащадки його, бодай було скреслене в другому роді ім’я їхнє!
14 Беззаконня батьків його хай пам’ятається в Господа, і хай не стирається гріх його матері!
15 Нехай будуть вони перед Господом завжди, а Він нехай вирве з землі їхню пам’ять,
16 ворог бо не пам’ятав милосердя чинити, і напастував був людину убогу та бідну, та серцем засмучену, щоб убивати її!
17 Полюбив він прокляття, бодай же на нього воно надійшло! і не хотів благословення, щоб воно віддалилось від нього!
18 Зодягнув він прокляття, немов свою одіж, просякло воно, як вода, в його нутро, та в кості його, мов олива!
19 Бодай воно стало йому за одежу, в яку зодягнеться, і за пояс, що завжди він ним підпережеться!
20 Це заплата від Господа тим, хто мене обмовляє, на душу мою наговорює зло!
21 А Ти Господи, Владико, зо мною зроби ради Ймення Свого, що добре Твоє милосердя, мене порятуй,
(Пс.108:1-21)

Псалом Давидів 136(137)
1 Над річками Вавилонськими, там ми сиділи та й плакали, коли згадували про Сіона!
2 На вербах у ньому повісили ми свої арфи,
3 співу бо пісні від нас там жадали були поневолювачі наші, а веселощів наші мучителі: Заспівайте но нам із Сіонських пісень!
4 Як же зможемо ми заспівати Господнюю пісню в землі чужинця?
5 Якщо я забуду за тебе, о Єрусалиме, хай забуде за мене правиця моя!
6 Нехай мій язик до мого піднебіння прилипне, якщо я не буду тебе пам’ятати, якщо не поставлю я Єрусалима над радість найвищу свою!…
7 Пам’ятай же, о Господи, едомським синам про день Єрусалиму, як кричали вони: Руйнуйте, руйнуйте аж до підвалин його!…
8 Вавилонськая дочко, що маєш і ти ограбована бути, блажен, хто заплатить тобі за твій чин, що ти нам заподіяла!
9 Блажен, хто ухопить та порозбиває об скелю і твої немовлята!…
(Пс.136:1-9)

Троїцька псалтир

Якщо би вам хтось із ваших знайомих сказав, що той, хто візьме маленьку дитину за ноги і розтрощить їй голову об скелю (бо вона не юдейська дитина, а заповідь «не вбий» стосується тільки юдеїв), що б ви зробили? А ми знаєте, що робимо, ми встаємо і кажемо: «Слава Ісусу Христу!», потім проказуємо «Отче наш» і «Богородице Діво», і знову спокійно сідаємо слухати, як на поминках читають увесь Псалтир, перериваючи його молитвами і мудро киваємо головами. (Хоч би ті псалми повикидували).

А Давид не тільки це на словах просив у свого Бога, але й робив це свідомо до смерті. І навіть помираючи, він думає про вбивство і наказує Соломону вбити чоловіка, який колись його образив, і якому він пообіцяв не вбивати, коли той прийшов просити у нього милосердя. Я, каже, пообіцяв, а ти ні. А Соломон, заодно, наказує вбити свого брата, відразу після того, як дав слово матері не вбивати його.

Але щоб ви не думали, що то тільки Давид такий був, наведу ще кілька прикладів.

Жорстокість пророка Єлисея, учня Іллі, коли він зробив чудо, очистивши воду у місті:

22 І була вилікувана та вода, і так є аж до цього дня, за словом Єлисея, яке він говорив.
23 І відійшов він звідти до Бет-Елу. А коли він ішов дорогою, то малі хлопці виходили з того міста й насміхалися з нього, і казали йому: Ходи, лисий! Ходи, лисий!
24 І він обернувся назад і побачив їх, та й прокляв їх Іменем Господнім. І вийшли дві ведмедиці з лісу, і розірвали з них сорок і двоє дітей…
25 А він пішов звідти до гори Кармел, а звідти вернувся до Самарії. (2Цар.2:22-25)

Це ж справжній фільм жахів!

Ще кілька цитат….

