Ми думали, ти безсмертний, а ти виявився безстрашним: історія загиблого азовця Романа Чорнія зі Самбірщини
У свої 20 молодь лише починає своє свідоме та самостійне життя. Будує плани на життя, мріє та досягає. Це продовжується навіть під час повномасштабної війни.
Втім, з початком вторгнення мрією молоді стала переусім вільна Україна. Відтак чимало з них стали у лави Збройних сил України, аби здійснити своє бажання – здобути перемогу над ворогом та відновити нашу державу.
Серед тих, хто в юному віці прийняв рішення боронити свою країну був Роман Чорній.
Його мати Оксана та товариш Олександр поділились спогадами про Романа та розповіли про його захоплення історією, безстрашність у бою та сліпе захоплення Україною.
Роман Чорній народився у селі Луки на Самбірщині. Тут і минули його дитячі та юнацькі роки. Його мати Оксана каже, що в дитинстві її син, як і більшість дітей у селі, грався з друзями надворі, любив кататись на санчатах та лижах. Також Роман пробував себе у спорті, відвідуючи різні тренування.
«Рома був таким, що я не встигала за ним. Там заліз, тут щось перевернув. Але ніхто ніколи на нього не жалівся. Пам’ятаю, його директорка якось сказала мені: «ой, пані Оксано, з вашим сином можна в партизани піти, він нікого не здасть». Досі пам’ятаю ті її слова», – пригадує з посмішкою мати.
Жінка каже, що ще тоді помічала, що її син був не такий, як усі діти. Він був дуже добрим та завжди усміхненим.
«Він не брав навіть нічого з їжі до школи, не міг їсти перед кимось, якщо б не зміг поділитись. А коли я давала щось більше, тоді Рома казав: «О добре, мамо, тим можна поділитись», – додає пані Оксана.
Друг Романа Олександр каже, що хлопець, як і його однолітки, любив у той час шукати різні пригоди.
«Він не хотів жити нудно. Щодня хотів кудись йти, десь залізти, щось робити, піти туди, де ще не був, і таке інше. Гуляти одними і тими самими місцями, або взагалі сидіти вдома йому було складно», – додає Олександр.
У 8 класі, пригадує пані Оксана, син зацікавився історію України. Хлопець читав багато історичних книг, також чимало інформації шукав в Інтернеті. Олександр також пригадує, що Роман також добре знав і Всесвітню історію. Хлопець каже, що Роман намагався до вивчення історії залучити і його, однак йому на той час більше подобались технічні і природничі науки.
«Однак, попри мої погані знання історії, ми часто говорили про неї. А у 2021 у мене з’явився ще один друг, який добре знав історію. Потім я познайомив його з Романом, і це були години, коли я просто слухав історичні дискусії», – пригадує хлопець.
Мати Романа каже, що Майдан в 2014 році її син сприйняв дуже негативно. Оскільки хлопець вчився на той час в школі, то мови про те, щоб поїхати до Києва не було. Втім, Роман активно висловлював свою позицію у соціальних мережах.
«Якщо зараз зайти на його сторінку у Facebook, можна побачити чимало дописів, які це підтвердять. Його стільки «банили», як він мені казав, за такі його дописи, але він продовжував створювати нові сторінки і писати такі пости», – каже пані Оксана.
За словами товариша Олександра, Роман завжди був у потоці новин як у період Майдану, так і в часи АТО.
«Рома був в курсі всіх подій АТО. Швидше за все, якраз через АТО в нього й з’явились націоналістичні погляди і розуміння того, що потрібно знати історію своєї країни», – каже хлопець.
Олександр додає, що Роман був націоналістом, відтак жодні події в країні його не обходили стороною.
Закінчивши школу, юнак вступив у Львівський Лісотехнічний університет. Його мати зізнається, що син навчався там не за власним бажанням.
«Рома вчився на технолога деревообробних матеріалів. Батько його часто брав із собою, вони разом робили меблі. Але то було не його. Як він казав: «Я б таким займатись не хотів», – каже пані Оксана.
Переїхавши до Львова, хлопець вступив до громадського об’єднання «Основа майбутнього», раніше відомого як «Січ». Головою цього об’єднання є український активіст Євген Карась.
«Я тоді навіть не здогадувалась, чим мій син займався. Я думала, що він навчався, а він в той час робив своє – йшов за покликом. Він жив Україною», – каже його мати.
Товариш Романа Олександр пригадує, що хлопець ще до 24 лютого говорив, що відбудеться повномасштабне вторгнення. Ймовірно, на думку товариша, до цього юнак дійшов, опираючись на історію.
Відтак, коли почалась повномасштабна війна, Роман майже одразу висловив бажання захищати державу.
«Вторгнення сталось у четвер, а в понеділок Рома вже планував записатись в ТРО Львівщини. Однак тоді там були величезні черги й план перевиконаний на 200%, тому він і не пішов туди. Та Роман шукав інші варіанти, як піти воювати», – пригадує товариш.
Мати Оксана каже, що намагалась сина втримати тим, що йому потрібно закінчити навчання.
