“Не дай Боже, щоби наші діти або внуки бачили війну”: ветеран і актор театру Заньковецької Василь Коржук

Сьогодні, 27 березня, відзначають Міжнародний день театру. Одним з відомих українських театрів є Театр імені Марії Заньковецької у Львові. Тут – талановиті актори, повні зали глядачів та неймовірні вистави.

Сьогодні LMN поспілкувалася з актором театру Василем Коржуком, який в перші дні війни вступив до лав Збройних сил України – про службу сапером, повернення в театр та як змінилося життя під час війни.

До лав оборони чоловік долучився одразу. Коли почалася повномасштабна війна, відвіз сім’ю зі Львова до себе в Карпати і там пішов у військкомат. А вже 26 лютого пан Василь був у батальйоні.

“Коли ми на Паску виїхали в зону бойових дій, по наказу батальйон висунувся на передову, де ми мали зайняти свої позиції і утримувати їх, це була Донецька область. Перед тим, як зайняти позиції на нулі , ми ще приблизно місяць часу туди доходили через два села. Спочатку поселилися в одному селі на певний час, потім ще два тижні побули ближче і вже до місяця часу ми вже були на своїх позиціях”, – розповів чоловік про перші дні на передовій.

Незвичної саперської роботи було дуже багато. Але коли почалися перші поранення, обстріли, загиблі побратими, це було дуже страшно, розповідає актор.

“На початку більше був такий звичний настрій, всі не до кінця усвідомлювали, що таке війна. І коли ми зустрілися з війною вже віч-на- віч, тоді вже всі почали розуміти яка це біда, як це страшно. Воно звикається до всього, але перші враження отакі були, це було потрясіння. З часом людина до всього звикає, тому це вже ставали просто будні. Кожного дня обстріли – це вже було нормально…”, – каже чоловік.

Військового досвіду у пана Василя не було. І вчитися всьому треба було на ходу. Було декілька хлопців, які були в АТО, але більшість були без досвіду. Командири намагалися ввести в курс, щоб елементарні речі вміти робити. Не з самого початку пан Василь був сапером, а став ним вже під час служби.

“Кажуть що помиляється сапер один раз, при виборі професії”, – жартує чоловік при питанні про особливості роботи. А також розповідає, що карт мінних полів з самого початку не було, це все робилося по метру, шукали, бо не знали є там міни чи нема. Коли відступали закидали все мінами, ніхто ніде це не вносив і тому треба було все це досліджувати з самого початку.

“Різні речі є, такі що от можна розібрати і нічого не станеться, а є такі, що може зірватися в будь-який момент, воно таке ненадійне. У нас слава Богу такого не було, в нас єдине, що зірвалося, – це дрон трішки дальше від нас”, – зазначив він.

Були і випадки, коли були дуже близько до ворогів. Коли загороджували наші позиції, в комишах почули російських загарбників.

“І коли ти почув голос в комишах цього сєпара, цього москаля, це теж було дуже страшно перший раз. Ми так внизу сиділи, мінували, а там над нами бій почався над головами, бо на прикритті стояли наші хлопці, вони їх помітили, і це був один з таких найстрашніших моментів”, – згадує актор.

Коли виходили перед позиціями, постійно була думка чи не працює снайпер по них.

“І постійно ця думка, ми ж виходимо на поле, перед позиціями, нас видно було, тому переживання було щодо того чи не працює снайпер. Тому що ми були дуже вразливі на цих полях. Але ми ставили загороди, мінували, це було перед нашими окопами, 100 метрів перед окопами, 200 метрів, як коли, і тому страшно було від того чи не працює снайпер, але Бог милував, що все добре зі мною. А з моїми хлопцями не зовсім все добре, якщо так відверто говорити. Командир один загинув, один втратив ногу, багато хлопців поранені, контужені. І взагалі, не дай Боже, щоби наші діти або внуки бачили війну. Щоб вона вже швидше закінчилася”, – каже Василь Коржук.

Зараз чоловік повернувся в театр. Пригадує як вперше через півтора роки вийшов на сцену, це була вистава “Сватання на Гончарівці”, спочатку було трохи тремово, але з часом потрохи тремор зник.

“Я коли вдів костюм, сиджу і думаю, що я зараз буду грати, я так давно не виходив на сцену… І власне коли почалася вистава, перша фраза, перші кроки, воно потім покотилося. Я трішки був переляканий, але потім все стало на місце, дивлюсь, та ніби нічого. І з часом, потрошки і зник цей тремор”, – ділиться актор.

У лютому в театрі вийшла вистава “Тюбик”, в якій Василь Коржук зіграв роль ухилянта, який дуже довго боявся, але все ж прийняв рішення йти служити. Як було зіграти роль, яка не властива герою, актор поділився з LMN.

“Вкінці він все ж таки пішов, тому не зовсім він “тюбик” такий. Мені здається, що в кожній людині всередині є ця боротьба, що робити, йти чи не йти, і з кожного боку є якесь виправдання. Бо кожен, мені здається, ставив собі таке питання: йти чи не йти, і хтось вибирав один варіант, хтось другий, хтось раніше, хтось пізніше, хтось довше йшов до цього рішення. Якщо би всі не стали на захист держави, невідомо чи була би держава взагалі, я так думаю, що могло би вже нічого такого не бути на сьогоднішній день … Тому треба згадати той настрій, який був на початку війни, як люди об’єднувалися, який це був азарт, ажіотаж, всі хотіли чимось допомогти. Зараз, на жаль, більшість людей розчаровані, багато хто зневірився. З тими всіма подіями, які в нас відбуваються, бо ми ж бачимо, що деякі люди, дозволяють собі такі речі, які просто неприпустимі під час війни. І тому треба повертатися до того настрою, який був на початку і тоді, я думаю, що в нас ще не все втрачено. Ми мусимо вистояти в цьому протистоянні, тому що інакше все це було марно”, – наголосив пан Василь.

Повномасштабна війна змінила нас всіх. Актор Василь Коржук розповів, що він став дивитися на життя під зовсім іншим кутом.

“Я просто перестав боятися. Я не те, що став якийсь байдужий, я просто почав під іншим кутом дивитися на життя. Я колись переймався якимись такими дурницями, як я зараз розумію, нервувався, переживав, думав, що все, кінець світу. А коли зустрівся з війною, я зрозумів що всі ці речі – це настільки не варто, це просто ніщо в порівнянні з тим, що може бути дійсно страшно. Ми деколи переймаємося такими дрібницями, про які просто навіть не варто думати, а ми чомусь цим переймаємося, і коли ми бачимо різницю в ситуації, тоді ти розумієш, що все це дурниці, головне зовсім інше в житті. Головне бачити дітей, бачити сонечко, бачити небо, дихати повітрям, обнімати рідних, це найкраще і найголовніше в житті”, – наголосив чоловік.

А також актор зазначив, що найближчим часом планується ще кілька нових вистав у театрі. Зараз працюють над виставою “Буря” за Вільямом Шекспіром. Паралельно готують про Володимира Івасюка “Червону руту”, прем’єра якої буде в травні. І до кінця сезону ще варто очікувати й інші нові постановки.