Господь – Муж війни, Єгова – Йому Ймення (Вих.15.3)

Промовив Господь до Мойсея:

1 І Господь промовляв до Мойсея, говорячи:
2 Пімсти мідіянітам за кривду Ізраїлевих синів, потім будеш прилучений до своєї рідні.
3 І промовив Мойсей до народу, говорячи: Озбройте з-поміж себе людей для війська, і будуть вони на мідіян, щоб дати Господню пімсту на мідіян. (Чис.31:1-3)
17 А тепер позабивайте кожного хлопця між дітьми, і кожну жінку, що познала чоловіка на мужеськім ложі, повбивайте.
18 А всіх молодих жінок, що не познали мужеського ложа, зоставте живими для себе. (Чис.31:17-18)
16 Тільки з міст тих народів, які Господь, Бог твій, дає тобі на володіння, не позоставиш при житті жодної душі,
17 бо конче вчиниш їх закляттям: Хіттеянина, і Амореянина, і Ханаанеянина, і Періззеянина, і Хіввеянина, і Євусеянина, як наказав був тобі Господь, Бог твій,
(Повт.20:16,17)

Воістину – не убий! Отакі то старозавітні заповіді. Почитайте їх уважніше. Все, що сказав тоді їхній бог стосувалося тільки взаємовідносин у «вибраному народі».

То чи справді Ісус прийшов, щоб втілити всі ці страхіття в життя, як у цитаті з Євангелія від Матвія дописали «вибрані»:

17 Не подумайте, ніби Я руйнувати Закон чи Пророків прийшов, Я не руйнувати прийшов, але виконати.
18 Поправді ж кажу вам: доки небо й земля не минеться, ані йота єдина, ані жаден значок із Закону не минеться, аж поки не збудеться все.
(Матв.5:17-19)

І збулося, коли іменем Христа «свята» інквізиція спалила на вогні, прилюдно мільйони людей, коли роздавалися індульгенції за гріхи, коли католики поляки вбивали православних українців, а українці поляків, коли оголошувалися хрестові походи, коли вирізали один одного у Варфоломіївську ніч, коли доносили в КДБ про те, що почули на сповіді, коли московська церква благословляла на війну в Іраці, у Чечні, у Грузії, в Україні…

А ось і ще одна цікава ісорія про левита (тобто священика), який, як справжній м’ясник, розрізав свою наложницю – жінку на 12 кусків і розіслав своїм браттям по вірі:

15 І зійшли вони туди, щоб увійти переночувати в Ґів’ї. І він увійшов та й сів на майдані того міста, та ніхто не брав їх до дому переночувати.
16 Аж ось старий чоловік іде ввечорі з поля з своєї роботи. А цей чоловік був з Єфремових гір, і він був приходько в Ґів’ї. А люди того місця сини Веніяминові.
17 І звів він очі свої та й побачив того чоловіка мандрівника на міському майдані. І сказав той старий чоловік: Куди ти йдеш та звідки приходиш?
18 А той до нього сказав: Ми переходимо з Юдиного Віфлеєму аж до узбіччя єфремових гір, звідти я. І ходив я аж до Юдиного Віфлеєму, і йду до Господнього дому, та нема нікого, хто взяв би мене до дому.
19 Є й солома, і паша для наших ослів, є хліб та вино мені й невільниці твоїй та слузі з твоїми рабами, не бракує жодної речі.
20 І сказав той старий чоловік: Мир тобі, нехай уся недостача твоя на мені, тільки на майдані не ночуй!
21 І він увів його до свого дому, і дав ослам корму, а самі вони пообмивали ноги свої та й їли й пили.
22 Коли вони звеселили серце своє, аж ось люди того міста, люди розпусні, оточили той дім та стукали в двері. І казали вони тому старому чоловікові, власникові того дому, говорячи: Виведи чоловіка, що ввійшов до дому твого, і ми пізнаєм його!
23 І вийшов до них той чоловік, власник того дому, та й сказав їм: Ні, мої браття, не робіть же ви зла! По тому, як увійшов цей чоловік до мого дому, не зробіть такої гидоти!
24 Ось дочка моя дівчина, та його наложниця, я їх виведу, а ви візьміть їх, і зробіть їм, що вам до вподоби, а тому чоловікові ви не зробите цієї огидної речі!
25 Та ті люди не хотіли слухати його. І схопив той чоловік свою наложницю, і вивів до них назовні. І вони познали її, і безчестили її цілу ніч аж до ранку, і відпустили її, як зійшла рання зоря.
26 І прийшла та жінка, як ранок вертався, та й упала, і лежала при вході дому того чоловіка, що пан її був там, аж до світу.
27 А пан її встав рано, і відчинив двері дому та й вийшов, щоб іти своєю дорогою, аж ось та жінка, його наложниця, лежить при вході до дому, а руки її на порозі.
28 І сказав він до неї: Уставай і підемо! Та вона не відповіла, бо вмерла. І взяв він її на осла. І встав той чоловік, і пішов до свого місця.
29 І ввійшов він до дому свого, і взяв ножа, і схопив свою наложницю та й порізав її за костями її на дванадцять кусків, і порозсилав по всій Ізраїлевій країні.
30 І сталося, кожен, хто це бачив, то говорив: Не бувало й не бачено такого, як це, від дня виходу Ізраїлевих синів з єгипетського краю аж до цього дня! Зверніть увагу на це, радьте та говоріть!
(Суд.19:15-30)

