Тарас Возняк: «Війна буде продовжуватися. Вона не залежить ні від Порошенка, ні від Тимошенко»

Вікторія Цимбаліста

Які шанси в кандидатів на посаду президента України та яка участь Львівщини у прийдешніх виборах, LMN поцікавилася у політолога Тараса Возняка.

Спілкуємось у приміщенні Львівської національної галереї мистецтв імені Бориса Возницького. Тарас Возняк є її директором.

Багато людей в таких травмованих суспільствах, як наше, не хочуть публічно виголошувати свої погляди. Тому або маскують свою позицію, або ще не мають її. У нас система попереднього вивчення рейтингів  дуже квола і маловірогідна.

Не всім соціологічним інституціям можна довіряти, як би помпезно не звучали їхні назви – Інститут, Академія. Деякі з них створені лише під конкретні вибори для оприлюднення псевдоінформації.

До того ж навіть результати правдивих соцопитувань наразі ще ні про що не говорять. Суспільство змінює свою думку і буде це робити до самих виборів.

Я б не сказав, що показники 12-16% – високий рейтинг. Це ж не 56-70%. Чим вирізняється ця передвиборча кампанія, то це величезним антирейтингом, практично в усіх кандидатів. Кожен із них має якесь тверде ядро свого електорату, проте решта виборців за жодних обставин не будуть голосувати за того чи іншого кандидата. Тому тут результати виборів неможливо передбачити.

Найбільший здобуток, який зробив Порошенко, ми не зауважуємо. Четвертий рік країна більш-менш спокійно розвивається. І ми не задумуємося про те, що, скажімо, у більшій частині країни живемо спокійно. Ось гляньте, Львів не бомбардують,  у нас не відбуваються терористичні акти. Хтось же про це дбає. Людина, котра вільно дихає, не зауважує цього. Але тільки на пару секунд перекрити їй кисень – починає цінувати повітря.

Невдячне українське суспільство не бачить цього явного здобутку. У людей одна претензія: але ж він не припинив війну. А чи можна було її припинити? Думаю, ні. Порошенко привселюдно покаявся, що дозволив собі у це повірити. Але це була і його помилка, і наша. В нас усіх 2014-го були ілюзії, що ми до нового року припинимо бойові дії.

Але і тут є багато позитивних змін. У 2014-му української армії просто не було. А зараз вона одна з найкращих в Європі. І щодо досвіду, думаю, ніякий німецький Бундесвер чи угорська армія, яка налічує 18 тисяч осіб, не може з нами зрівнятися. В  українському війську перебуває близько 300 тисяч кваліфікованих кадрів. Якщо порахувати усі підрозділи, то буде ще більше. І це все створено практично з нуля.

В економічному плані ми теж піднялися. Зараз в Україні достатні валютні резерви, щоб могти утримувати гривню в тому стані, в якому вона є. Зауважили, що останнім часом не відбувається різких інфляційних стрибків? А долар нині міг вже вартувати 50-80 гривень. А вже впродовж кількох років спостерігаємо макроекономічну стабільність. Якісь мікрозсуви є, але вони не відчутні, не дратують.

Кожна валюта інфлюює. Євро також. Якщо немає гнучкості між інфляцією і дефляцією, то це призводить до економічної неуспішності.

Зараз Україна має економічний зріс  3-4%. Десь 1-2% наших економічних здобутків з’їдає війна. Якби не війна, ми мали б 5-6% приросту. І це абсолютно пристойна цифра для будь-якої європейської держави. Не забуваймо, що це в умовах, коли було втрачено 20-25% нашої економіки. Україна змогла перебудуватися. Переорієнтувати свої експортні потоки.  Торгівля з Росією, що б там не кричала преса, не так розвивається, як раніше. Все переорієнтовується на Європейський союз. А разом з тим і на Індію, Китай, крани третього світу.

Є проблема в боротьбі з корупцією. Але наше суспільство готове бути корумпованим. В Німеччині важко собі уявити, аби хтось платив за пологи у державній лікарні в кишеню лікарю.

– Не з корупцією, а хабарництвом. Первинне значення корупції полягає в тому, що не працює державний механізм. От поліцейський не охороняє тебе, лікар не лікує. Якщо таке відбувається, людина шукає інший спосіб і на якомусь етапі витягує гроші, дає хабар. Основа корупції – в дизфункційності державного апарату.

