Хірург Unbroken Гнат Герич – про складні операції, війну та місію лікаря | Львівська мануфактура новин
09 Травня, 21:52

Хірург Unbroken Гнат Герич – про складні операції, війну та місію лікаря

У хірургічному відділенні Першого медичного об’єднання міста Львова надають цілий спектр послуг насамперед українським військовим, громадянам з різних куточків України, які постраждали від обстрілів та усім пацієнтам, які потребують допомоги через важкі захворювання. Про стан сучасної медицини, місію лікаря зараз та підходи до важких травм в інтерв’ю LMN розповів заслужений лікар України, провідний хірург реабілітаційного центру Unbroken, завідувач хірургії першого ТМО Львова, а також депутат Львівської міської ради Гнат Герич.

Я зачитала дуже великий список таких ваших почесних регалій. Тим не менше, я зауважила, що, наприклад, у такій популярній соцмережі Instagram ви себе позиціонуєте як пластичний та реконструктивний хірург. Чому так? Це зараз основний напрям вашої роботи?

Ну, насправді, ще є одна важлива дуже річ для мене, це доктор філософії PhD, бо це захищена дисертаційна робота, над якою я працював більше ніж 10 років. Тому це такий важливий статус і титул для мене. Що стосується моєї спеціалізації, так, це дійсно є пластична і реконструктивна хірургія. Це вузька спеціалізація, яку я здобув вже декілька років тому і широко займаюся цим напрямком. Це реконструктивна, а також естетична хірургія. 

Ви кажете естетична, тобто більше такого естетичного спрямування чи лікувального характеру?

Взагалі пластична реконструктивна хірургія ділиться на три напрямки. Це напрямок вроджених вад, який ми оперуємо у діток, напрямок реконструктивної хірургії, пов’язано з відновленням після травм або онкології, відновленням функцій різних частин тіла, а ще один напрямок, це є естетична хірургія і хірургія омолодження, це суто естетика.

А якщо говорити про таку класичну хірургію лікувального характеру, то зараз яке місце вона займає у вашій професійній діяльності?

Це все, в тому числі пластична реконструктивна хірургія, вона є лікувального характеру, крім естетичної. А що стосується загальної хірургії, так званої, це основна моя спеціальність перша здобута. Це є операції, які ми виконуємо на черевній порожнині, на грудній клітці, на м’яких тканинах. Звичайно, що я займаюся таким напрямком, але можливо трошки менше, тому що є насправді дуже великий запит на складні реконструктивні операції.

З початком повномасштабного вторгнення цей запит збільшився?

Так, звичайно, я безпосередньо займаюся допомогою нашим військовим пораненим. Ми зробили насправді дуже багато складних операцій, а також почали в Україні виконувати дуже багато операцій високотехнологічних, які ми власне спільно запустили з нашими колегами з-за кордону, які раніше не виконувались в Україні. Вони надзвичайно потрібні власне військовим постраждалим після важких травм. 

Це замкнутий цикл таких послуг, чи точніше сказати допомоги таким людям? Чи все-таки військові, які травмовані, цивільні, які постраждали від війни, вони потребують якоїсь іншої допомоги, скажімо, за кордоном? Чи можуть вони отримати тут всю допомогу необхідну?

Справді, основною метою взагалі створення цього центру було те, щоб ми мали можливість лікувати українців тут в Україні повністю комплексно і щоб ми могли надати всі необхідні запити і потребу в різній хірургічній та допоміжних напрямках допомоги. Загалом, на даний час, ми виконуємо тотально весь спектр операцій, які, в принципі, існують у світі. Є, можливо, декілька операцій, які ще не виконуються, але які ми вже виконуємо за кордоном. Особисто я багато оперую як за кордоном, так і в Україні, оскільки наші колеги з-за кордону теж вже мають запит на нашу допомогу, адже за цей час війни ми маємо величезний досвід в лікуванні важких поранень, дуже важких травм. Таким досвідом наші колеги з-за кордону не можуть поділитись через просто відсутність такої кількості випадків. Звичайно, що на даний момент, коли пацієнт потрапляє до нас, ми повністю закриваємо цикли лікування, починаючи від операції, завершуючи реабілітацією, та навіть вже і соціальну адаптацію пацієнта.

А щодо операцій за кордоном, розкажіть про це, як часто доводиться вам виїжджати з такою метою за кордон і проводити такі операції? І кому кому вони потрібні?

Зазвичай ми виконуємо такі операції, як українцям, які інколи лікуються за кордоном, так і загалом громадянам цих країн. Це, зокрема і у Великій Британії, Сполучених Штатах та в європейських країнах.

Тобто можна сказати, що Україна вже експортує навіть такий досвід у сфері медицини?

