«Єдиним можливим результатом цієї війни буде відкриття Ормузької протоки», – директор Центру близькосхідних досліджень Семиволос

Правила гри на Близькому Сході стрімко змінюються, а заяви США про швидке завершення війни в Ірані викликають дедалі більше запитань. У центрі уваги зміна військових операцій, ризики ескалації та боротьба за контроль над Ормузькою протокою. Про це в інтерв’ю «Львівській мануфактурі новин» повідомив директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос.

Операція «Епічна лють» мала б бути завершена. Це процедурний момент. Тобто до 1 травня треба було або подавати в Конгрес на продовження цієї операції, або її завершувати. І власне Трамп, розуміючи, що в Конгресі це викличе величезні дебати, зробив цей процедурний крок, якби припинивши цю операцію.

По факту, війна продовжується. Вона просто зараз перебуває в такому напівзамороженому стані. І виглядає, що американці станом на зараз не мають плану, як діяти далі.

А оскільки є така чітка і зрозуміла логіка цієї війни, починалася вона імпліцидно з тверджень про те, що Сполучені Штати Америки повалять режим. А як ми бачимо, ситуація розвивалася в іншому напрямку. Режим вони не змогли повалити. Натомість, вбивши тих керівників Ірану, які були станом на 28 лютого, вони отримали нове керівництво, яке є ще більш радикальним і яке менш готове йти на поступки.

Більше того, це керівництво демонструє новий підхід в іранській стратегії. Тобто вони готові як до переговорів, так і до ескалації, причому одночасно. І це, звісно, нова реальність, з якою зараз стикаються не лише Сполучені Штати Америки, а і арабські країни.

Другий момент, який також постійно підкреслювали, це ядерна зброя. Я тут можу звернути увагу на те, що в 25-му році за результатами 12 денної війни Трамп заявив, що США повністю знищили всі можливості Ірану щодо створення атомної бомби. Але вже через рік або навіть менше вони заявляють, що Іран стоїть на порозі створення ядерної бомби. Тобто або перше твердження було неправдивим, або друге.

Третій момент пов’язаний з Ормузькою протокою. До 28 лютого вона була абсолютно вільною. Після початку війни Іран здійснив заходи по її блокуванню, вважаючи, що це стане козирем на переговорах.

Це показує, наскільки в США погіршилася ситуація зі стратегічним плануванням. Закриття протоки та удари по інфраструктурі арабських країн були так званими «відомими невідомими», які потрібно було прораховувати.

Як ми бачимо, розрахунок провалився. І сьогодні відкриття Ормузької протоки є ключовим. Реальна ситуація полягає в тому, що єдиним можливим результатом цієї війни буде відкриття протоки, яка до війни була відкрита.

Я думаю, тут ми маємо ввести ще один елемент час. На чиєму боці він грає.

Якщо подивитися на Трампа, то він має обмеження вибори, ціна на бензин, внутрішнє незадоволення, падіння рейтингу. Якщо республіканці програють Конгрес, його адміністрація стане кульгавою качкою. Тому йому потрібно швидко виходити з цієї війни і показати перемогу.

Що може бути перемогою? Наприклад, відкриття Ормузької протоки. Але іранці виставляють ультиматум, який складно подати як перемогу.

У Ірану теж є обмеження. Перше це нафта. Вони мають приблизно 60-70 днів, щоб заповнити всі ємності. Після цього доведеться зупиняти видобуток.

Є ще фактор виплат військовим. Затримка зарплат уже становить понад 30 днів. Якщо вона перевищить 60-90 днів, рівень лояльності може знизитися.

Водночас Іран запровадив карткову систему розподілу харчів, що дозволяє контролювати населення і відтерміновувати соціальні вибухи. Тобто Іран до цієї війни підготовлений краще.

Я би сказав, що Іран мав певну дорожню карту на 30, 60 і 90 днів.

Не варто очікувати якихось активних дій від арабських країн. Максимум це войовнича риторика. Об’єднані Арабські Емірати не втрутяться у війну, бо це суперечить їхнім стратегічним інтересам. Врешті решт, вони платили США за безпеку.

Те, що американці не змогли повністю виконати свої зобов’язання, вже викликає претензії. Деякі країни, зокрема Саудівська Аравія, вже говорять про диверсифікацію безпеки.

З цієї точки зору ми виявилися донором безпеки. Несподівано, але це факт. У нас є одна системна проблема — хороші рішення часто гальмуються бюрократією. Я сподіваюся, що ці проблеми зменшаться.

І ефективність наших дій у цьому регіоні, реакція української влади на запити партнерів і підрозділів визначатиме, наскільки успішною буде ця участь.