Скрізь у світі існують місця, які стають не лише свідками історії, але й символами міцності, віри та надії. Одним із таких місць є Гарнізонний храм святих апостолів Петра і Павла у Львові, який розташований на вулиці Театральна, 11. Цей храм не лише втілює в собі духовність і віру кожного вірянина, але й став відображенням мужності та відданості у складні часи війни. Дозвольте нам відкрити сторінки цієї неперевершеної історії разом з Олегом Друздєвим, істориком, директором музею Підземелля Гарнізонного храму святих апостолів Петра і Павла та завідувачем музею історії Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.
Розкажіть будь ласка про Гарнізонний храм у історичному контексті. Хто, коли і як заснував храм, коли відбулась перша літургія?
Гарнізонний храм святих апостолів Петра і Павла ЛА УГКЦ має умовно дві дати народження. Перша дата – це 9 вересня 1630 р., коли храм вперше в історії відкрили для вірян після початку будівництва. Друга – це 6 грудня 2011 р., коли церкву знову відкрили після 65 років, коли вона використовувалася в якості книгосховища. Нагадаю, з 1946 року храм був закритий радянською владою і використовувалася спершу як склад паперу, а з 1960-их як фондосховище Львівської національної наукової бібліотеки імені Василя Стефаника. Сумарно, в стінах храму знаходилося близько 2,5 млн. книг. У 2011 р. ці книги перевезли до інших приміщень. Це дало можливість знову відкрити церкву для вірян. Відтак, львів’яни та гості міста отримали можливість знову потрапити до одного з найбільших барокових храмів міста. Так що історія цієї святині давня і має багато цікавих сторінок.
Як храм пристосовувався до реальності воєнного стану, яким чином працює сьогодні?
Реальність воєнного стану до цих стін прийшла ще в 2014 році. Храм став одним з центрів збору допомоги військовим та постраждалим. Капеланське ж служіння поступово набувало все нових форм та масштабів. Умовно таку собі «рамку» служіння можна описати так: все, що може допомогти врятувати життя нашим воїнам. Так це працює й сьогодні.
Які особливі події або історичні моменти пов’язані з Гарнізонним храмом, що робить його символом не лише віри, але й мужності та відданості?
На мій погляд, все розпочалося з Майдану. В цей час, храм був відкритий навіть цілодобово. Сюди вперше почали приносити допомогу протестуючим і так храм почав поступово ставати своєрідним центром життя громади. Початок війни лише активізував цей процес перетворення з простого храму в один з центральних (я б навіть сказав центральний) місць не лише релігійного, а й громадського життя Львова. А далі… далі для кожного свої події зробили цей храм особливим. Для мене, наприклад, дуже символічним стало перевезення березового хреста з тодішньої зони АТО/ООС. Він став своєрідним способом свідчити для людей, особливо з інших країн, про те, що війна реальна, а не просто десь там, в стрічках новин. Тому, Гарнізонний храм наповнений багатьма символами і змістом, який для кожного є свій. І мабуть, в цьому його й особливість: кожен має свою причину любити цей храм.
Які новації або ініціативи запроваджено для сприяння духовного розвитку та спільноти?
Мені важко щось назвати словом «новація», бо це завжди вимагатиме якогось порівняння чи контексту. Я скажу так, душпастирська робота у храмі організована належним чином. Храм відкритий весь день, протягом дня кожен бажаючий може прийти на духовну бесіду чи скористатися можливістю посповідатися. Розклад Літургій досить зручний і, що не менш важливо, тут організовано багато Літургій. Це дає змогу практично всім бажаючим прийти до храму на молитву, практично в будь-який час. Разом з цим, храм живе активним культурним життям. Тут проводяться багато подій, виставки, концерти, екскурсії і т.д. Тому насправді спільнота цього храму живе активно.
Які виклики стоять перед Гарнізонним храмом сьогодні, і як вони вирішуються?
Перший і, мабуть, головний виклик – це війна. Допомога та підтримка наших військових – це першочергове завдання. Далі є теж важливий напрям роботи з сім’ями військових. Паралельно з цим, є й інша душпастирська робота, адже Гарнізонний храм відвідують дуже багато й невійськових людей. Окрім цього всього, ще йде реставрація самого храму, яка теж займає багато зусиль. Тому викликів багато. Кожен з цих напрямів, які я назвав, на практиці реалізується через величезну кількість різних заходів та подій, тому служіння військових капеланів направду є досить складним. Та добрі справи не залишаються без відгуку в суспільстві. Тому, завдяки підтримці як прихожан, так меценатів й інших людей доброї волі, вдається реалізовувати багато амбітних проектів.
Які плани та перспективи розвитку храму на майбутнє? Яким чином планується зберегти його унікальний характер і важливість для міста та його мешканців?
Планів, як завжди, багато і про них найкраще міг би розповісти настоятель храму та голова місії Центру Військового Капеланства – о. Тарас Михальчук. З останніх реалізованих ініціатив варто згадати про відкриття «Простору сміливих» для дітей військовослужбовців. Це місце, куди можуть приходити діти віком від 6 до 17 років, щоб цікаво і з користю провести свій час. Тут планують організовувати перегляд фільмів, вивчення англійської мови, різні майстер-класи та ігри. Вхід до цього простору знаходиться в храмі і працює він щодня з 14 до 19:00 год. Звісно, існують й інші проекти та плани, які реалізуються по мірі можливостей. Щодо збереження унікального характеру та важливості для міста та мешканців, то на мій погляд, тут все просто. Своєрідним гаслом капеланського служіння є вислів «Бути поруч». Реалізація цього гасла дає можливість Гарнізонному храму завжди бути актуальним і потрібним людям. Капелани завжди одні з перших реагують на виклики, які постають перед суспільством, намагаються максимально допомогти тим, хто цього потребує і бути там, де вони найбільш затребувані. Наприклад, зараз маємо час війни і капелани є разом з нашими Захисниками та Захисницями на фронті та поруч їхніх рідних тут. І власне, ось це перебування поруч і дає можливість завжди бути актуальними, потрібними та важливими для міста та його громади.
Гарнізонний храм святих апостолів Петра і Павла залишається невичерпним джерелом надії, віри та любові, яке несе світло і утіху усім, хто звертається до нього.
Розмовляла Олена Пержола
Фото Марія-Анастасія Гусар та з відкритих джерел
Найближчим часом наші менеджери дадуть відповідь