Це однозначно. Я думаю, що в майбутні роки медицина України має всі шанси стати номер один у світі, на жаль, через цю війну. Тому що, це не є секретом і це є таким правилом, що в країні, де відбувається війна, найбільш стрімкіше розвиваються різні галузі, пов’язані з військовими технологіями, технологічні галузі і напрямок медицини, оскільки є велика потреба в цьому і є величезна кількість надскладних випадків, які потребують певного лікування.

Якщо говорити про стан сучасної медицини в Україні, як ви його оцінюєте?

Я оцінюю його як з максимально стрімким ростом. Проте, поки що ми маємо такий, на жаль, острівцевий тип медицини. Що це означає? що в нас немає поки що всюди рівної якості медичних послуг і явно існують центри чи медичні заклади, в яких надаються медичні послуги на максимально світовому рівні з якісною послугою, але й паралельно існують деякі заклади, які надають ще не на такому високому рівні, можливо, інколи не дотягуючи до певних стандартів. Це велика зараз, на мою думку, проблема в Україні. І основною метою, якби і завданням уряду і міністерства є те, щоб ці послуги максимально вирівняти в якості по всій території нашої держави.

А чому так відбувається, на вашу думку? Від чого це залежить? Це якийсь людський фактор чи політика така державна?

Ні, це історичний фактор і дуже насправді багато факторів. Це фактор локації, фактор стану тисячі лікарень і медичних установ в Україні, фактор наявності певних спеціалістів в певних регіонах України, а також фактор менеджерів, які займаються саме конкретними медичними установами. Це все грає таку роль. Також певні є привабливі регіони, де відповідно є високий запит на працевлаштування і бажання там працювати, а є регіони України, де є дуже низький запит і через це, відповідно, є кадровий такий дефіцит.

Якщо брати Перше медичне об'єднання Львова, що на вашу думку стало тут такою запорукою успіху і тих змін, які тут відбулися за останні роки?

 

Це все насправді теж комплексне таке питання. Це, по-перше, бажання, напевно, міської влади змінити досить швидко і якісно медицину. Другий момент – це є, напевно, все ж таки якісний менеджмент. Це певний період, який дав дуже багато для лікарні – це період ковіду, коли насправді дуже багато, зокрема, заможних українців не могли виїжджати за кордон навіть з великими можливостями. Ця опція була заблокована і вони вирішили інвестувати в міські заклади чи міський заклад для того, щоб довести його до певних світових стандартів і мати можливість, власне, лікуватися тут в Україні. Також це залучення фахових спеціалістів до роботи тут, а також це школа навчання, яка дала можливість уже виростити за деякий час і своїх спеціалістів. І також велика інвестиційна діяльність, тобто багато дуже залучення інвестицій відбулося і також велика співпраця і масштабна співпраця з нашими іноземними колегами.

Зараз робота у цьому центрі, вона повністю задовольняє ваші, скажімо так, якісь професійні амбіції чи потребу в реалізації професійній? Чи можливо ви бачите теж себе з часом десь в іншій країні, де медицина має більший розвиток?

Ну, насправді це важко сказати, як складуться обставини, але зараз я себе бачу точно в Україні, тому що просто я люблю максимально цю державу, це місто, і мені би звісно хотілося тут жити. Події в нас дуже стрімко змінюються, але поки є можливість допомагати своїм громадянам, військовим виборювати свою незалежність і захистити свою державу, я бачу своє місце тут.

Ви маєте дуже багато спілкування з цими людьми. Що відчуваєте в контакті з ними? Який головний такий посил?

Це насправді є велика місія в час війни військовий, в час війни хірург. Зараз велика там, напевно, 40% моєї загальної практики це є допомога військовим. Ми допомогли вже тисячам військовим. У мене є багато шевронів різних підрозділів, які нам були подаровані нашими пролікованими пацієнтами. Ми можемо сказати про велику кількість врятованих життів, чим ми гордимося. Ви знаєте, колись на початку в них була така думка: “Ми боялися, як це працювати з військовими, бо розуміли, що вони, напевно, дуже травмовані, крім фізично, інколи і психологічно люди”. Але насправді вам хочу сказати, що з військовими працювати набагато легше як з пацієнтами, ніж з цивільними, тому що вони відчувають насправді нашу підтримку, наше бажання їм щиро допомогти і відповідно також взаємно мають дуже хороше ставлення і до нас.

А серед ваших пацієнтів, людей, яким ви допомогли, є багато і відомих особистостей. Це видно з ваших та їхніх соцмереж, їх вдячні пости. А взагалі складно скажімо так,записатись на операцію до Гната Герича?

