“Це зліпок історії”: як пройшов допрем’єрний показ фільму “Океан Ельзи. Спостереження шторму” (ФОТОРЕПОРТАЖ)

Вчора, 2 листопада, Львів занурився у свій шторм – тихий, теплий та людяний. У великому залі, заповненому людьми, відбувся спеціальний показ фільму «Океан Ельзи. Спостереження шторму». 

Пахло попкорном, посмішкою та емоціями. Біля входу глядачі фотографувалися на тлі постера – хтось тримав фото, які були от-от зроблені, а хтось – книжку про улюблений гурт. Звучала музика Океану Ельзи –  ті самі акорди, які неодноразово наповнювали стадіони. Люди тихенько підспівували, хтось навіть пританцьовував, ніби пригадуючи, усі моменти, які були пов’язані з цією музикою.

Щойно в залі приглушили світло, а глядачі із нетерпінням чекали на початок фільму, вийшов він, гурт “Океан Ельзи”. Їхні слова прозвучали просто і відверто, без тіні пафосу, але з глибокою щирістю.

“Цей фільм – це на перший погляд просто документальна історія про гурт. Але насправді – це зліпок історії. Зараз я бачу в цьому залі різних людей: і тих, хто знімався у фільмі і навіть тих, хто ще не народився, коли ми створили гурт. І це, мабуть, одне з того, що мене надихає як музиканта. Розуміти, що те, що ти твориш – комусь потрібно і хтось це цінує”, – поділився фронтмен гурту Океан Ельзи, Святослав Вакарчук. 

Він також зазначив, що кілька годин до того першими глядачами фільму в Україні стали пацієнти Центру Unbroken – Захисники, які проходять реабілітацію після поранень.

“Один з цих військових сказав, що коли він був на полі бою, слухав наші пісні і ще більше закохувався в Україну. У мене був просто ком у горлі. Я думаю, що це є квінтесенція того, заради чого ми і зробили цей фільм. Якщо для когось це важливо, а тим більше для тих воїнів, які сьогодні захищають нас, то, мабуть, не дарма пройшли ці 30 років”, – додає фронтмен гурту.  

Лідери гурту поділилися своїми емоціями, які панують у самому фільмі. Жартували, розповідали глядачам те, що вони далі побачать у стрічці. 

Павло Гудімов, гітарист, розповів історію, від якої у глядачів пішли мурахи по тілу. 

«Коли ми згадуємо Львів, 1994 року, ми завжди були щасливчиками, хоча нас не дуже приймала місцева тусовка рок-музикантів. Але потім нас показали по телевізору в передачі “Дека”, і мій дідусь сидів перед чорно-білим екраном, дивився й плакав. Це було для мене як благословення». 

Під час показу команда фільму оголосила, що прем’єрні дні 6 та 7 листопада матимуть особливе значення: увесь дохід з сеансів за ці дні передадуть на реабілітацію українських військових, які проходять лікування у центрі Unbroken. Гроші спрямують на закупівлю витратних матеріалів для VAC-терапії – технології, що допомагає рятувати тяжкопоранених від ампутацій, прискорює загоєння ран і зменшує ризик інфекцій.

З перших хвилин фільм затягує глядача, наче хвиля – тою самою щирістю, якою завжди була пронизана музика «Океану». На екрані з’являються архівні кадри: молодий гурт на львівській сцені,перші гастролі старими автобусами, зворушливі моменти за лаштунками. Ці чорно-білі фрагменти плавно переходять у сучасні інтерв’ю з учасниками – погляд у минуле крізь досвід і роки. Усі кадри поєднані між собою хронологією становлення гурту: від студентів, які просто обожнюють музику до українських зірок,  від маленьких концертів у Жовкві до цілого стадіону.  І попри зміни облич, стилю, темпу життя – залишається одна постійна нота: віра в музику, що об’єднує.

Після показу одна з глядачок, пані Оксана, радо поділилася своїми емоціями. 

“Я дивилася цей фільм і постійно відчувала, як щось стискає всередині. Це не просто історія гурту – це історія нашої країни. Вони прожили всі наші злети і падіння, всі наші шторми. І те, що цей фільм виходить саме зараз, – дуже символічно”.

Коли світло знову спалахнуло, зал аплодував стоячи. Люди ще довго не розходилися – продовжували фотографуватися, обіймали одне одного, тихо підспівували знайомі слова: “і все буде добре – для кожного з нас…” У цей момент навіть ті, хто прийшов просто на фільм, зрозуміли – це не лише історія гурту, а це історія країни, яка вміє співати навіть під час шторму.