Наприкінці квітня головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський підписав наказ про обов’язкову ротацію військових на передових позиціях. Відтепер командири мають забезпечувати перебування бійців на позиціях не довше двох місяців із подальшою заміною не пізніше ніж за місяць. Водночас на фронті залишаються ділянки, де ротація фізично неможлива через щільність обстрілів.
Про те, як працює новий наказ на практиці, чому деякі військові перебувають на позиціях по кілька місяців, чи здатні роботи замінити людей і навіщо Україні доведеться залучати іноземців до війська, в інтерв’ю розповів офіцер командування штурмових військ ЗСУ Денис Ярославський.
Так, по всіх полках, бригадах і родах військ ця директива вже спущена. Усі командири працюють відповідно до наказу. Але є реальність війни, яку ніхто не може скасувати. Є різні ситуації. Наприклад, є люди, які перебувають на передньому краї, на СП-шках, глибоко на лінії фронту. Іноді бувають випадки, коли військові по три-чотири місяці знаходяться там і фізично не можуть вийти, бо щільність обстрілів така, що вихід означає майже стовідсоткову загибель. Для багатьох хлопців безпечніше залишатися на добре облаштованих позиціях, ніж проводити ротацію. Їм доставляють їжу, боєкомплект, роботизовані комплекси. Вони залишаються там до моменту, коли ситуація дозволить провести ротацію.
Так. Є хлопці, які самі кажуть: «Давайте ми ще побудемо тут, поки ситуація на лінії бойового зіткнення не зміниться». Такі випадки не масові, але вони є. На війні буває так, що перебувати на позиції безпечніше, ніж заходити на неї або виходити з неї.
Так чи інакше ротації відбуваються. Хлопці не можуть постійно знаходитися на передовій. Але треба розуміти, що бойова робота буває різною. Наприклад, FPV-пілоти чи екіпажі дронів працюють за 5–10 кілометрів від лінії бойового зіткнення. Вони теж виконують бойові завдання, але їм простіше: відпрацював і поїхав відпочивати. Основний акцент зараз саме на тих людях, які фізично сидять в окопах на передньому краї.
Нормальний командир має розуміти свій сектор відповідальності, бачити особовий склад і правильно розподіляти ресурс, щоб людей можна було вчасно міняти. Сьогодні технології дуже допомагають. Логістика вже не така, як у 2024 чи навіть на початку 2025 року. Багато завдань виконують наземні роботизовані комплекси. Не треба, як раніше, вручну носити боєкомплект чи їжу на позиції. Це звільняє людей. Тому історій про 90 чи 100 днів без ротації має ставати менше.
Так. Уже зараз деякі функції виконують роботи. У перспективі навіть окремі СП-шки можна буде замінити дистанційними роботизованими турелями, які нестимуть бойове чергування. Війна дуже швидко змінюється технологічно.
Ротація це коли один підрозділ змінює інший. Зараз, після появи корпусної системи управління, ситуація стала більш стабільною. Раніше бригади могли перекидати з Херсонщини на Харківщину чи Донеччину. Зараз таких масштабних переміщень уже немає. Але якщо підрозділ довго бере участь у бойових діях, його треба виводити на відновлення. Люди не можуть постійно жити в таких умовах.
Сьогодні є дві форми служби: контракт і мобілізація. Контрактники це фактично працівники Міністерства оборони. А мобілізовані це люди, яких війна змусила залишити цивільне життя. Проблема в тому, що контракти зараз автоматично продовжуються через воєнний стан. І тут треба наводити лад. Я вважаю, що тим, хто пішов добровольцями в перші 100 днів війни, уже треба дати право вибору: або залишатися в армії за короткостроковим контрактом, або йти на демобілізацію з правом повернення. І я вам гарантую, що половина таких людей усе одно залишиться в армії. Вони вже освоїлися, отримали звання, у них є побратими, відповідальність.
Але людям треба дати право вибору. Армія це не рабство.
Бо якщо влада тримає людей у безвихідному стані, починається зворотний процес. Люди шукають способи піти через ВЛК, СЗЧ чи інші механізми. Коли пружина натягнута до максимуму, вона рано чи пізно вистрілить. Її треба послаблювати.
Я безпосередньо займаюся міжнародним рекрутингом у командуванні штурмових військ і бачу ситуацію ширше. На жаль, іншого виходу у нас немає. Якщо так піде далі, українців просто не залишиться. росія набирає до 50 тисяч іноземців на рік. Ми теж можемо вийти на 25–30 тисяч іноземців щороку, які воюватимуть за Україну. Але для цього треба змінювати систему: логістику, навчання, можливості рекрутингових центрів.
Є представники Бразилії, Колумбії, країн Африки, Латинської Америки. Вони приїжджають за контрактом і дуже ефективно виконують свої обов’язки. Треба чесно казати: вони не патріоти України. Вони приїжджають заробляти гроші.
Умови для них такі самі, як для українських військових. Ті самі контракти, ті самі бойові виплати. Додатково потрібно приблизно три тисячі доларів, щоб доставити одного іноземця в Україну: квитки, медогляд, логістика.
Якщо українці будуть масово гинути або виїжджати, а їх замінятимуть іноземці, ми можемо втратити національну аутентичність. Я дуже не хотів би, щоб ми виграли одну війну проти росії, але програли іншу демографічну – через 30 років.
Я не думаю, що стратегічно щось сильно зміниться найближчим часом. росіяни видихлися і не можуть провести ті наступальні дії, які планували. Зараз фактично позиційний тупик. Так, міста знищуються КАБами, РСЗВ та іншими засобами ураження, але кардинально ситуація не змінюється. Ми вперлися «кость в кость», і поки що жодна сторона не може суттєво просунутися вперед.
Найближчим часом наші менеджери дадуть відповідь