Ну тепер вже так склалося, що є черга на запис, бо просто є дуже велика кількість операцій. Вона десь у середньому там три місяці. Часто є також різні операції власне в інших лікарнях, в інших містах і країнах. Тому, можливо, доводиться пацієнтам інколи чекати. Але є дуже такий в мене важливий принцип, з яким я працюю. Це те, що якщо на консультації чи при огляді я бачу, що пацієнт потребує невідкладної операції

або цю операцію не можна відтермінувати на значний час, то мої помічники завжди знаходять можливість взяти цих пацієнтів у пріоритеті і попросити тих пацієнтів, які можуть зачекати, скажімо, поступитися місцем на цей період.

Тобто поза чергою можна потрапити?

Так. Якщо це дійсно потрібно в першу чергу пацієнтам і якщо ця неможливість чекати впливає на стан його здоров’я.

А якщо говорити про навантаженість, я пригадую одне з ваших інтерв'ю на початку повномасштабного вторгнення, ви тоді розповідали, що доводиться ледь не ночували на роботі. Це вже п'ятий рік йде повномасштабної війни, чи вдалося вирівняти трохи цю роботу?

Та насправді на початку так було. Дійсно ми практично нон-стоп 24 на 7 перебували в лікарні, особливо в перші місяці війни. За цей час звичайно змінилося багато що. Ми зрозуміли потребу, виклики, які ми отримали внаслідок повномасштабного вторгнення. І ми змогли адаптувати нашу роботу. Ми добрали спеціалістів, адаптували такі графіки чергувань. І, в принципі, держава загалом налагодила систему евакуації постраждалих. І тому ми зараз працюємо досить рівно. Ми розуміємо, що нас очікує в майбутньому, розуміємо які є там в перспективі кількості госпіталізації пацієнтів, скільки можуть забрати реабілітаційні відділення. І нам вдалося насправді цю роботу стабілізувати і вирівняти так, щоб вона відбувалася правильно, щоб медичні працівники мали можливість відновитися і відпочити, тому що це дуже важливо, оскільки вони відповідають безпосередньо за людське життя і вони не можуть бути в постійній перевтомі.

Окрім вашої лікарської діяльності ви є депутатом Львівської міської ради. Як це впливає на вашу основну професію?

Ця діяльність впливає максимально негативно. Я навіть хотів би не дуже про неї згадувати, бо це такий певний досвід. Можливо, в моєму житті є деякі позитивні речі, за які я радий. Це особливо на початку каденції, власне, це момент створення територіального об’єднання, в якому я брав участь. Багато медичних проєктів, які ми запустили, а сам цей статус, він насправді дуже сприймається негативно суспільством. І тому, я насправді на цьому ніколи не акцентую увагу. Більшість моєї діяльності пов’язана саме з медичною діяльністю, як хірурга, як викладача, як спікера і наставника по деяких медичних моментах. Що стосується цієї діяльності, то я максимально її використав для того, щоб постаратися зробити в місті Львові якісь певні позитивні медичні реформи для наших людей.

Вдалося, як вважаєте?

Я вважаю, що вдалося. І це не завжди сприймається суспільством. Потрібен час, щоб це зрозуміти. Але насправді ті речі, які вже зроблені, коли пройшов деякий час і якщо їх аналізувати зараз, багато критиків, які це критикували, тепер активно це дуже позитивно хвалять.

Реформа ще триває, я так розумію, з 1 травня настав її черговий етап. Тобто це ще процес, який триває і ми будемо бачити результати позитивні або не дуже, не знаємо, попереду ще?

Так, звичайно, я бачу, що насправді все розвивається досить правильно. Звичайно, завжди бувають якісь певні моменти, які неможливо передбачити або певні там тактичні помилки, але загалом, якщо взяти галузь міста і її розвиток за останні роки, то все в комплексі є правильно.

Якщо ще повернутися все-таки до вашого статусу як депутата, ви кажете, що не надто задоволені цією діяльністю, тобто можна припустити, що на наступних виборах ви не балотуватиметеся?

Я думаю, що це можна сказати з дуже великою ймовірністю, оскільки я спеціалізуюся в дуже такій тонкій і вузькій сфері. На це є великий запит не тільки в Україні, а й за кордоном. І просто я десь розумію, що витрачати час на інші речі мені поки що є недоцільно. Звичайно, я не можу загадувати на майбутнє, якщо якісь будуть там виклики перед державою і я для себе оціню, що моя допомога дійсно в такому напрямку урядування є дуже потрібна в той момент, можливо я буду приймати рішення, але на даний момент такої перспективи я б не хотів.

У 2024 році ви отримали звання Заслужений лікар України від президента Володимира Зеленського. Зазвичай такі нагороди дають за сукупність певних заслуг. Як ви для себе оцінюєте, що можливо стало тою причиною такого вашого визнання на рівні держави?

