регіональні новини
Написати нам
20 Вересень, 18:37
logo-black

Андрій Щебель: «Не маю звички скаржитися на життя. Шукаю причину в собі»

Вікторія Ничта

40-річний міський голова Миколаєва Андрій Щебель – один із наймолодших мерів Львівщини. Отримав довіру виборців, коли йому було 36. Міщани відгукуються про нього як про амбітного, успішного посадовця, який дбає про миколаївську молодь, розвиток міста та активно працює над залученням інвестицій.

Говоримо з Андрієм Івановичем про досвід, який він здобув на цій посаді, та подальші плани.

Стати міським головою вирішили спонтанно чи це була мрія?

Мрія всього мого свідомого життя, – усміхається. –  Знаєте, але я колись навіть не уявляв, що така недосяжна мріє стане реальністю. В дитинстві вчився у школі мистецтв, грав на трубі. Потім пішов в музичне училище, далі – музичну академію. В юності багато часу провів за кордоном – брав участь у різних музичних проектах. Побував у Південній Кореї, Голландії, Німеччині, Польщі, Франції. Побачив, як живуть там люди, як розвиваються невеличкі міста і села. І саме тоді зародилася ця мрія – змінити своє рідне місто. Я донині вдячний своєму першому вчителю Рибаку Миколі Йосиповичу, Царство йому небесне, що привив мені любов до музичного інструменту. Бо саме він проклав мені дорогу у доросле життя і допоміг визначитися – яким я хочу бути?

А коли пішов на службу у збройні сили України, там, далеко від рідного дому остаточно зрозумів, що моє покликання – розвивати і розбудовувати своє невеличке містечко.

Посада міського голови вимагає багато знань – у правовій, управлінській сфері тощо.  Ви десь спеціально навчалися?

– Так, ще до того, як балотувався, здобув знання з економіки та менеджменту у Львівській філії Європейського університету. Опісля працював керівником відділів у Миколаївській РДА і паралельно навчався в Академії державного управління при Президентові України.

Звичайно, шлях до посади неможливий без громадської та політичної діяльності. Я створив громадську припартійну організацію Молодий Народний Рух. Пам’ятаю першу хресну дорогу, організовану молодорухівцями у Миколаєві, яка вже тепер стала традиційною. А з Різдвяного вертепу розпочалася театральна сторінка Миколаєва під керівництвом Наталки Мухи, тепер це вже театр «Хліб”. Хочу подякувати усім молодорухівцям за те, що ми були і залишаємося однодумцями. Це реально класні спогади.

Потім вже пішло доросліше партійне життя. І знову багато в чому Рух був попереду. Пам’ятаю перші знайомства з молодими та амбітними людьми, такими як Василь Підлужний та Рома Федорів. Про результати їхньої праці, як і будь-кого з РУХівців, знає практично кожен миколаївчанин.

Коло однодумців постійно росте, на сьогодні це вже не четверо, і навіть не десять людей, це велика команда, зусилля котрої спрямовані на роботу з молоддю та успіх громади загалом.

Які були перші враження від роботи?

– Відверто кажучи, досі ніяк не можу зрозуміти, як можна було керувати, щоб довести комунальні служби до банкрутства. Не розумію,  як треба було “любити” своє місто, щоб за безцінь продати все майно, яке належало миколаївчанам? Але маємо те, що маємо, і саме це я отримав у спадок від своїх попередників.

На щастя, нам таки вдалося змінити ситуацію на краще. Миколаївське комунальне підприємство «Миколаївводоканал» із збиткового перетворилося у прибуткове, «ЖКУ» почало сплачувати борги, «Теплокомуненерго» також успішно працює. А продаж землі через аукціон, який ми запровадили за моєї каденції,  приніс до бюджету чималу копійчину. Та все ж розумію, що потрібно ще багато працювати.

Які плюси і мінуси роботи міським головою?

– Про мінуси говорити не буду, бо не маю звички скаржитися на життя і звинувачувати когось. Шукаю причину у собі. Незважаючи на всі труднощі, донині тішуся, що маю можливість працювати і змінювати своє місто, в якому я народився, виріс і яке дуже люблю. О це і є найбільший плюс.

Як ставиться до вашої роботи дружина?

– Ми із Людою намагаємося не спілкуватися про робочі будні. Та й часу на сварки і докори у нас просто немає, – усміхається. – О сьомій годині ранку я вже переважно в кабінеті, а о дев’ятій вечора – ще на роботі. Дружина теж працює,  а тому витрачати  час на роботу ще й удома не хочеться. Ми просто намагаємося відпочивати разом та спілкуватися про майбутнє. Найбільш боляче за дітей, бо вони потребують уваги, яку я не завжди можу їм приділити. Сім’я для мене – це основне, що я маю у житті.

26231304_2027662807449816_7869638955038723574_n

Бувають моменти, коли хочеться піти з посади, зайнятися чимось іншим?

Щоденні господарські клопоти, сесії, виконкоми інколи так втомлюють, що хочеться просто плюнути і залишити усе. Та коли вже зовсім опускаються руки, напевне, Боженька посилає таких людей, які трохи розвантажують сірі будні. Трапляється багато курйозних ситуацій або випадків, які багато чого можуть навчити. Одного разу я як міський голова хотів “встановити справедливість” між двома сусідками, які сперечалися між собою за межу землі. Найсмішніше те, що я вийшов винен, а вони по сьогодні добрі сусіди. Ну але завдання своє я виконав, я їх, виходить, примирив, – усміхається.

Який наймасштабніший проект вдалося втілити?

Основним пріоритетом у своїй роботі вважаю підтримку активної молоді міста. І дуже тішуся, що цього року завдяки розумінню депутатського корпусу вдалося закріпили 7 відсотків міського бюджету на розвиток молоді, спорту та культури у Миколаєві. Усі громадські організації, хто висловив бажання, отримали часткове фінансування від ради. Саме це є здобутком, бо ми, як влада, повинні зробити все для того, щоб наша молодь вчилася і поверталася у своє місто для його розбудови і розвитку.

Над чим зараз працюєте? Що треба вирішити для Миколаєва найперше?

– Це наші очисні споруди, які потребують капітального ремонту. А ще – аварійні дороги і вулиці. Мрію, щоб і автомобілісти, і пішоходи, і матусі із візочками могли комфортно пересуватися Миколаєвом.

  • 0
  • 563
Схожі інтерв'ю