Підтримати проект
регіональні новини
Написати нам
13 Серпня, 18:56
logo-black

Нам довіряють самбірчани, адже бачать в нашому обличчі себе, – волонтерка Наталія Буряк

Наприкінці лютого самбірчанка Наталія Буряк планувала святкувати ювілей. Планувала зібрати на вечірку всіх друзів та близьких. Їм точно б запам’ятався цей вечір, адже Наталя профі в івент-менеджменті та проведенні забав. Плани зруйнувала війна. Тепер будні Наталі – це пошук амуніції для військових, координація роботи волонтерів, загружання і розгружання бусів з допомогою. LMN поспілкувалась з координаторкою волонтерського руху «Опір-Самбір» про діяльність організації та особливості розвитку локальної благодійної ініціативи. 

Як виник «Опір-Самбір»?

На початку війни я написала пост у Фейсбуці. На нього відгукнулось чимало людей, з якими ми зібрались на третій день війни поруч з церквою. Власне цією ініціативною групою і був створений «Опір-Самбір». Це були небайдужі самбірчани, які вирішили, що настав час щось роботи. Назва народилась у той же момент, коли ми зрозуміли, що треба об’єднуватись в якусь організацію. Подумали, що треба якось цю команду назвати. Хтось з людей вигукнув: «Давайте це буде «Опір»!  Ми ж будемо допомагати нашому війську опиратись путіну». 

Скільки людей у команді? Як ділите обов’язки? 

У той момент нас було десь близько сорока. Згодом команда виросла до 70 людей. У нас були чотири окремі волонтерські напрямки, склади, кожен мав свої обов’язки. Але з часом частина людей поїхала за кордон, хтось відсіявся, хтось повернувся до звичної роботи. Деякі наші волонтери одягнули форму та пішли служити в ЗСУ. Зараз «Опір-Самбір» – це 15 штатних волонтерів. Серед наших волонтерів – дружина загиблого Героя Наталія Шкимба. Щодо обов’язків – в нас фактично рівноправ’я, я виступаю в ролі координатора, але звичайно всі питання ми вирішуємо колегіально.   

Кому пріоритетно допомагаєте?

Основний напрямок нашої діяльності – це все таки співпраця з військовими. Спочатку ми допомагали і військовим, які тут у частинах, зараз більше працюємо з тими, хто на передовій – 80-й, 24-й та 65-й бригадам та самбірській теробороні. Також досить часто нам вдається допомагати хлопцям, які потрапляють у Дніпровський шпиталь. Ми маємо максимально інформації про них. Якщо це наші земляки, ми долучаємо ще й інших волонтерів, щоб їм там допомогли всім, чим можна.  

c7dad504-ce3d-456b-9997-e8f0554f6263

Як змінюються потреби хлопців?

Потреби змінились кардинально. Якщо на початках ми намагались забезпечувати максимально необхідним, починаючи від шкарпеток, білизни, вологих серветок, тощо, то зараз можемо похвалитись, що на нашому рахунку передано понад 25 тепловізорів, 2 метеостанції, 2 приціли, доставленою з допомогою понад 7 машин. Міняються запити військових – міняємо ми свою діяльність. Але паралельно все ж продовжуємо забезпечувати військових і будматеріалами, і допомагати з формою.

Єдине, чим ми ніколи не займались – це бронежилети і каски, оскільки ми в цьому не зовсім розуміємось і брати на себе відповідальність за чиєсь життя ми все ж не наважувались.

Звідки берете допомогу?

Звичайно, нам допомагають закордонні організації. Але здебільшого це все таки друзі, які в певний час виїхали за кордон. До прикладу, нам допомагає Наталія Дворецька з Риму, мама нашого волонтера, що зараз захищає Україну на східному фронті та самбірчанка, що зараз в Польщі представляє українську діаспору, Ольга Шабелько. Вони також допомагають нам шукати там різні прилади для військових: тепловізори, біноклі, павербанки. 

Відчутна допомога і самбірчан, які радо відгукуються на будь-який заклик. Якось хлопцям треба було клямбр, то всі місцеві ковалі подоставляли нам їх безкоштовно. Багато підприємців відгукуються на наші прохання. Нам допомагають всі, і ми направду цьому тішимось.

Особливо відгукуються на наші запити та підтримують матеріально Володимир Малецький, Оксана Митюк, Наталія Серняк та фірма «Кайрос». І ще ми маємо абсолютно безкоштовно у використанні приміщення, яке надав в перші дні війни Юрій Кміть.

1e5caad5-462a-4ee6-b1da-c319bef8e292

Як виглядає будень волонтера? 

Мій починається з чашки кави і перегляду запитів від військових у месенджерах. Дивлюсь, чим ми можемо допомогти, далі скидаю це у наш спільний чат волонтерів і вже о 9.00 будуємо стратегічний план, хто за що візьметься і як ми максимально швидко можемо допомогти хлопцям. Ніхто не відміняв, звісно, завантаження, розвантаження.  Хоча бувають і приємні події у цих буднях: коли в когось день народження, ми стараємось на хвилин 10-15 максимально переключитись. Волонтерський день іноді закінчується о сьомій, іноді о десятій, буває затягується до півночі. А коли їдеш за кордон, один плавно перетікає в інший.

Знаю, що до вас у штаб часто навідуються діти. Що найбільше Вас розчулило за час волонтерства? 

Діти волонтери – це окрема тема. Вона не може не розчулювати і не тішити. Перший раз, коли я плакала, це було десь на десятий день волонтерства, коли до нас прийшли діточки з дитячого клубу «Смайлик» і принесли квіти, щоб подякувати за волонтерку, і свої перші малюночки для військових. Тоді я справді стала на коліна перед дітьми і плакала. 