Між іншим, всі вони стали на захист левита, бо він же не згрішив. Що цікаво, що юдеї дуже часто роблять свої справи до того часу, як зійде зоря. Яків – один із прабатьків юдеїв також боровся вночі із невідомою істотою, поки не зійшла ранішня зоря (ми з нашого фольклору добре знаємо, хто боїться ранішньої зорі і співів півнів):

25 І зостався Яків сам. І боровся з ним якийсь Муж, аж поки не зійшла досвітня зоря.
26 І Він побачив, що не подужає його, і доторкнувся до суглобу стегна його. І звихнувся суглоб стегна Якова, як він боровся з Ним.
27 І промовив: Пусти Мене, бо зійшла досвітня зоря. А той відказав: Не пущу Тебе, коли не поблагословиш мене.
28 І промовив до нього: Як твоє ймення? Той відказав: Яків.
29 І сказав: Не Яків буде називатися вже ймення твоє, але Ізраїль, бо ти боровся з Богом та з людьми, і подужав.
30 І запитав Яків і сказав: Скажи ж Ім’я Своє. А Той відказав: Пощо питаєш про Ймення Моє? І Він поблагословив його там.
(Бут.32:25-30)

І з тих пір почав той народ називатися Ізраїль, тобто богоборець, і продовжує боротися з Богом, який не боїться світла, бо сам є Світлом. І такими епізодами багатий увесь Старий Заповіт. А тепер дайте відповідь на такі запитання:

– Чи може зло породити добро?
– Чи може жорстокість породити милосердя?
– Чи може ненависть породити любов?
– Чи може лицемірство породити порядність?
– Чи може брехня породити правду?
– Чи може тьма духовна породити світло?
– Чи може старий заповіт народити Нового?

Не може, тому Ісус звернувся до своїх учнів і відтак і до нас, кажучи:

34 Нову заповідь Я вам даю: Любіть один одного! Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви!
35 По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою. (Iван.13:34-35)

А тепер подумайте, чи такий великий кримінал чинили Іван Франко, Леся Українка, Григорій Сковорода, Тарас Шевченко, Олесь Бердник, Володимир Шаян і інші славні сини нашого народу, коли не хотіли поклонятися старозавітному богу.

Але про це вже іншим разом…

P.S. Старозавітні євреї називали себе рабами божими і були справжніми рабами-підлими, жорстокими і невинуватими, бо вони тільки виконували волю свого Бога.

Христос дав нам одну молитву «Отче наш», щоб витравити з наших душ рабів. Це молитва сина і дочки до батька, молитва любові і одночасно молитва свідомого вибору синівства, з усією відповідальністю за свій вибір.

Напевно, мені закинуть юдофобію, але це не так, це лише спроба очистити нашу історію, нашу віру, нашу свободу від брехні і очорнення. Нехай живуть собі юдеї на своїй обітованій землі і славлять свого бога, а ми будьмо добрими християнами, шануймо свою історію, свої звичаї і свої традиції.

Слава Ісусу Христу!

Слава Україні!