«Я пояснювала, що на війну в першу чергу мають йти зрілі чоловіки, у яких вже є власна сім’я. Але він не погоджувався. Казав «за що гинуть діти?», – пригадує жінка.
За її словами, син обурювався, що люди прокинулись лише зараз, адже війна триває вже 8, на той час, років.
Аби вберегти сина, пані Оксана забрала у сина військовий квиток, без якого хлопець не зміг би долучитись до Збройних сил. Разом з цим на війну пішов батько Романа.
«Я казала, що такі як його батько мають йти воювати. Хто створив вже свою сім’ю, в кого за плечима вже є трохи життя. А такі як він мають будувати державу, мають працювати тут. Та Рома не слухав мене», – каже жінка.
Олександр пригадує, що час від часу Роман говорив про те, що хоче приєднатись до лав ЗСУ, однак не надто акцентував увагу на цьому. А вже через деякий час він впевнено сказав, що буде записуватися до лав АЗОВу.
Мати хлопця розповідає, що син прийшов до неї і сказав, що йому потрібно виписатись з гуртожитку, оскільки тепер там житимуть військові. Відтак для цієї процедури йому був необхідний його військовий квиток.
«Я повірила та віддала. Згодом дзвоню до нього, а він каже: «Мамо, я їду в Запоріжжя». Цілу ніч я писала та просила, щоб він повернувся, але він відповідав, що не за те заплатив 800 грн за квиток на поїзд, аби вертатись. Я казала, що поверну, поверну навіть більше, аби лиш повернувся додому, але він сказав, що вже вирішив і не повернеться», – каже жінка.
Олександр каже, що, зважаючи на його націоналістичні погляди та знання історії, було очевидно, що Роман обере саме АЗОВ. Каже, що він не один раз з захватом розповідав про цю бригаду ще до повномасштабного вторгнення. На момент вступу у лави АЗОВу Роману було всього 20 років.
Позивний у Романа був «Шелест». Його юнак залишив собі ще з часів, коли був учасником «Січі». Зі слів побратимів мати Романа дізналась, що поряд зі значком АЗОВу син також почепив на свою форму значок, який у нього був із тієї організації.
До слова, улюбленим викладачем Романа в університеті був Юрій Руф. Відтак для хлопця стало великим ударом те, що він загинув.
«Рома сів біля мене, як сьогодні це пам’ятаю, і таким дуже спустошеним тоном сказав «Мамо, Юрій Руф загинув», – пригадує жінка.
Перебуваючи у зоні бойових дій, Роман старався майже нічого не розповідати про те, де він перебуває та що робить, адже це було заборонено. Пані Оксана каже, що не раз намагалась дізнатись хоча б якісь деталі, однак син завжди казав: «Мамо, не можна!». Про те, що він був у бою, Роман розповідав вже після завдань, аби не хвилювати матір.
«Рома завжди писав: «Мам, я ок» чи просто «Все ок», і я цим «ок» жила», – каже жінка.
Мати Романа каже, що її син був таким добрим та завжди усміхненим, що його було дуже складно уявити у бою.
«Але, відверто кажучи, наскільки він був добрим до усіх, настільки ж сильно він ненавидів росіян», – додає вона.
Побратими Романа називали його дуже ідейною людиною. Хлопець активно навчав товаришів по службі історії України та української мови.
«Вони казали, що саме такі як Рома мають жити та творити Україну. Але натомість таких, на жаль, винищують», – додає пані Оксана.
Якось між службою Роману вдалось на декілька днів вирватись у відпустку. Перебуваючи вдома, він ділився з рідними та близькими деякою інформацію з фронту. Однак, товариш Олександр каже, що більше його цікавило те, що відбувається в рідному селі.
«Що б його не питали, він не розповідав, що там відбувається конкретно. Навіть коли приїжджав додому, його більше цікавило те, що відбувається тут, аніж розповідати те, що там», – каже хлопець.
За словами матері Романа, люди дивувались, який Роман був спокійний та врівноважений.
«Кажуть, що не можна питати у військових, коли закінчиться війна. А він, коли раптом чув таке питання, казав: «Ви знаєте, мені сказали, але казали вам не казати», – ділиться з посмішкою жінка.
Пані Оксана пригадує, що будучи у відпустці, син якось запропонував товаришу Олександру зустрітись. Той відповів , що скоро вже комендантська година. Однак Роман сказав: «А може, я його вже востаннє бачитиму?». Пані Оксана каже, що вже тоді син говорив так, ніби прощався.
Олександр каже, що під час розмов Роман казав, що йому подобалось те, що він робить важливу справу.
Збираючись назад на фронт, юнак взяв із собою чимало книг з історії України, аби продовжувати поширювати її між побратимами.
«Коли він йшов, я сказала йому, що якби він був президентом, то я була б найбіднішою мамою. Він посміявся та спитав у мене чому. А я відповіла: «Тому що ти прийшов би і сказав: «Мамо, дайте, бо треба Україні», – пригадує пані Оксана.
Жінка каже, що Роман завжди намагався купити необхідне спорядження самотужки. Ба більше, хлопець також надсилав кошти тим, хто їх потребував.