Велике недопрацювання Президента – це надважке просування судової і медичної реформи. Багато лікарів звикли надавати послуги, користуючись державним приміщенням, обладнанням, а кошти забирати собі.  І вони не зацікавелені у медичній реформі. Так само і частина суддів – безплатно користуються кабінетами, наданими їм привілеями, а за судові послуги беруть собі комерційну ренту. І це десятки тисяч компетентних впливових людей. Зламати їх не так просто.

Думаю, медицина повинна таки переходити на платну основу. Люди і так за все платять. Що стосується судової системи, то, очевидно, просто треба засновувати інші структури. Зменшувати кількість дозвільних регуляцій. Ну, скажімо, будує якийсь дядько в Самбірському районі собі шопу. За Януковича вже дійшло до того, що затвердження планування приймалося ледь не на рівні Кабміну, в Києві. Всі корупційні потоки мали спливати туди. Будувати шопу мають на рівні дозволів в сільраді, не далі. Тоді диверсифікація прийняття рішень зменшує кількість потреб судитися. Що більше буде регуляцій, тим більше матимуть роботи судді, тюремщики, поліція. А там де приймають рішення ці конкретні особи, там є величезна спокуса корупційної ренти.

Війна буде продовжуватися. Вона, на жаль, не залежить ні від Порошенка, ні від Тимошенко. Вона буде довго. Поки буде жити Путін. Тому що він не відступиться. Але Путін не тільки як персона, а як «колективний путін». Поки в Росії не збанкрутує вся ця кагебістсько-бандитська піраміда. Війну можна припинити тільки дуже жорстким пресингом всього світового співтовариства. Боротьба ведеться не лише там, де хлопці в окопах, а більше в кабінетах дипломатів у Вашингтоні, Брюсселі і в Берліні особливо.

Війна може посунутися дальше, якщо новий президент зробить будь-які поступки Путіну. Адже це може викликати жорстке збурення в українському суспільстві. Ми отримаємо ще один Майдан. А в результаті – подальші втрати території – бо ж Путін цього не пропустить, як не пропустив у 2014 році. При зміні влади є велика небезпека непередбачуваних процесів і подальшого розгортання агресії Росії.

– Олігарх Коломойський вчергове розкладає яйця в різні кошики. Добиваючись зняття з-під арештів свого майна і активів, а цей арешт на майно Коломойського, до речі, є великим здобутком теперішньої влади – цього теж ніхто не бачить. А ця його реакція у вигляді розкрутки та висунення у президенти Зеленського – такий собі спосіб потролити владу та закласти ресурс, який можна буде продавати потім або Порошенко, або Тимошенко чи комусь іншому. Залежно чиї карти зійдуться  в другому турі.

Що стосується самих «артистів», як на мене, це вкрай безвідповідальні люди. На фронті загинуло вже 10 тисяч людей. Хлопці такого віку, як Вакарчук чи Зеленський, не бавляться в дитячі забавки, не кривляються на сцені, а віддають життя за Україну. А ці люди для підвищення власного рейтингу, обслуговуючи олігархів, абсолютно цинічно і підло спекулюють важливими речами. Це може закінчитись дуже трагічно. Як на мене, ці обидва кандидати – глибоко аморальні люди.

Шанси, боюся, невеликі, – усміхається. – А все решта – це політична боротьба. Якщо відкинути «клоунів» і чиїсь забавки, то видно, що в ці президентські перегони закладено парламентську кампанію. Кандидати, зокрема Тимошенко, Садовий, нібито йдуть в президенти, а насправді готують ґрунт у Верховну Раду. Роблять імідж своїм партіям і собі, щоб потім ввійти у вибори до Верховної Ради і сформувати свої фракції у парламенті.

На Львівщині достатньо консервативне суспільство. Думаю, тут переважно будуть голосувати за чинного президента – хоча без фанатизму. Не зважаючи, що багато кандидатів – вихідці регіону. Згадайте, як було раніше. На перших вборах йшли Кравчук і Чорновіл. Всі голосували за Чорновола. На других – Кравчук і Кучма. Віддавали голоси за Кравчука – чинного президента. Потім – Кучма і Симоненко. Львівщина голосує, аж ридає, за чинного президента Кучму…

Ніяких. Вони розкололися. Ті, що балотуються, – теж своєрідні політичні клоуни, які імітують свою діяльність.

Проросійські кандидати – це не «Опоблок». Реальні ставленики Росії виглядають зовсім інакше. Судити варто по тому, що вони говорять і кого з них хвалять у Кремлі. Нещодавно у Думі підхвалювали Зеленського і Тимошенко. Цікаво, що і Тимошенко, і Зеленський абсолютно нічого не мали проти. Мовчать…

ФОТО: day.kyiv.ua