Підтримати проект
регіональні новини
Написати нам
17 Лютого, 14:00
logo-black

Юлія Мацько: Найбільших нагород заслуговують прості районні футболісти

Президент футбольного клубу — це той, хто стоїть на сторожі його інтересів. Він є гарантом того, щоб клуб жив за футбольними законами. Також президент займається організаційними питаннями, робить все можливе, щоб у команди був захист і сприятливі умови для гри. Здавалося б, це не жіноча праця, і тому, вочевидь, так мало жінок очолюють футбольні клуби. Зокрема, і в Україні. Однак на Львівщині є команда, у керма якої стоїть жінка. Президент спортивного клубу «Зоря» Керниця» Юлія Мацько з Городоччини розповіла, як опинилася у футбольному середовищі та як себе там почуває.

Як ви стали президентом футбольної команди?

З дитинства я любила допомагати. В своєму селі Керниця була діячем громадської організації, яка, в тому числі, пропагувала здоровий спосіб життя. Якось прийшов до мене, як до волонтерки вже покійний Володимир Крук і запропонував допомогти одній футбольній команді — СК «Зоря». Тоді, у 2019 році, вона була під загрозою не потрапити на районний чемпіонат. Оскільки я вболіваю за своє село, то погодилась долучитися і допомогти. Спочатку їм потрібне було лише фінансування, а пізніше мене запросили стати частинкою цієї команди, а ще пізніше переконали очолити спортивний клуб. Я була шокована, адже зовсім не розумілась на цьому спорті. Колись в 11 років грала з татком в футбол, але ж не професійно! Перший час було лячно: жінка в футболі!

Якою була реакція Вашого оточення?

Перший рік мого президентства був взагалі майже невідчутним для мене. Ані я не йшла на контакт, ані мої футбольні колеги. Ходила осторонь ніби тінь та дивилась на гру здалеку (сміється). Вже потім звикла і потрохи почала комунікувати з командою. Звісно ж, вони певно вперше бачили жінку у футболі, були здивовані й сумнівались щодо моєї кандидатури. Щодо рідних, то вони спочатку відмовляли, немов жінка у футболі, це як чоловік на кухні. Стереотип, правда ж? Найбільше підтримав мій чоловік та колеги, що завжди були поруч: Руслан Орлик, Василь Марциняк, Михайло Гак, Юра Галамай та Володя Крук. Якби не вони, я би не змогла бути там, де зараз є. Підтримка дуже важлива!

img_56661

Розкажіть про досягнення Вашої команди.

Ми входимо у Вищу лігу району і це наш найвищий здобуток. У 2020 році чемпіонату як такого не було через пандемію коронавірусу. А минулого року наша команда стала чемпіонами Городоччини як серед дорослих, так серед юнаків. І це дуже важливе досягнення, яким я пишаюсь.

Юліє, а у вас є футбольний кумир, той, ким ви захоплюєтесь?

У ФК «Карпати» є відомі футболісти — брати Юрчишини. Їх є п’ятеро. От вони мені і подобаються. Я люблю наших, місцевих футболістів. Не всеукраїнських, а міських, регіональних. Тому, що саме вони грають за ідею, мають дух команди. А це те, чого не вистачає нашим відомим зіркам футболу, що грають за всю Україну. Найбільший кумир серед братів це Степан Юрчишин. Саме він з братами прославив своє рідне село Керниця. Також з їх ініціативи щороку проводять дитячий турнір «Кубок братів Юрчишиних».

5-27
photo_2022-02-17_13-54-48

З Вашого досвіду як президента клубу, можете пригадати випадок, який Вас вразив найбільше?

Минулого року мали прикру ситуацію, коли з нашим гравцем і командою повелися несправедливо. Ми грали кубок і дійшли до фіналу. Але нашим конкурентам раптом не сподобався один наш гравець. Хтось з тієї команди довідався, що в нього батьки займали високу посаду. Вони почали тиснути на суддів і ті визнали його місце у команді незаконним. Хоча в регламенті такого порушення не зазначали. Після того цей футболіст грав з нами ще 2 сезони і більше таких порушень ніхто не виявляв. Тобто це був лише привід. До речі, це порушення зафіксували як тільки «Керниця» вийшла в фінал. Певно, не хотіли зазнати поразки. Нам змінили порядок футболістів і, звісно ж, настрій вже був зіпсований. Кубок тоді ми не вибороли, проте згодом виграли чемпіонство.

Що Ви думаєте про український чемпіонат з футболу?

Я вже згадувала, що люблю наших, місцевих футболістів. Тих, які грають за село, місто, район. Такі гравці не заробляють славу, гроші. Вони грають за ідею, живуть командою. В них сильний командний дух. Для мене вони незламні. А відомі українські футболісти на цьому добре заробляють. Вони «скачуть» з команди в команду та продаються тим, хто більше заплатить. Про який командний дух може йтися? Вважаю, найбільших нагород заслуговують прості районні футболісти.

img_5667
  • 0
  • 899
Схожі інтерв'ю