«Рома завжди казав, що «ми сильні разом», і «тут усі один за одного». Багато з його слів я навіть не повторю. І мені було його шкода, бо я в ті моменти бачила у ньому таку добру, наївну дитину, яка хоче бачити всіх такими ж, як і він сам, – добрими, чуйними, щедрими. Але, на жаль, не всі такі», – каже мати хлопця.
В одному з боїв, у якому Роман приймав участь, йому одному вдалось залишитись живим. Хлопець, чекаючи на підмогу, зміг попідтягувати своїх полеглих побратимів біля себе. Так він і просидів з ними, поки їх врешті забрали.
Останній бій Романа був у листопаді 2023 року під Кремінною. Як розповіли матері побратими, хлопець ніби відчував щось, оскільки за кілька днів до завдання був сам не свій. А перед тим, як іти у бій, Роман роздав побратимам свої речі.
«Він ще тоді, перед боєм, встиг зробити фото з побратимом – хлопчиною 20-ти років. Як разом це фото зробили, так разом і загинули», – каже мати Романа.
Жінка розповідає, що син у бою отримав спершу поранення в ногу, а згодом – під бронежилет. Під обстріл також потрапила медична бригада. Відтак Захисника врятувати не вдалось. Загинув Роман 8 листопада 2023 року.
Мати Романа каже, що дізналась про трагедію через кілька днів, однак ще до цього передчувала, що сталось щось жахливе.
«Ще до того моменту, коли я дізналась, я ходила спустошена. Я взагалі нічого не відчувала. Жодних емоцій», – каже пані Оксана.
11 листопада жінка отримала лист про те, що її син загинув. В той ж день дізнався про трагедію Олександр. Хлопець каже, що на той момент він саме був на роботі, коли друзі та рідні телефонували йому, щоб повідомити про те, що сталось.
Мати Романа розповідає, що після трагедії до неї зателефонувала невідома жінка, попросивши показати їй могилу сина.
«Вона сказала мені: «Я знаю, що ви мене не знаєте, але я хочу потрапити на могилу вашого сина, адже завдяки йому я поховала свого чоловіка». Як виявилось, її чоловік був серед загиблих у тому бою, де Ромі одному вдалось вижити», – каже жінка.
Пані Оксана каже, що навіть уявити не могла, наскільки її син був безстрашним.
«Після трагедії навіть один із його побратимів сказав: «Ми думали, що ти безсмертний, а ти виявився безстрашним», – пригадує мати Героя.
Жінка зізнається, що про більшість досягнень сина вона дізналась вже після трагедії.
«Правду кажучи, про багато його вчинків я дізналась вже після його смерті, коли організація «Основи майбутнього» написала допис, розповівши про його досягнення. Я була вражена, адже навіть не здогадувалась, що мій син таким займався», – каже жінка.
За словами матері захисника, їй дуже важко від того, що син після трагедії жодного разу не з’явився у її снах.
«Він жодного разу мені не снився. Через це мені дуже погано. Він «передає» через інших – через сестру, друзів, подруг. Просить їх у снах передати мені, що у нього все добре. А сам не з’являється у снах, щоб не зробити боляче», – каже жінка.
Зокрема однією з тих, кому Роман з’явився уві сні, за словами пані Оксани, була подруга Романа, яка й поділилась своїм сном із матір’ю Захисника:
«Рома розказував мені у сні, що тепер у нього дуже важлива місія. Він зайшов попрощатися, обійняв нас всіх, помахав рукою і зник за яскравим спалахом світла. Мене це дуже вразило. Він був таким чітким, і мені ще тоді хотілось написати вам, але не посміла турбувати.
Але потім був ще один сон. Ніби я написала до нього, питала як він, що з ним. І він відповів: «У мене тут все добре. Скажи моїй мамі, що у мене все добре». Я спитала, чому він не скаже сам, а він написав: «Я не можу, їй надто боляче», – написала подруга Романа пані Оксані.
Товариш Олександр зізнається, що Роман точно не зміг би сидіти осторонь та не брати участі у війні.
«Якщо він вже вирішив, він буде йти до останнього. Його точно було не втримати, він не міг не поїхати туди», – додає хлопець.
Олександр додає, що Роман завжди прагнув справедливості, а також підтримував все українське.
«Він дуже багато сміявся, його почуття гумору забути неможливо. Дружелюбність, оптимізм, витримка, уміння прощати, життєрадісність, рішучість, наполегливість, твердість, впевненість, цілеспрямованість, енергійність, мужність, патріотизм, героїзм – усі ці риси характеру точно про нього», – ділиться він.
Мама Захисника каже, що її син бачив Україну сильною та незалежною державою. Ще за життя Роман казав, що не є прихильником НАТО, бо вважав, що Україна має потенціал бути самостійною.
Пані Оксана додає, що у їхній родині вже були патріоти, які також віддали життя за Україну. Відтак це, ймовірно, спадково передалось її сину.
«Йому потрібна лише Україна. Незалежна і вільна. Я називала це наївністю, але мені сказали, що це така сліпа віра, якої мені не зрозуміти. Він був справжнім патріотом», – каже вона.
Найближчим часом наші менеджери дадуть відповідь