Мир і спокій цьому дому: чому вертеп залишається улюбленою різдвяною традицією

Вертеп — маленьке диво, що оживає на Різдво у наших оселях. Він дарує усмішки, теплі історії і святковий настрій. Кожен його виступ нагадує, що разом святкувати завжди веселіше.

LMN поспілкувалась із Марією Папіш, дослідницею українського вертепу та авторкою наукових статтей про вертеп, та дізналась більше про традицію вертепу в Україні та його значення для українців сьогодні.

Питання походження вертепу й досі залишається відкритим і дискусійним. Відомо, що сам феномен вертепу має західноєвропейське коріння. Перші його форми були нерухомими й нагадували різдвяні брезеппи — стаціонарні композиції зі сценами народження Христа.

З нерухомої драми вертеп поступово перетворився на рухоме театралізоване дійство й поширився територіями Німеччини та Польщі, а згодом дістався й українських земель. Перші документальні згадки про вертеп в Україні пов’язані зі Львовом. Орієнтовно у 1690-х роках у бібліотеці Ставропігійського братства зафіксовано витрати на спорудження лялькового вертепу. Водночас свідчення про «живий» вертеп з’являються дещо пізніше, а наукові дискусії щодо точних дат і шляхів його поширення тривають і нині.

Варто зазначити, що значна частина джерел і записів про вертепну традицію не збереглася — через заборони та нищення релігійної культури в радянський період. Попри це, вертеп зміг пережити століття, трансформуватися і стати одним із найтепліших та найвпізнаваніших символів українського Різдва.

Традиційний ляльковий вертеп має чітку структуру і поділяється на дві частини — релігійну та світську. Спочатку глядачі бачили біблійну історію, а вже після неї — жартівливу, побутову інтермедію. Цей поділ відображався навіть у самій конструкції вертепного театру: він складався з двох поверхів. На верхньому розгорталася сакральна дія, на нижньому — світська.

У релігійній частині вертепу з’являлися біблійні персонажі. Серед них — ангел, пастухи, цар Ірод та його воїни. Водночас постаті Ісуса Христа, Діви Марії та Йосифа зазвичай не були дієвими персонажами: їх зображували у вигляді ікони або статичних фігур на тлі сцени, підкреслюючи сакральність образів.

Одним із драматичних сюжетів ранніх вертепів була сцена з Рахиллю — матір’ю, яка оплакує вбиту дитину після наказу Ірода знищити немовлят. За сюжетом, вона приходить до царя з благанням забрати її життя, але залишити сина. Проте воїни вбивають дитину, і образ невинної жертви також з’являється у вертепній дії. У цій частині присутні й алегоричні персонажі — Смерть та чорт, які символізують неминуче покарання зла.

Натомість світська частина вертепу вирізнялася особливою різноманітністю та свободою імпровізації. Тут діяли персонажі з повсякденного життя, часто подані парами. Кількість і характер персонажів залежали від фантазії виконавців, місцевих традицій та актуальних суспільних тем.

Саме світська частина робила вертеп живим і впізнаваним для глядачів — у ній звучав гумор, сатира й відображалося тогочасне життя, що й забезпечувало популярність вертепу серед людей.

Найбільше історичних згадок про вертеп зафіксовано на території Західної України. Водночас перші документальні записи про лялькові вертепи походять і з центральних регіонів. Зокрема, відомі згадки про Сокиринський вертеп на Чернігівщині, а також вертепні дійства в Батурині, на Полтавщині та Миколаївщині. Це свідчить про те, що вертеп як явище був поширений значно ширше, ніж може здаватися на перший погляд.

Проте саме на заході України вертеп набув особливого розвитку й тяглості. Значну роль у цьому відіграла діяльність товариства «Просвіта» та організації «Нова хата» у 1920–1930-х роках.

Другий етап відродження вертепної традиції припав на 1990-ті роки, коли після десятиліть заборон з’явилася можливість вільно колядувати та ходити з вертепом. У цей період вертеп часто ставав не лише формою культурного самовираження, а й способом заробітку. Водночас змінювалися й сюжети: поряд із трьома царями, що йдуть поклонитися новонародженому Ісусу, з’являлися нові образи — гість з-за Дніпра, гість з-за Бугу, гість з Карпат.

