Наталія Павлишин
2 квітня під Авдіївкою загинув 28-річний Роман Федоришин із Ходорова на Жидачівщині. LMN зустрілася з його побратимами Олегом Бончинським і Денисом Гайдою, які, як і він, одразу з Майдану пішли воювати проти російських загарбників.
Як ви познайомилися з Романом?
Олег: Я з ним із одного міста і навіть недалеко мешкали, але не були знайомі. Вперше я його зустрів у найгарячіші дні Революції Гідності — зранку 20 лютого. Тоді я вдруге приїхав на Майдан, перед тим був кілька днів у січні. Просто знайшов вільне місце на барикаді й простояв там до ранку. Тоді й отримав легку контузію і мав вже 21 лютого їхати додому тим автобусом, який віз вбитого ходорівчанина Романа Точина. Та друг Росомаха — Денис, приніс бронежилети і я вирішив залишитися.
Після Майдану із Ходорова десятеро пройшли вишкіл на „Десні“. Із них до АТО дійшло троє: я, Денис і Роман. У 2015 році нас жартома назвали „кукарачі“ і навіть нам виготовили такі шеврони. Казали, що там, де ми троє, — постійний хаос і довести нам щось складно, бо ми все одно своє обстоїмо. Нашу дружбу, яка переросла в братерство, пов’язала повна довіра і впевненість.
Денис: Колись я працював барменом, їздив на роботу за кордон. Та коли почалася Революція, залишив усе і з першого дня був на Майдані — спершу у Львові, потім у Києві.
А вже на „Десні“ я був їхнім командиром. Тоді під моїм командуванням було 30 осіб. Та саме між нами трьома вигартувалася дуже сильна довіра. Ми жили в одній кімнаті. Всюди разом ходили. Будувалася постійно дружба. Навесні 2015 року переїхали в Авдіївку і перебували там донедавна.
Яким воїном і якою людиною був Роман Федоришин?
Олег: Роман — це дуже сильна і фізично витривала людина. Був надзвичайно роботящий. Він чудово знав, що таке ділитися. Здавалося, як казав друг Санта, що в нього ніколи не сядуть батарейки і буде жити довше від усіх. Це була людина великої енергії. Доки я прокидався зранку, то сніданок вже був холодний. Таких як він, більше не буде.
Денис: Нещодавно дивилися свої фотографії з Майдану і зрозуміли, як змужніли. Роман тоді був інший. Дуже спонтанний і не міг всидіти на місці. Вже на війні змінився. Його багато побоювалися через досить агресивний вигляд — погляд із викликом. Для чужих він не був такий відкритий і доступний.
Фото його собаки, яка лежить на цвинтарі на могилі Романа, розчулила користувачів інтернету. Розкажіть цю історію.
Олег: Це його собачка Діна. Я теж колись мав собаку. І коли ми бували вдома, то разом їх вигулювали, часто каталися на мотоциклах, а вони бігли за нами. Тож Діна мене чудово знає. На другий день після похорону я просто відкрив вольєр і вона чемно побігла зі мною на цвинтар. Я зараз через день воджу її туди. Нам треба перейти через ціле місто, та вона знає дорогу. Біжить наперед і лягає спершу на могилі в голові Романа – любила так робити, коли була ще маленькою, а потім перед могилою і лежить так. Дуже добре відчуває людей: буває, що приходить хтось помолитися і вона навіть не зважає, а буває, що навіть не дає підійти — кидається на них.
Чи могли тоді припустити, що російські загарбники влізуть на південь і схід нашої країни?
Олег: Почали здогадуватися з перших днів тренувань на полігоні. Те, чого нас вчили і як, дало зрозуміти — буде війна і мусимо боротися. Цей вишкіл просто був на виживання — в АТО пішли ті, хто вистояли. Вже потім, після свого першого поранення 9 серпня 2014 року в районі Савур Могили, я пішов до людини, яка нас тренувала і просто подякував. Бо вміння, які я здобув тоді, просто врятували мені життя.
Вам бувало страшно?
Олег: Так, дуже страшно. Вам навіть складно собі уявити, наскільки це страшно. Але думка все кинути і піти не виникала жодного разу. Бо я знав, що надіюся на своїх побратимів і вони сподіваються, що я стану опорою. Насправді ніхто не знає, як поведе себе в той чи інший момент. Людина може бути навіть дуже добре підготовлена, але коли опиняється в реальній бойовій ситуації, з’являється панічний страх. І тоді вона розуміє, що не може нічого з цим зробити. Це теж природний відбір. Ми ж розуміємо, що не всі можуть тримати зброю в руках і захищати Батьківщину.
Денис: Знаєте, отак біжиш вперед і коли бачиш, що поруч теж біжать, то думаєш одне: „я ж не слабший від інших!“ І так думає кожен. Це переборення страху. Бо не так боїшся того, що відбувається довкола, як показатися гіршим. Звичайно, адекватно розцінюється ситуацію. Та якщо навіть і відступали, то лише всі разом і ніколи поодинці.
Кажуть, що ту війну давно можна було закінчити. Яка ваша думка?
Олег: У 2014 році здавалося — ще трошки і буде завершення. Та визначним був той фактор, що в нас тоді не було армії. Та й усі мусять розуміти: війни не просто так стаються. Думаю, якби була сильна армія, то давно можна було б закінчити. Хоча не заперечую, що в армії є достойні і професійні кадри, які дуже добре воюють. Зараз вже є більше розуміння, що в армію треба йти не просто перебути, а реально воювати. Проблема ще й у тому, що багатьом мешканцям східних областей байдуже, хто там буде — вони просто хочуть, щоб припинилася війна. Із населенням молодого і середнього віку простіше говорити, а старші так нічого й не зрозуміли. Нам не раз казали, чого ми туди прийшли, плювали в спину. Хоча ми там знайшли і багатьох друзів.
Денис: Проблема, що в нас в регулярну армію затягують усіх, хто не готовий воювати. Вони ще гірше роблять. Бо, якби йшли ті, хто горять боротьбою, то не треба було б хто знає якої кількості військових. Зрештою, навіть після припинення бойових дій ще багато років доведеться позбуватися наслідків того всього, розміновувати Схід. А, якщо вважати, що треба „просто перестати стріляти“, то вороги підуть далі. Всі це прекрасно знають і розуміють.
За два дні другий і вже вирішальний тур президентських виборів. Які ваші думки про кандидатів?
Олег: Я захищаю нашу державу з 2014-го року. І мені не потрібен президент, який буде ставати перед агресором на коліна. І на цьому крапка! Я не захищаю ніяким чином іншого кандидата, але він побудував армію. А те, в чому звинувачують його, ще треба перевірити. Я переконаний, що комік не може керувати державою. І ми розуміємо, що в нього є наставник. Людина, принаймні зі середнім IQ, розуміє абсурдність ситуації.
Денис: Ця афера готувалася як мінімум 15 років А три чи чотири роки тому пішла хвиля чорного піару проти діючої вади. Більшість людей думають, що новий кандидат інший. Та вони й не задумуються і не розуміють, кому віддадуть країну. Патріотів просто загонять при цій системі. Та, на жаль, багато людей вірять телевізору і не читають — кажуть, що їм достатньо заголовків. Такий підхід заведе країну у прірву.
Фото з приватних архівів Олега Бончинського та Дениса Гайди
Найближчим часом наші менеджери дадуть відповідь
