LELEKA: “Якщо треба здолати темряву – я хочу бути світлом”. Про хейт, страх і підготовку до великої сцени

Переможниця Національного відбору на Євробачення 2026 LELEKA – нове ім’я для частини української аудиторії. Але її історія – не про раптовий злет. Це шлях між індустріальним містечком на Дніпропетровщині та мистецькою родиною, між внутрішньою тишею і великою сценою. У ексклюзивному інтерв’ю для LMN артистка поділилася своєю реакцією на коментарі із соцмереж, страх великої відповідальності та історію пісні, яка народилася ще до повномасштабної війни. 

Не читати, щоб не втратити себе

Після перемоги соцмережі вибухнули. Підтримка, сумніви, критика – усе змішалося в один потік, і в цьому шумі дуже легко загубити власний голос.

Моя команда забороняє мені (прим. ред. – посміхається) читати коментарі в соцмережах. Мені тільки розповідають контекст: які теми є ключовими в обговореннях, що саме тригерить людей, а ще – які слова підтримки лунають в мій бік. 

LELEKA – це, по суті, нове імʼя для України, тому очевидно, що всім потрібен час на “знайомство”. Я не сприймаю це як хейт чи токсичність. Моя задача зараз – акумулювати всі зусилля на підготовку номеру, який би допоміг мені якнайкраще представити Україну на одній з головних музичних сцен Європи. Це нормально – переживати за те, як саме буде представлена країна в міжнародному контексті. Це велика відповідальність і я постійно собі це повторюю.

Сцена як простір правди

Фінальний виступ – це завжди більше, ніж три хвилини ефіру. Це місяці роботи, сумнівів і рішень, які бачать одиниці.

Хочу сказати, що я пишаюся усією нашою командою – нам вдалося зробити те, що ми планували від початку, з тими ресурсами, які нам були доступні. Мені було дуже комфортно в цій співтворчості з командою режисера Арсенія Перова – і це надважливо для артиста: відчувати, що виникає ця синергія. Звісно, не все було ідеально, але, на мою думку, Нацвідбір якраз і потрібен для того, аби був час проаналізувати помилки перед підготовкою виступу на великій сцені Євробачення.

Це був справжній марафон. Я дійсно не очікувала, що за цим стоїть стільки роботи. Найскладнішим, мабуть, було знайти команду однодумців – людей, які так само відчують мене і мою пісню.

Страх – це поняття дуже відносне, насправді. Ми готували з командою номер, який би розкрив мене як артиста. Я вже не раз згадувала, що є фанаткою творчості іспанської виконавиці Rosalía. Вона для мене – приклад того, як можна заповнити собою увесь простір, без зайвої метушні. Саме це мені і хотілося втілити в межах підготовки номеру для Нацвідбору.

Пісня, що з’явилася до темряви

Ідея композиції народилася ще у січні 2022 року – за кілька тижнів до повномасштабного вторгнення. І сьогодні вона звучить зовсім інакше, ніж тоді.

Вперше ідея пісні прийшла до мене в січні 2022, менш ніж за два місяці до початку повномасштабного вторгнення, коли в Берліні тривали масштабні мітинги з вимогою припинити стягувати війська до кордонів України. Тоді мені хотілося накрити крилами всю Україну. Ця пісня про те, що тільки подивившись своєму страху в очі, можливо побудувати нову реальність навколо.

Як і будь-який митець, я вкладала багато в цю пісню особистого. Якщо розглянути драматургію пісні, то можна побачити динаміку: від повної відсутності простору, у момент, коли здається, що все втрачено, і кінець неминучий, ти раптом відчуваєш імпульс того, що все ще можна змінити, і в кульмінації (при. ред – вокаліз, найдовша нота у пісні, виконана на одному диханні) розчиняється в цьому просторі, де формується нова реальність.

Раніше я теж думала категоріями “формат/не формат”, та для мене важливо те, чи пісня знайшла відгук в серцях людей. І якщо відповідь “так” – то категорійності тут недоречні.

Бути голосом країни

Перемога у Нацвідборі – це не лише про музику. Це про представлення країни на міжнародній арені у час війни.

Звісно це велика відповідальність і кредит довіри, яким я не маю морального права знехтувати. Але думка про те, що я буду голосом всієї країни на такому потужному міжнародному майданчику – гріє серце і безумовно окриляє.

Як я вже і говорила, для мене це в першу чергу пісня про важливість зустрічі зі своїми страхами віч-на-віч, адже лише в періоди великого зламу відбуваються зміни і формується новітня історія. Саме такий період проживають сьогодні всі українці, і за цим, затамувавши подих, слідкує увесь світ. Тому мені б дуже хотілося, аби цією піснею я вкотре нагадала – ми зможемо все. Якщо нам потрібно здолати темряву – я хочу бути світлом, який вказує шлях.

Між шахтарською справою і мистецтвом

Її історія починається далеко від великих сцен – у містечку Шахтарське на Дніпропетровщині: між шахтарською буденністю і творчою атмосферою родини.

Я родом із Шахтарського, і майже вся моя родина так чи інакше повʼязана з шахтарською справою. Проте мої батьки – творча інтелігенція: батько – хореограф, мама – театральна художниця по світлу. Я зростала між індустріальним містом і мистецькою атмосферою – і саме звідси моя любов до поєднання “грубого” і витонченого.

Мить, коли все стихає

Перемога –  це завжди гучно. Але інколи найсильніші моменти відбуваються у тиші.

У момент оголошення результатів мій мозок просто відключився. І найперше, чого мені хотілося – побути наодинці з собою, прожити цей момент.

Після завершення ефіру до мене підходили інші учасники і говорили теплі слова. Це надихає – позаду ніби виростають крила. І я цьому дуже радію.

Коли настане момент і пролунають перші ноти, залишиться лише одне – голос. Без контекстів, без дискусій, без коментарів. І тоді стане зрозуміло, чи зрозуміє Європа історію, народжену у передчутті війни.