Зараз це вже трішечки інший ракурс. Діти постійно приносять свої листи до військових, а останні буквально три тижні, коли ми оголосили збір на метеостанцію, відгукнулись діти, які роблять блокпости, продають тістечка, яблука, сливки, організовують концерти. І їхня допомога реально відчутна. Лише на метеостанцію саме дітьми було зібрано майже 10 тисяч гривень. І зараз ми збираємо на тепловізор для однієї бригади, вже на сьогодні є сума майже 30 тисяч, фактично третину також зібрали діти.   

b386ce35-5919-4d74-b92b-d71907418038
Дем’ян, Денис і Максим, які розпочали акцію «Юний волонтер». Діти допомогли закрити збір на першу метеостанцію.
96a8b033-7f45-468e-958d-f72af96589b7

Самбір – місто відносно невелике. Чи відчувається певна обмеженість ресурсів, чи завжди всього вдосталь? 

Щодо людського ресурсу – то охочі допомогти завжди знаходяться. Ми зараз маємо 15 штатних волонтерів, коли нам треба якась допомога, то кличемо ще. Якщо говорити про ресурс матеріальний, то так, за 6 місяців вже відчутно, що люди виснажились і трішки все йде на спад. Але ми не впадаємо у відчай, а шукаємо нові можливості та ресурси, і продовжуємо допомогати хлопцям. 

Буває таке, що нам чогось не вистачає і ми оголошуємо збірку коштів або просимо інших волонтерів допомогти з якимось запитом. Рухаємось помаленьку, але стабільно.  Ми не є якась велика організація, але часом ставимо собі високі планки і намагаємось їх досягати. 

Чи бувають у вас моменти вигорання і якщо так, як даєте собі раду з ними? 

Моменти вигорання це цікава тема. За шість місяців в мене двічі було таке, що я закривалась вдома, плакала і не хотіла нікого бачити. Був такий момент, коли я просто закрила двері «Опору» і сказала, що моя війна напевно закінчилась, я не витримую ні морально, ні фізично. Але минула неповна доба, кілька дзвінків від хлопців, і ти повертаєшся в своє русло. Сили і наснаги дають воїни, які кажуть, що вони не втомились. Тому і нам втомлюватись і зупинятись не можна. Зранку встаєш, холодний душ, тверезий розум і далі продовжуєш працювати. 

А ще іноді намагаюсь викроювати собі якийсь особистий час: зайти в перукарню, зробити нову зачіску, або піти до коліжанок на арт-терапію. Це реально рятує.

Є кілька фондів-гігантів, а є сотні локальних ініціатив, як Опір Самбір. У чому сила власне цих менших ініціатив?

Так, справді є багато фондів, які почали допомагати ще з 2014 року. Мені теж допомагає волонтерський досвід, хай і набутий трішки в іншій сфері. Вже вісім років я допомагаю хворим діточкам. Фішкою нашого фонду є те, що всі ми звичайні люди з різними професіями, різним життєвим досвідом. Більшість членів нашої комади ніколи не займались волонтеркою, тому вони не знають, як робити це правильно, натомість роблять від душі, роблять дуже щиро. І власне ця щирість і відкритість дає нам наснагу і сили на діяльність. Нам довіряють самбірчани, адже вони бачать в нашому обличчі себе. 

Інша наша фішка – це підтримка дітей. Я не знаю чому, але з усіх ініціатив, які є в Самборі, більшість дітей тягнеться саме до нас. Пообіцяли кожному тепер зробити відзнаку «Юний волонтер Опір-Самбір». 

Ще одна наша фішка – це прапор. Ми його передаємо на фронт, а хлопці повертають з підписами  і побажаннями. У нас вже, до речі, ціла стіна таких «привітів».

ac525a0e-ea9a-4bf0-a49e-8fd9c5e556ee

А ще нам допомагають фото і відео вітання від військових, які ми транслюємо у соцмережах. Ми працюємо відкрито. Такі вітання дають людям можливість відчути усю прозорість нашої роботи. І власне на цьому й будується віра й довіра до нас. 

Насправді треба розуміти, що «Опір-Самбір» – це не лише 15 волонтерів. Це десятки, сотні самбірчан, мешканців нашого району. Десятки закордонних друзів, які щодня підтримують, допомагають. Це наші діти. Це підприємці. Це всі, хто у потрібний момент готовий підставити нам надійне плече і стати опорою. А ми в свою чергу маємо змогу стати надійним тилом для тих, хто спить в окопі і дає можливість нам прокидатись кожного ранку. 

Кожна волонтерська ініціатива важлива. Кожна гривня важлива, Тим, хто ввважає, що не може ніяк допомогти військовим, рекомендую взяти собі таке правило: щоранку, коли ви п’єте каву, просто взяти телефон і задонатити вартість тієї самої кави. Немає значення, на яке волонтерське об’єднання. І це буде просте правило, яке врятує світ.  

Колись була акція «Відправ Франка на фронт», яка зібрала надзвичайно велику суму. Такі малі пожертви не обтяжують чийсь гаманець персонально, але насправді сумарно і консолідовано можуть творити дива, які допомогають нашим хлопцям бачити і долати ворога. Впевнена, що все буде Україна. Хочеться, щоб таких фондів було якнайбільше, адже разом єдиним фронтом швидше наблизимо нашу спільну перемогу.

a8af679f-c3ee-4786-99c9-ce5e2c72ebd7

Марія Оринчак

  • 0
  • 2576
Схожі інтерв'ю