Дітей ми не перевиховуємо: історія львівської родини патронатних вихователів, яка тимчасово прихистила 7 дітей
Бувають ситуації, коли батьки, долаючи життєві труднощі тимчасово не можуть виконувати свої батьківські обов’язки в силу певних життєвих ситуацій або ж коли ухиляються від їх виконання. Це можуть бути діти, які переїхали без батьків чи інших родичів з тимчасово окупованих територій, чиї батьки потрапили в лікарню і не мають близьких осіб, які могли б потурбуватись про них. Або ж діти були відібрані від батьків.
Такі родини є і у Львові. За інформацією управління «Служби у справах дітей» Львівської міської ради, зараз в місті функціонує 4 патронатних сім’ї. LMN поспілкувалась з львів’янкою пані Наталею, яка протягом двох років тимчасово піклувалась про сімох дітей.
«До патронату я пришла з біди.. 30 років присвятила роботі у швейній промисловості, де мусила усидіти за робочим місцем. Але одного разу, працюючи у власному саду, впала з дерева та зламала хребет. От тоді моїй роботі прийшов кінець. Треба було змінювати роботу, щоб не було постійного сидіння чи стояння. Я просила в Бога: Боже, найди мені роботу по моїх силах. І він допоміг.. Рік я просиділа вдома, в цей час допомагала доньці з уроками. І раптом помітила, що донька «підтягнулась» в навчанні, а на наступний рік стала відмінницею. Я зрозуміла, що можу займатись з дітьми. Одного разу я побачила оголошення, де пропонували роботу патронатним вихователем. Раніше я б за це не взялась, але зараз вирішила спробувати. Відразу подзвонила в службу дітей і домовилась про зустріч. Ми пішли туди разом з чоловіком», – поділилась жінка.
Наталі – 53 роки, вона проживає з чоловіком Борисом та 17-річною молодшою донькою в Шевченківському районі Львова. Також має старшу, 27-річну доньку. Молодша донька вчиться в медінституті, а чоловік працює в охороні.
Патронатний вихователь – це робота, за яку платить держава (за кожну дитину). Наталя розповіла, що для того, щоб взяти дитину на патронат, потрібно відповідати деяким вимогам, серед яких – не мати іншої роботи, крім догляду за дітьми. Також потрібно вчитись на спеціальних курсах патронатного вихователя, але перед тим слід виконати й інші умови:
Наталя відповідала всім вимогам, тому подала заявку та чекала навчання.
«Спікери, що проводили навчання, приїжджали з Києва. Чекала я на ці курси довгенько – півтора року, бо потрібна кількість охочих майбутніх вихователів не набиралась. Курси тривали до пів року», – повідомила жінка.
Оскільки родина живе в Шевченківському районі, то дітей на патронатне виховання здебільшого дають саме звідси. Це потрібно для того, аби дитину не переводити в іншу школу або садок. Патронатні вихователі можуть брати кілька дітей. Найчастіше Наталі та Борису давали дітей, чиї батьки борються з алкозалежністю. Але в умовах повномасштабної війни з’явилась потреба в такому опікунстві для дітей, чиї батьки з тих чи інших причин залишились на окупованих територіях.
Зараз в родині живуть двоє патронатних дітей – Надія з Херсонщини та Богдан зі Львова. Хлопцеві 10 років, його тато лікується в реабілітаційному центрі від алкоголізму. Натомість мама 13-річної дівчинки не може виїхати з окупованої Херсонщини. Надію вивезла до Львова тітка, але згодом потрапила в лікарню, тому тимчасово опікувати дівчинку немає кому. Саме так Надя попала до патронатної родини.
«Надію у Львові влаштували в 7 клас, але школа їй йде тяжко. Вона каже, причина в тому, що тут треба вчитись. Розповідала, що у них на Херсонщині на уроках діти просто сиділи. Щоб було легше навчатись, Надія відвідує репетитора. Ніякого дозвілля не має, бо не хоче. Гуртки вважає справою дітей, а вона, мовляв, вже доросла (посміхається – ред.). Колись записала її на 3 місяці на християнські курси, вона половину проходила, а половину зустрічалась з хлопцем. Але ми не «напрягаємо» дітей, сприймаємо такими, які є», – розповіла про Надю її патронатна вихователька Наталя.