Насправді це дійсно було дуже приємно отримати таке звання, оскільки зазвичай лікарі отримують це в значно соліднішому віці, ніж мій. Але, напевно, основним тригером, який спонукав до цього державу, це все ж таки велика робота, яку ми проробили для

допомоги нашим військовим. Це сукупність величезна операційних втручань, які ми запровадили і провели вперше в Україні. Це ті результати лікування і ті моменти, які власне були здійснені за чотири роки. Це загалом дуже багато наукової діяльності, яку ми зробилии. Велика навчальна робота, коли ми проводили неодноразово десятки різних навчань для українських лікарів для того, щоб передати наші знання також і в інші регіони країни. І можливо це стало комплексом цього і таким приємним сюрпризом.

Якщо вже дивитися так на перспективи, на майбутнє, то як ви бачите розвиток зараз медицини Львова і, зокрема, Першого медичного об'єднання?

Я думаю, що все має бути позитивно, але ми всі повинні розуміти, що медицина, лікарня, об’єднання чи навіть ми персонально не можемо бути якимось таким ізольованим островом чи фортецею. Ми живемо зараз в надскладний період для нашої держави, коли ситуація дуже нестабільна і ми до кінця не знаємо як складеться майбутнє нашої держави. Зараз, на дану хвилину, всі свідомі громадяни роблять все можливе для того, щоб наша держава вистояла. І тому все буде залежати в комплексі розвитку країни. Якщо все буде добре, то я впевнений, що розвиток буде неймовірно стрімким, і у Львові буде високий рівень медичного туризму. На це, насправді, буде шалений запит східноєвропейських, західноєвропейських, країн з Азії, тому що в нас є дуже кваліфіковані спеціалісти, в нас є вже гарні заклади медичні, як приватні, так і державні. Але все буде залежати від того, як буде загально розвиватися ситуація в нашій державі.

Яким ви бачите наступний крок для хірургічного відділення?

Ми дуже багато працювали з нашими колегами з Тайваню для того, щоб запровадити тут власне деякі технології, пов’язані з штучним інтелектом. Також ми працюємо з різними роботизованими системами, які використовуються в Сполучених Штатах і в країнах Азії. Вони інтенсивно розвиваються. Великим таким запитом на майбутнє буде також регенеративна медицина. Вона розвивається дуже швидко.

Це коли клонують тканини, їх друкують на 3D-принтері і ми взагалі можемо їх використовувати в подальшому для пересадки тканин, а можливо і в найближчому часі взагалі відпаде питання посмертного донорства, тому що буде можливість клонувати органи і потім їх пересаджувати людям. І це може бути набагато гуманніше, ніж користуватися тканинами померлих людей. І десь так у світі до цього інтенсивно все рухається. Замінювати втрачені тканини теж клонованими тканинами. У цьому йде дуже великий розвиток. Також мова йде і про лікування онкології. А загалом у нас окрім цих всіх технологій теж дуже важливою є реконструкція будівництва нових лікарень, тому що, на жаль, в Україні фонд самих будівель лікарень є вже значно застарілий. І для того, щоб ми йшли в ногу зі світом, потрібні нові будівлі, нові площі. Вони мають бути зовсім по-іншому збудовані. Використовується дуже багато

моментів, пов’язаних з контролем інфекцій, з вентиляцією повітря і так далі. Тому, маючи вже досить велику сукупність технологічну, нам, напевно, буде потрібно перебудовувати і будувати нові заклади, замінюючи цими старими закладами, які ми дістали в спадок з Радянського Союзу.

Ви спілкувалися онлайн минулого року з королем Сполученого Королівства. Які ваші враження? Про що ви говорили?

Це спілкування було надзвичайно великою честю для мене. Я неодноразово мав можливість перебувати в Лондоні і в Британії в минулому, але сказати такий певний меседж для короля і поговорити з ним про певні потреби України, подякувати йому за допомогу, яку безпосередньо він постійно висловлює до нашого президента і до нашої держави, і королівська сім’я Великої Британії робить все можливе для того, щоб Україна залишалася на порядку денному, це дуже для нас важливо. Зокрема, після цієї зустрічі в нас є дуже багато партнерських проєктів з інституціями медичними Британії. І вже після цього ми організували багато стажувань для наших лікарів, які відбувалися в різних регіонах Британії. Тому це було для мене великою честю, важливим таким кроком. Король Британії є надзвичайно високоінтелігентною людиною. І навіть при тій розмові він турбувався, чи він не відволікає нас від роботи.

 

User Image
Роксолана Іваніцька
  • 0
  • 75
Схожі інтерв'ю