У радянський період вертеп вважався небезпечним явищем і зазнавав систематичних переслідувань. Причина була очевидною: офіційна ідеологія СРСР ґрунтувалася на державному атеїзмі, тоді як вертеп безпосередньо ніс звістку про народження Христа. У дні Різдва й Великодня влада, навпаки, намагалася перешкоджати будь-яким релігійним проявам — учителів змушували чергувати та наглядати за дітьми, аби ті не відвідували храми і не долучалися до традиційних святкувань.

За участь у вертепі люди могли зазнати реальних покарань. Так, у матеріалах цьогорічної студентської практики зафіксовано спогад чоловіка з Верхньої Волосянки на Сколівщині, який у 1980-х роках провів 17 діб у в’язниці лише за те, що долучився до вертепного дійства. Подібні історії були не поодинокими і добре ілюструють масштаби репресій проти народної культури.

Додаткову «загрозу» для влади становило те, що вертеп був живою народною традицією, не контрольованою державою. Тому його намагалися або повністю заборонити, або «пристосувати» до радянських реалій, позбавивши релігійного змісту. Проте вертеп не піддавався ідеологічному перекроюванню.

Попри заборони, традиція продовжувала жити. Люди ходили з вертепом таємно, від хати до хати, ризикуючи свободою. У 1980-х роках навіть з’явилися своєрідні відлуння тодішньої політики — зокрема «сухого закону». Це відобразилося і в текстах віншувань, де лунали побажання не пити і не напиватися, що стало характерною прикметою вертепів того часу.

Вертеп завжди був чутливим до суспільних і історичних змін, миттєво реагуючи на події свого часу. Саме тому він не є застиглою традицією, а живим театром, який постійно оновлюється.

Яскравим прикладом цього стали 1990-ті роки, коли після десятиліть заборон з’явилася можливість вільно висловлюватися. У вертепах того періоду з’являються нові персонажі — стрілець, повстанець, образи представників українського народу. На зміну пастухам і біблійним царям приходять герої, близькі до національної історії та сучасної реальності.

Значні трансформації вертепу відбулися і після Помаранчевої революції 2004 року. Тоді у різдвяних дійствах з’являються впізнавані персонажі масової культури й політики — зокрема Вєрка Сердючка, Віктор Янукович, а сам сюжет наповнюється алюзіями на політичні події того часу. Вертеп стає своєрідним дзеркалом суспільних настроїв.

Наступна хвиля змін припадає на 2014 рік і події Революції Гідності. У вертепах з’являються нові образи, пов’язані з Майданом і війною: у постановках, зокрема пластунських, фігурують Азаров, Янукович, Путін, а поруч із традиційними масками можна побачити навіть персонажів із популярної культури, зокрема мотиви зі «Зоряних війн».

Історично у вертепі «три царі» представляли князів — Володимира Великого, Ярослава Мудрого та Володимира Мономаха. Згодом їх замінили гетьманські постаті: Богдан Хмельницький, Петро Сагайдачний та інші. Сьогодні ж у сучасних постановках на їхнє місце приходять депутати та сучасні політичні персонажі, що відображає актуальні події й політичний контекст.

У сучасних вертепах акцент поступово зміщується: тепер важливішою є частина, присвячена покаранню Ірода, який у фіналі традиційної драми вмирає та потрапляє в пекло. Сучасні постановки відтворюють цей образ на прикладі Путіна, а його прислужники зображаються у формі російських військ. Ця трансформація проявляється не лише у репліках персонажів, але й в атрибутиці та костюмах.

Також з’являються нові образи: наприклад, замість пастушків часто виступають українські військові, які приходять до Ісуса з проханням та подарунками. Це додає дійству сучасного сенсу і актуалізує традицію, зберігаючи при цьому її святковий дух.

Попри такі зміни, фольклорна основа вертепу зберігається. Репліки зі старих текстів продовжують звучати, а сама структура драми лишається впізнаваною. Вертеп демонструє, що фольклор — це варіативне явище, здатне адаптуватися до будь-яких історичних та соціальних обставин, залишаючись живим і актуальним.

Найпоширеніша назва цього дійства — вертеп. Проте у різних регіонах України воно має свої локальні назви та особливості. На Галичині це ще називають пастирка, на Волині — «Іроди», «Героди» або «Трон», а на Закарпатті дійство відоме як Бетлегем — від слова «Вифлеєм». В інших місцях його називають «Крулі» чи «Ясевка». Незалежно від назви, це завжди та сама різдвяна драма.