Раніше Богдан розділяв двоповерхове ліжко з хлопцем Мішою. Тоді родина мала найбільше дітей одночасно – троє патронатних і молодша донька.
«Було дуже важко. Коли почали вимикати світло, вони зносили хату від нудьги, не знали, що робити. Але ми знайшли, чим себе зайняти – робили одне одному масажі. Казали, що треба вчитись на курсах і на цьому заробляти», – поділилась жінка.
За понад два роки в родині були різні діти. Зокрема, дівчинка з Попасної, яка втратила там маму та 3-річний хлопчик з Бахмута.
«У нас був складний випадок – це 3-річний Міша. Він не ходив, бо був ранений, ми мусили щодня ходити до реабілітолога. Його батьки не думали виїжджати з Бахмута. Але якось Міша з батьками їхав на машині та підірвався на міні. Їх з пораненнями евакуювали у Львів, батьки лікувались на Топольній. У хлопчика була травма голови та ноги, одна рука взагалі не рухалась, бо були проблеми з нервами. Але найстрашніше, що через травму голови хлопчик перестав ходити. Спочатку ми його носили на руках, але потім пішли до реабілітолога і Міша заново вчився ходити. Батьки пройшли лікування та згодом забрали Мішу. Але на довгоочікуваній зустрічі свою маму хлопчик не впізнав…», – згадує Наталя.
За словами жінки, підготовка до патронатного виховательства триває довго і є дуже забюрократизованою. Необхідні документи потрібно зібрати всім членам родини та пройти розширений медогляд. Діти потребують руху, тому вихователі мусять бути фізично спроможними.
Сама ж дитина мусить бути готова бачити маму, чи тата лише в присутності вихователя чи соціального працівника. Бо на цей час відповідальність за дитину несуть патронатні вихователі.
«Дитину можуть провідувати батьки, але за присутності патронатного вихователя. Одна мама постійно до нас ходила, ми гуляли в парку, дивились вдома фільми. Вона двічі зривалась і випивала. Але я з нею говорила, ніби виховувала і маму», – наголосила вихователька.
На питання, як зрозуміти, чи готовий ти до патронатного виховання, жінка відповіла:
«Все просто. Якщо у вашій власній родині вдома побудована правильна ієрархія з дітьми – ви сміливо можете брати дітей на патронат. Дітей ми не перевиховуємо, але вони мусять слухатись дорослих. Тоді ви з ними впораєтесь».
У Службі у справах дітей повідомили, що в умовах патронату діти перебувають 3-6 місяців. Але у випадках війни з дітьми, які залишились без батьківського піклування такі обмеження знімають.
«Після патронатного вихователя зазвичай дитина повертається до батьків. За весь час у Львові патронатні вихователі прийняли 18 дітей, з них 4 зі статусом ВПО. З них 1 дитину було усиновлено, 6 були влаштовані під опіку, 5 повернулись до батьків та троє влаштовані в дитячі будинки сімейного типу. Якщо батьки вживали алкоголь, то вони обов’язково повинні пройти лікування від цієї залежності, пройти терапію у психолога, і коли вони підвищують свій виховний батьківський потенціал, тоді мають змогу повернути дитину назад. Якщо батьки не хочуть змінювати свій стиль життя, який негативно вливає на дітей тоді ми подаємо в суд на позбавлення батьків батьківських прав. А потім дитині шукають постійну сімейну форму виховання – всиновлення або дитячий будинок», – розповіла Руслана Нагурська, завідувач сектору профілактичної роботи управління.
За її словами, підготовка патронатних вихователів забирає зараз менше часу, саме ж навчання триває протягом 2 місяців з моменту отримання направлення з обласного центру соціальних служб.
«Патронатні вихователі є повноцінними членами команди, яка працює із сім’єю. І якщо їм потрібна якась допомога, наприклад психолога для них чи дітей, ми надаємо таку можливість та постійну підтримку і зворотний зв’язок. Тобто це все командна робота. Наше основне завдання повернути дитину у сім’ю. Зберегти для неї її біологічну родину. Ми також навідуємось до патронатних вихователів, щоб перевірити умови перебування дитини», – повідомила вона.
Зараз у Львові шукають патронатних вихователів, заявку можна подати за посиланням.
Олена Лещенко
Найближчим часом наші менеджери дадуть відповідь