Крім назв, вертепи відрізняються й сюжетами. Наприклад, у волинських «геродах» центральним персонажем є Ірод. У давніших вертепах він мав свій трон, який носили воїни, і драма будувалася навколо нього. У інших постановках, таких як драми «Королі» чи «Воїни», які побутують переважно на Гуцульщині, персонажі з’являються послідовно, без центрального образу, і просто проголошують свої репліки.

Локально також зустрічається драма «Колиска», наприклад у колишньому Старосамбірському районі. Вона зосереджена на головному атрибуті — колисці, навколо якої побудовані всі дійові сцени.

Закарпатська традиція особливо колоритна. Там під час вертепу два ангели або воїни несуть маленьку церкву, а разом із ними ходять замасковані діди у кожухах та масках, на яких причеплені численні дзвоники. Під час ходи вони створюють шум, що чути на все село, надаючи дійству особливої видовищності.

У 1990-х роках у багатьох селах одночасно діяло кілька вертепів — іноді до п’яти гуртів на одне село. Згодом їхня кількість поступово зменшувалася. Проте вже у 2000-х спостерігалося певне відродження традиції, і вертепи знову почали ходити по домівках, збираючи громади навколо святкування Різдва.

Велику роль у цьому відіграють культура та традиції, які підтримують пам’ять про вертеп як символ святого дійства. Під впливом національних подій люди стають більш свідомими та повертають собі свої культурні практики. Водночас сучасні реалії, зокрема життя у період війни, формують нові пріоритети, і частина традицій може поступово відходити на другий план.

Сьогодні вертеп переживає нове переродження. Він все ще існує та активно функціонує, проте водночас втрачає частину своєї сакральності і дедалі більше набуває політичного та соціального значення. Традиційне святкування перетворюється на форму актуального коментування подій, відображення настроїв громади та культурного самоусвідомлення.

Сьогодні кількість вертепів значно менша, і на це є кілька причин. Частково зменшилася зацікавленість молоді. Раніше вертеп був не лише традицією, а й своєрідним видом заробітку: діти та молодь могли отримати невелику винагороду за участь у дійстві. Сьогодні ж є багато інших способів заробити гроші, тож мотивація ходити вертепом і мерзнути вечорами зменшилася.

Також змінилася сприйнятливість до вертепу: раніше гурт колядувальників заходив у хату, і господарі радо зустрічали їх. Зараз, коли розумієш, що в твій дім може зайти цілий натовп людей, ставлення до цього змінюється. Часто сьогодні вертепи організовують вчителі або культурні діячі, а молодь рідше проявляє ініціативу самостійно.

Важливим фактором є й зміни у вихованні та сімейних практиках. Батьки рідше заохочують дітей брати участь у вечірніх традиційних дійствах, боячись, що вони мерзнутимуть або пізно повернуться додому. Таке ставлення впливає не лише на вертеп, а й на колядки та інші народні традиції.

Попри це, більшість українців усвідомлює, що традиції — це важливо. Однак часто діє принцип «подивлюсь, але участі брати не буду». Україна має один із найбагатших фольклорів, проте розуміння та активне залучення до нього поступово слабшає.

Найперше, вертеп має залишатися сімейною, родинною традицією. Діти та дорослі повинні бачити його як явище, яке об’єднує родину, формує спільні спогади та емоції. Далі важливо робити його частиною життя громади, де ти живеш. Якщо цю традицію не поширювати, вертеп не зникне, але перетвориться на пасивне явище — символ без живої участі. Важливо пояснювати його значення, заохочувати до участі та створювати умови, де це стає цікавим і захопливим.

Вертеп — надзвичайно адаптивне явище. Він здатен пристосовуватися до реалій сьогодення, зберігаючи актуальність і живучи у сучасних соціальних та культурних контекстах. Саме тому вертеп буде завжди актуальним та не втратить своєї значущості ще дуже багато років.

Вертеп несе радісну звістку. Попри всі зміни, кожен з нетерпінням чекає цієї доброї новини про народження Ісуса. Саме вертеп втілює її у формі, яку можна побачити та відчути разом, особливо у сімейному колі.

Це — сакральне явище, яке залишається символом Різдва навіть тоді, коли у постановках з’являються нові персонажі. Він існуватиме доти, поки Різдво збирає сім’ї разом, дарує світлі емоції та відчуття відродження. Вертеп — це добра новина, яку хочеться почути і пережити сповна, і саме він робить святкування Різдва живим, теплим і емоційно насиченим.